Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

Уздовж стіни зали було встановлено мініатюрну копію водоспаду Кай-Рій.

Вода, що била зі стіни, оформленої під скелі, стікала в маленьке озерце, навколо якого росли мініатюрні сосни. Скоріш за все це були аналоги земного бонсаю. Також тут була нова огорожа, каса та всі інші будівлі, що існували навколо реального Кай-Рія.

— Чудовий макет, — усміхнулася Яна, а Його Величність вже простягав їй невідомо звідки келих.

Яна прийняла вино, а король тим часом потяг її далі.

«Точно якомога далі від Альберта веде», — подумала вона, подумки струшуючи з себе прокляття, які напевно з ненавистю кидали особи жіночої статі різного віку, що дивилися на неї з усіх боків.

Втекти Яна змогла, лише коли до короля підійшли якісь іноземні гості.

Зробити це було непросто, адже Його Величність ні на мить не дозволяв їй відчепитися від його ліктя.

Тому, коли йому протягли якийсь папір і король, який тримав у вільній руці келих, був змушений скористатися другою рукою, Яна не стала втрачати шанс.

Хоч трохи видихнути Яна змогла лише коли заскочила в якусь велику залу. Проте відразу зрозуміла, що краще б вона залишилася з королем.

За законом підлості вона опинилася у великій танцювальній залі і, ясна річ, що залишитися непоміченою з її сукнею їй не вдасться.

— Баронеса Яленська? — перед Яною намалювався незнайомий шикарний хлопець.

— Так, — Яна посміхнулася, прикидаючи в умі, ким може бути цей красень, але нічого, крім стриптизера, їй на думку не спадало.

— Дозвольте представитися, барон Карітон, — Яна простягла руку. — Дозвольте поцікавитися, чи ви прибули на бал із чоловіком?

Ось це промацування ґрунту, отетеріла Яна, але відповісти не встигла, оскільки ззаду пролунало досить зле гарчання:

— Леді вдова й прибула на бал зі мною, барон Карітон, — Яна відчула, як її досить безцеремонно підсувають до себе. — Як почувається ваша наречена?

Барон зам'явся, промимрив щось невиразне та зник геть з очей.

— Я ж сказав, від мене ні на крок, — прошипів Альберт Яні прямо на вухо.

— Скажи про це Його Величності, — фиркнула вона, — ледве втекла.

— З твоїми здібностями? — процідив герцог, тягнучи Яну до центру зали. — Слабо віриться.

— Що ти робиш? Я не хочу танцювати, — обурилася Яна.

— І саме тому ти попрямувала до танцювального залу, — продовжив Альберт, спритно обхопивши її талію та проводячи танцювальну фігуру.

— Це був найближчий зал, я сподівалася змішатися з натовпом. Звідки мені знати, що він танцювальний?

— Змішатися з натовпом? Дорогенька, ти жартуєш? Озирнися довкола, як ти збиралася це зробити?

— Зануда, — фиркнула Яна. — Дізнався, навіщо я тут?

— На жаль, поки ганявся за тобою, було якось не до пізнань.

— Так, у розвідку тебе брати не можна — всю справу завалиш.

— Що? — обурився Альберт і пропустив чергове па.

— Ти сюди що, прийшов доводити всім, що я — твоя власність?

— Мені нічого не треба доводити, — крізь зуби відрізав Альберт.

— Ну так, ну так, — продовжила Яна добивати його, — саме тому ти так швидко того стриптизера відшив.

— Кого?

— Ем, — прикусила язик Яна, — рано тобі ще такі слова знати.

— Ні, золотце моє, поясни, а то в мене невиразні сумніви закрадаються, що ти вже чергову пакість задумала. Ідемо звідси, живо.

Танець закінчився й Альберт швидко вирушив до виходу на терасу.

Але далеко втекти їм не дали.

— Альберт! А ми вже почали сумніватися, що ти відвідаєш нас, — на порозі стояла струнка жінка в дивовижній смарагдовій сукні, яка не просто йшла їй. Вона підкреслювала кожну її аристократичну рисочку, кожен локон її ідеальної зачіски, видаючи в ній жінку з великої літери. — Ти не один? — незнайомка підняла брову й посміхнулася одними куточками гарних губ.

Альберт приречено зітхнув:

— Ваша Величність, дозвольте представити вам мою супутницю, баронесу Яніну Яленську.

Яна присіла в глибокому реверансі, судомно розуміючи, як поводитися з цією особливою жінкою. Її інтуїція волала як божевільна, що королева проковтне її в один укус і навіть не скривиться.

— Рада вітати вас на нашому балі, леді Яніна. Ми якраз збиралися скуштувати фіренські тістечка. Чи не складете нам компанію?

Яна миттю глянула на герцога, той трохи помітно кивнув головою.

— Звичайно, Ваша Величність, це честь для мене.

Альтанка у королівському саду

Обережно, щоб не видати своїх намірів, королева-мати розглядала причину занепокоєння свого сина, поки увагу тої відвертала компаньйонка королеви, розпитуючи про плаття.

Насамперед Її Величності впало до ока плечі баронеси — трохи заширокі та розвинені як для леді. Та й під чорними рукавичками вгадувалися зовсім не зніжені ручки. Кисті та пальці баронеси були тонкими, в них відчувалась грація, але вона була якоюсь дикою, звірячою, а не вишколеною, як зазвичай буває у леді.