Читати книгу - "Хочу тебе кохати, Олена Тодорова"

На батька не дивлюся більше. Згрібаючи все, що розкидало, відвертаюся до вікна. Він же, явно задоволений виробленим ефектом, як ні в чому не бувало, продовжує говорити:

- Минула операція сім років тому коштувала тридцять п'ять тисяч доларів. Зараз може бути дорожче. У тебе є такі гроші? Ось зараз? У будь-яку секунду? Хоча б тридцять п'ять штук у тебе буде? Я вже мовчу про всі побічні витрати, реабілітацію, постійні обстеження.

Кінчений садюга. Не здатний придушити фізично, знущається душевно. У кожному звуці це кровожерливе самовдоволення сочиться. Батько мене розмазує.

- Це, чорт забирай, серце! Не якась дурниця. Оперувати може знадобитися екстрено. Немає грошей, людина просто вмирає. Минулого разу терміновості не було, і то Варвара в цей час була ізольована і багато в чому обмежена. Як рослина! Як овоч! Просто перебувала в режимі очікування, поки волонтери збирали цю суму. Понад два роки! А як буде наступного разу? Якщо екстрено? Ти її не тягнеш! Чуєш мене, баран? Продовжуйте, я вмиваю руки. І Тіна робитиме те, що я скажу. Ризикнеш життям дівчини, щоб пошоркатися місяць-два? Ти, звісно, гидота, але не настільки ж! Тільки я гарант! Страховка. Квиток на життя! Не ти! Вона каліч, а ти її не тягнеш, - повторює і повторює. По колу одне й те саме. - Не тягнеш, Кириле.

У мене ж гуде в голові, немов уже всі мізки назовні полізли. Тіло б'є адреналін. Ні слова сказати не здатен. У заціпенінні витріщаюся в одну чортову точку за вікном і дихаю через раз.

- Три дні в тебе. Якщо вистачить дурі продовжувати цей зв'язок, з академії Варвару виключу, з гуртожитку попру, усі планові обстеження скасую. Ну і далі... Що ти зі своєю зарплатою можеш? Квартиру для неї знімеш? А далі що? Забарахлить завтра її двигун, ніхто не допоможе. Чуєш мене? Думай! Думай! І про ключі від квартири і від тачки не забудь. Я не жартував. Досить. На батька руку піднімаєш... Ти мені більше не син!

Розвертаюся, щоб прохрипіти:

- Це ти мені не батько. Ніколи не був.

Реакції на свої слова не чекаю. Похрін мені на нього. Абсолютно.

- Думай... Думай...

Під ці самовдоволені напуття, що хмикають, назавжди покидаю грьобану квартиру.