Читати книгу - "Вибач та зрозумій, Катя Кірініна"

Прямую на вихід з однією метою — знайти її недалеку злодійку-сестру і раз і назавжди відбити у неї все бажання брати чуже. У мене навіть у думках не було, що ця сука забере собі мої гроші, та що там мої? Це були гроші для Олесі, а вона весь цей час думала, що я погасив борг її сестри, та щоб та Рита мені пісні співала. Не настільки я добросердий.

— Ми виросли разом, мама любила її як рідну, — Олеся намагається відтягнути мене від вхідних дверей, але в неї це слабко виходить. — Будь ласка, Андрію, давай я сама з нею поговорю і все з'ясую?

— Ні, ми завтра поговоримо з нею удвох, нехай при мені скаже, як забрала гроші у вагітної жінки, — не встигаю до ладу договорити думку, як Лисичка обіймає мене. Вона всім тілом притискається до мене, і я гублюсь.

Я настільки не очікував, що вона ось так, сама, притиснеться до мене, що завмер.

Олеся впирається головою мені в груди, а її руки обіймають мій торс, і весь гнів з тіла йде швидко. Її запах, такий рідний і приємний, лоскоче мої ніздрі, і все, чого мені хочеться в цей момент — щоб так було завжди, щоб Олеся завжди була поруч і завжди могла знайти спосіб зупинити мене.

Але саме зараз, ось саме в цей момент, мені мало простих обіймів. Я хочу її, хочу до божевілля, у мене навіть яйця стискає від бажання.

Беру її обличчя у свої долоні та наближаюся для поцілунку. Вона нічого в цей момент не каже, а лише злякано дивиться мені в очі, ніби боїться наважитися, але я не боюся, я давно вже нічого не боюся.

Якщо зараз її не поцілую, то шкодуватиму про це дуже довго.

— Я хочу тебе, — шепочу в її губи. — Я вже й забув, як це — хотіти отак тебе.

Олеся нічого не відповідає, а просто ще більше притискається до мене, і я розумію, що це знак згоди. Вона поділяє мої почуття, її тіло немов вібрує від бажання, і не я один готовий ризикнути й зістрибнути з цього мосту.

— Будь ласка, пообіцяй мені, що це лише сьогодні, завтра ми все забудемо і будемо жити як жили до цього.

Ось завжди з нею так — говорить одне, а очі такі сумні, наче вона вже шкодує, що запитала таке. Але я був би не я, якби зробив так, як вона просить.

— Ніколи, Лисичко, з цього дня ти цілком і повністю моя, і навіть не сподівайся, що я тебе відпущу, — серйозно говорю я і цілую її саме так, як було колись: сильно, з усім своїм бажанням.

До болю прикушую її губи й насолоджуюся її тихими стогонами.

Зараз нічого немає важливішого, ніж вона, і нехай весь світ руйнується, головне, що зараз відбувається все так, як я хочу: моя жінка зі мною, а наша дитина спокійно спить у своїй кімнаті.

Чи це не межа мрій?