Читати книгу - "Тарас Шевченко та його доба. Том 1"

Чи ходив-таки Тарас шукати залізні стовпи, на яких тримається небо?

«Оцей епізод з дитинного віку Тараса треба вважати цілком достовірним: бо про його, опріч самого Тараса, розповіли майже однаково і інші люде. Першим розповів його О. М. Лазаревський, коли російські оповідання Шевченка, де в «Княгині» розказав і поет про ті стовпи, не були ще надруковані, значить, Лазаревському розповів хтось із Тарасових кревняків. Перегодом те саме читаємо в «Споминках» Варфоломея Шевченка268 з додатком деяких подробиць, які здаються мені непевними. Наприклад, Варфоломей каже, що коли Тарас вернувся з своєї «подорожі» до «стовпів», дак брат Микита хотів його побити, але сестра Ірина заступилася і не дала, за те б то Тарас і любив її більш за всіх своїх братів і сестер. Тут очевидна помилка. Микита не був такий старший, щоб Тарас дався йому побити, а Ірина була на два роки молодша від Тараса і, очевидна річ, не спроможна була заступатися за його, а тим паче «взяти на руки і положити в постіль». Не певне й те, що Тарас, пішовши до «стовпів», коли прийшов в Пединівку (село верстов 4 – 5 від Кирилівки), дак здивовався, що є на світі ще й інші села. Коли Тарас відав тоді, що є Одеса, так чудно було б йому не знати, що є Пединівка! Нарешті, Варфоломей подав не певну звістку, що Тарасової матері під час того епізоду не було вже на світі. Небавом побачимо, що Тарас осиротів після матері на десятому році. В усякому разі, головні риси наведеного епізоду свідчать нам, що Тарас на 6 – 7 роки був дитина допитлива, правдива, розважна і що сестра Катерина любила його і як змога пікловалася про його, вона з усієї родини більш за всіх і впливала на Тараса. Сама вона була вдачі доброї, ніжної; під впливом її вдачі зростала і розвивалася природжена Тарасові любов до природи, до людей і добрість його.

Тарасів портрет на 6 – 7 році здається мені більш-менш от яким: білявий, оклецьковатий, меткий, непосидящий; хлопчик цікавий і допитливий; босоногий, часто замурзаний; обірваний; пустотливий, але розважливий, розумний, перейнятливий і добрий.

Небавом у характері його спостережемо упертість, риси неслухняності, задирливості, хитрощів і замкненості в самому собі. Сприяли сьому те безталання, ті нещасливі обставини життя родинного, що невилазно сиділи в хаті його батьків, що раз у раз все більшали і позбавляли його і сестриного, і матчиного догляду. Насовується хмара негоди, сліз, і недоля змалку обгортує Тараса так чіпко, що не покидає вже його до останку. Похмурий обрій життя його все темнішає і не прояснюється за увесь час дитинного віку поета»269.

Це все – здається, мало викорінити незрівнянний оптимізм і прагнення змінити кріпацький побут його рідних та близьких. Однак, відзначені щойно риси Тараса Шевченка змалку виховував незабутній образ батьківщини, незрівнянно чудова, мальовнича природа українського Подніпров’я.

Злиденне й мученицьке життя маленького сироти

Доповнюючи свою розповідь про Шевченкове дитинство та умови, в яких зростав поет, О. Кониський пише: «Хата їх (в Кирилівці) була убога, стара, але зокола побілена; на ній почорніла солом’яна стріха з чорним димарем. Коло хати на причілку яблуня з краснобокими яблуками, а округ яблуні квітник старшої Тарасової сестри Катерини, «його няньки незабутньої, терпеливої, ніжної». Біля брами стояла верба розлога з засохлим верхів’ям, за вербою клуня (стодола), біля клуні стоги збіжжя, за клунею по косогору йшов сад густий, темний, тихий. За садом левада, за левадою долина, а в долині ручай тихий, що ледві бренів; ручай обсаджений вербами, берестами та калиною і закутаний темно-зеленими лопухами». В оцьому ручаю під лопухами купається було «оклецьковате, біляве хлоп’я (себто сам Тарас), викупавшись перебіжить через долину і леваду, прибіжить в сад, впаде під першою грушею або яблунею і засне спокійним, дійсно незворушеним сном»270.

«Хата Шевченкових батьків, як знати по останкам печища і ін., що я бачив р. 1892, була невеличка, звичайна хата убогого селянина, ступнів 7 – 8 в довжину, до ступнів шести завширшки. Задля тієї сем’ї, яка була у Григорія Шевченка, хата тісна; на той час, з якого Тарас пам’ятає себе, – у тій хаті, опріч батьків його, жили старші за його сестра Катерина, брат Микита і сестри Ірина та Марія. Коли не помилився Петро Павлович Шевченко (брат Тараса в третіх, розповідаючи мені), дак вкупі з родиною Григорія якийсь час жила родина і його батьків. Вся родина Григорія була – малеча, наприклад р. 1820, з якого, можна гадати, Тарас пам’ятав себе, старшому хлопцеві Микиті йшов 13 рік. Значить, на таку родину був один-єдиний робітник-дбаха – батько, та й той, може, щодня був на панщині.

Очевидно, що з дітей не могло ще бути ні праці, ні запомоги; всі вони були такого ще віку, що вимагали від батьків єдине – годовання та догляду. І мені здається досить певним, коли Тарас, згадуючи батьківську хату і життя в їй, каже, що там була

«неволя.

Робота тяжкая… Ніколи

І помолитись не дають».

Нужда, неволя та праця тяжка була в Шевченковій хаті такі великі, що поет рівняє хату до пекла. В тій хаті, каже поет, «я мучився колись, мої там сльози пролились»271.

Дитинству поета присвятив окрему розвідку «Детство Шевченко» близький друг Тараса Григоровича, ґрунтовний знавець його життя й творчості, старший з братів Лазаревських – Олександр Матвійович272. Ось її початок: «Дед Шевченко (со стороны отца) по ремеслу был швец273, отсюда и произошла фамилия его. Родители его были крепостные крестьяне помещика Энгельгардта: отец родом из села Кереливки, а мать – из села Моринцы (оба села Звенигородского уезда).

Женившись, отец Тараса Григорьевича по распоряжению помещика переселился на короткое время (года на полтора) из Кереливки в Моринцы. Во время этого переселения и родился наш поэт, в 1814 году, 25 февраля. Таким образом, родиною Шевченко было село Моринцы, а не Кереливка, как думали до сих пор274. Но подрос и стал помнить себя он уже в Кереливке, почему и все детские воспоминания его связаны с этим селом.

Первые годы детства Тараса Григорьевича прошли незаметно. В семье его сохранилось предание, что Шевченко в раннем своём детстве любил очень есть землю: бывало недосмотрят за ним – животик у Тараса и вздует, точно в болезни