Читати книгу - "Хранителі"

В його обов’язки входив не лише пошук втікачів з лабораторії, проте, коли він навіть займався іншими справами, це розслідування невідступно турбувало його. Навіть уночі Лем не міг забути про катастрофу в Банодайні, відтак останнім часом спав не більше 4–5 годин. Він не хотів миритися з поразкою. Ще й більш од того: він був одержимий думкою про те, як уникнути поразки. Його тато, який починав життя у жахливих злиднях, але побудував успішний бізнес, втовкмачив Лему майже побожну впевненість у необхідності домагатися успіху завжди і в усьому. «Неважливо, якого успіху ти домігся. Якщо не старатимешся, життя завжди може дати тобі добрячого копняка, — повчав тато. — А для чорношкірих, Леме, це ще гірше. Для нас успіх — це канатоходець над Великим каньйоном. Ось він нагорі, і він торжествує, але одна помилка — і він уже летить сторчголов у безодню з півторакілометрової висоти. В безодню! Тому що це падіння означає бідність. В очах багатьох навіть у наші прогресивні часи бідний і нещасний чорношкірий, котрий зазнав поразки, — ніхто, просто ніґер». То був єдиний випадок, коли батько вживав це ненависне слово. Лем виріс, упевнений, що будь-який успіх — це лише непевний крок на скелі життя, де небезпека чатує на нього на кожному кроці і в будь-який момент вітер може скинути його зі скелі, тому він не має права послаблювати хват і повинен дертися все вище і вище — до ширшого і безпечнішого виступу.

Лем погано спав і зовсім не мав апетиту. Щойно він намагався щось з’їсти, як у нього одразу ж починалося сильне нетравлення. Гра у бридж також ішла коту під хвіст, бо він не міг зосередитися на картах, і на щотижневих посиденьках із Волтом й Одрі Гайнсами Джонсонам постійно не щастило.

Лем розумів, чому так жадав розкрити цю справу, але це знання не допомагало вибавитися від нав’язливих думок.

«Ми — ті, хто ми є, — розмірковував Лем. — Можливо, ми змінюємося лише тоді, коли життя підкидає нам сюрприз — несподіваний, так наче ненавмисно розбити вітрину бейсбольною битою. Такий сюрприз і струшує хватку минулого».

Так сидів Лем цього спекотного липневого дня і в тривожному очікуванні дивився у вікно.

У травні він припустив, що ретривера хтось міг підібрати і забрати додому. Зрештою, це був гарний пес, і якщо він проявить хоч би трохи свого інтелекту, то перед ним не встоїть ніхто, відтак прихисток — не проблема. Саме тому Лем зрозумів, що знайти собаку буде складніше, ніж Аутсайдера. «Останнього можна знайти за тиждень, а ретривера — за місяць», — подумав Лем. Він розіслав оголошення з проханням про допомогу в розшуках золотистого ретривера у всі притулки для тварин та ветеринарні клініки Каліфорнії, Невади й Арізони. В оголошенні йшлося, що тварина втекла з медлабораторії, де проводили важливі дослідження, пов’язані з раком. Там також зазначалося, що втрата собаки означатиме втрату мільйона доларів, виділеного на експерименти, та безмір безцінних робочих годин дослідників, а також вона спричинить серйозні перешкоди у розробці ліків від певних хвороб. В оголошенні також містилася фотографія тварини й інформація про наявність у її лівому вусі витатуйованого лабораторного знака: 33-9. У супровідному листі до оголошення АНБ прохало не лише про допомогу, а й про конфіденційність. Розсилку робили щотижня з дня втечі з Банодайна, і, крім того, десятки агентів тільки тим і займалися, що обдзвонювали притулки і ветеринарів у трьох штатах, щоб нагадати їм про існування оголошення і необхідність продовження пошуків ретривера з татуюванням.

У той же час пошуки Аутсайдера можна з упевненістю обмежити безлюдними територіями, позаяк він не хотів показуватися на людські очі. І, зрештою, зважаючи на його зовнішність, навряд чи знайдеться хтось охочий прихистити потвору. Окрім того, Аутсайдер залишав за собою купу трупів, що слугували найкращим орієнтиром.

Після вбивств у Бордо Ріджі на сході Йорба-Лінди Аутсайдер перебрався в район Чіно-Гіллз, де не було населених пунктів. Потім він перемістився на північ, перетнувши східний кордон округу Лос-Анджелес. Там 9 червня його знову помітили на окраїні ранчо Даймонд-Бар. Звідти Агентство захисту тварин округу Лос-Анджелес отримало сотні істеричних звернень про напади диких тварин на домашніх улюбленців. Телефонували в поліцію і ті, котрі вважали, що вбивства — справа рук маніяка. За дві ночі у Даймонд-Барі було замордовано понад два десятки домашніх тварин. Стан їхніх трупів, на глибоке переконання Лема, однозначно свідчив, що маніяком був Аутсайдер.

Потім більше тижня про Аутсайдера не було жодних звісток, поки зранку 18 червня молода пара туристів біля підніжжя піка Джонстона, що у південній частині безмежного національного заповідника «Анджелес», не повідомила, що бачила якусь «потойбічну» істоту.

Вони зачинилися у мікроавтобусі, але монстр постійно намагався їх дістати і при цьому навіть розбив бічне вікно каменем. На щастя, у туристів був «браунінг» 32-го калібру, й один з них відкрив вогонь по нападнику, що злякало істоту. Журналісти сприйняли їх як пару диваків, відтак у вечірніх новинах ротаті ведучі неабияк посміялися із цієї пригоди.

Проте Лем повірив молодій парочці. На карті він відзначив малонаселену смугу території, якою Аутсайдер міг пройти до піка Джонстона від Даймонд-Бар: через Сан Хосе Гіллз, регіональний парк Бонеллі між Сан Дімас та Глендорою, а там через ліси. Він повинен був перетнути чи пройти під трьома трасами. Але якщо Аутсайдер подорожував пізно вночі, коли машин було обмаль чи взагалі не було, то його б ніхто не помітив. Лем відправив у ту частину лісу сотню розвідників морської піхоти, де вони, перевдягнувшись у цивільний одяг і поділившись на групи із 3–4 чоловік, продовжили пошуки.

Лем сподівався, що туристи хоча б один раз поцілили в Аутсайдера. Проте там, де вони отаборилися, жодних слідів крові не виявилося.

Лем почав переживати, що Аутсайдер ще довго зможе переховуватися. На жаль, на північ від