Читати книгу - "Коли курява спаде"

Дядько довго дивився на мене, потім сказав:

— Ти — особливий хлопчик.

— Особливий?!

— Тобто не такий, як більшість інших людей.

— Вона мені не подобається.

— Не переймайся дуже цією справою, — сказав дядько. — Вона більше сюди не повернеться.

— Ти теж не повернешся?

— Хіба я можу стати англійцем? — спитав дядько. — Чи індусом? Ні, я повернуся, принаймні вмирати, адже я хочу закрити свої очі під цим небом.

На другий день вони вже вирушили в дорогу. Дядько постійно обертався. Старша сестра перевдяглась у білий одяг англійського крою і повісила чорну вуаль спереду на капелюшок. Навіть прощаючись, вона не підняла її.

Отже, старша сестра назавжди залишала нас, залишала свою батьківщину. Однак батько при цьому все ж хвилювався про її майбутнє. Він спитав дядька:

— Срібло в Англії також вартує грошей? Також є грошима?

— Так, в Англії це теж гроші, — відповів дядько.

Старша сестра постійно обговорювала з дядьком місця, які вони повинні були проїжджати. Я чув, як вона не раз запитувала:

— Ми справді будемо їхати в китайському паланкіні?

— Якщо ти схочеш, то поїдемо, — відповів дядько.

— Я не вірю, що китайці в своєму чорному одязі можуть підняти на плечі маленьку хатинку і нести її по дорозі.

— Це правда, так я сам їздив, — сказав старший брат.

— Однак я переживаю не про це, а про те, щоб не зустріти на дорозі розбійників, — сказав дядько.

— Я чула, що китайці бояться англійців, — сказала старша сестра. — А в мене є англійський паспорт.

Розмовляючи, вони доїхали до перевалу. Тут ми повинні були зупинитись і вже проводжати їх тільки очима, поки вони будуть їхати під гору. Старша сестра жодного разу не обернулась, а дядько обертався постійно й махав нам капелюхом.

Після того, як вони поїхала, старший брат знову почав добре до мене ставитись. Він сказав, що коли стане туси, то часто буде присилати мені дівчат.

Я дурнувато розсміявся.

Він ляснув мене по голові:

— Тільки ти повинен слухатись мене. Поглянь на свою Тхарну: ні грудей, ні сідниць. Я подарую тобі грудасту й стегнасту жінку.

— Давай почекаємо, поки ти станеш туси.

— Тільки така жінка — справжня жінка. Я хочу прислати тобі справжню жінку.

— Почекаємо, поки ти справді станеш туси.

— Але я хочу, щоб ти скуштував справжньої жінки.

— Тільки якщо ти зможеш стати туси, милий братику, — не витримав я.

Його обличчя відразу ж змінилось у кольорі й він більше нічого не казав. Я ж, однак, спитав його:

— А скільки жінок ти хочеш мені подарувати?

— Котися звідси, ти не дурний.

— Ти не можеш стверджувати, що я не дурний.

У цей момент з’явився туси й спитав, про що сперечаються два його сини. Я сказав:

— Старший брат каже, що я не дурний.

— О Небо, якщо ти не дурний, то хто тоді дурний? — спитав туси.

— Це та ханька навчила його прикидатися дурним, — заявив майбутній спадкоємець туси.

Туси зітхнув і стиха сказав:

— Хіба мало нам молодшого брата-дурня, так скоро ще й старший брат втратить глузд?

Старший брат опустив голову й швидко вийшов. По обличчю туси розповзлася чорна хмара і тільки після того, як я наговорив йому купу дурних слів, на ньому проглянула якась посмішка.

— Я б хотів, щоб ти не був дурнем, — сказав він, — але ти все ж ним є.

Батько простягнув руку й погладив мене по голові. У глибині мого серця при цьому щось сильно тьохнуло. Те глибоке й темне місце ніби освітилося жмутиком світла, однак коли я схотів докладніше роздивитися стан справ усередині, це світло вже згасло.