Читати книгу - "Коли курява спаде"

Із центру земель туси Мерці виходили сім чи вісім доріг, що вели в землі інших туси. Тобто, іншими словами, навколишні туси могли приїхати до замку Мерці по цих семи-восьми дорогах.

Весна ще тільки показалась і сніг на перевалі ще не весь розтанув, а на цих дорогах уже з'явилися люди, які шукали зерно — зовсім як і в той рік, коли вони приїздили в пошуках макового насіння. Туси везли з собою срібло й велику кількість опію, сподіваючись обміняти ці речі на зерно родини Мерці.

Батько спитав мене й старшого брата, чи давати їм зерно.

Старший брат не затримався з відповіддю:

— Нехай платять подвійну ціну.

Батько кинув погляд на мене, однак я не хотів говорити. Тоді мати вщипнула мене й прошепотіла мені на вухо:

— Не подвійну, а двічі подвійну ціну.

Замість «двічі подвійну» я сказав:

— Пані мене вщипнула.

Старший брат кинув погляд на матір, а батько — на мене, обидва погляди були надзвичайно гострими. Мені було байдуже до того, а мати відвернула обличчя в інший бік.

Старший панич хотів щось сказати дружині туси, однак не встиг ще як слід сформулювати це, коли туси заговорив:

— Подвійну ціну? Кажеш, подвійну? Хіба навіть і двічі подвійна ціна не означатиме даром їм віддати? Я дочекаюся, поки вони забажають платити вдесятеро більшу ціну. Такою буде розплата за те, що вони наввипередки сіяли мак!

Старший брат знову помилився, й на обличчі в нього проступили збентеження й гнів. Він рвучко підняв голову й сказав:

— Удесятеро? Хіба то можливо? Неможливо! Зерно залишається зерном, а не золотом чи сріблом!

Туси торкнувся своєї сивої бороди, що звисала йому на груди, й поклав собі на долоню пожовклі кінчики. Подивившись на них уважно, він зітхнув і сказав:

— Удвічі чи вдесятеро — для мене це не має значення. Погляньте, я вже старий. Я хочу тільки, щоб мій наступник був іще потужнішим.

Потім він довго муркотів щось собі під ніс і, зрештою, прийняв важливе рішення:

— Гаразд, не будемо про це. Зараз я хочу, щоб ти поїхав на кордон, і твій брат теж. Візьміть із собою більше солдатів і кінноту.

Туси також підкреслив, що він прийняв таке рішення заради майбутнього туси Мерці.

Повернувшись обличчям до свого недоумкуватого сина, батько спитав:

— Ти знаєш, що я хочу від вас, братів?

— Призначити мене командувати військами, — відповів я.

— Я питаю, навіщо тобі командувати військами? — спитав батько, підвищивши голос.

— Позмагатись із старшим братом, — сказав я, подумавши.

Туси сказав до дружини:

— Дай ляпас своєму синові, він зовсім перекрутив мою думку.

Дружина туси відважила мені ляпас, причому не символічного, а справжнього, важкого. На це запитання старший брат цілком міг відповісти, однак туси чомусь навмисне запитав мене. Однак я ж не можу щоразу відповідати, мов дурень. Іноді мені хотілося б виглядати трохи розумнішим. Туси вчинив так, щоб влаштувати змагання між двома синами, і подивитись, чи його дурний син більше за свого старшого брата має здібностей, щоб бути туси. Я угледів цей намір туси й насмілився його висловити.

Щойно я це сказав, як пані поспішила вказати туси:

— Твій молодший син — справжній дурень, — і принагідно дала мені ще одного ляпаса.

— Навіщо тоді ці ляпаси, пані? — звернувся старший брат до матері. — Як його не бий, він же все одно дурень?

Мати пішла до вікна розглядати пейзаж за ним. Я ж дурнувато посміхнувся, втупившись в обличчя свого старшого брата, який вважався розумною людиною.

Старший брат розреготався, хоча в ситуації, що склалася, не було нічого смішного. Однак він усе одно не міг утриматися від сміху. Іноді він також був дурним. От, наприклад, батько спочатку відрядив його на південні кордони, а потім — на північні кордони і дав йому завдання завершити там будівництво, він його завершив, але так і не здогадався про призначення тих будівель. І тільки коли на землях Мерці уродило зерно, він зрозумів, що то — комори.

Туси наказав нам із братом їхати на кордон