Читати книгу - "Дорогами Маклая"

Обидва племені оран-сакай і оран-семанг — чистокровці папуаси. Таким чином, гіпотеза академіка Бера про походження меланезійської раси, а може, й усього людства І Центральної Азії дістала своє перше реальне підтвердження.

Це був ще один удар по полігенізму, який стверджував, що народи, які населяють нашу планету, такі різні за своїм зовнішнім виглядом і розвитком через те, що виникли вони в різних місцях земної кулі і в різний час. І це було ще одним науковим підтвердженням російської гуманістичної думки, що поділяла в цьому питанні версію академіка Бера. З іншого боку, це був початок вивчення доісторичних міграцій народів, до чого учені світу по-справжньому взялися тільки в наш час. Маклай випередив їх на століття.

Побудувати Тампанг-Сенанг під Сінгапуром не пощастило. В останню мить, коли про все вже було домовлено, складено проект будинку й навіть найнято будівельників, махарадья Йохора продавати землю передумав. Погоджувався здати її тільки в аренду, що Маклай відхилив. А знайти другу рівноцінну ділянку не зміг. Тому з гамірливого Сінгапура він знову перебирається на Яву, живе то в готелях Батавії, то поблизу Бюйтензорга в кампунзі Емпанг, де найняв окремий невеликий будиночок.

Тут, на Яві, він обробляє зібрані за минулі мандрівки матеріали й починає в місцевих газетах широку кампанію проти курилень опіуму та проституції.

Вкотре, укріпивши своє становище на Яві й на інших островах Малайського архіпелагу, китайці всюди відкрили свої курильні й будинки розпусти, купивши на це в голландських властей виключно монопольне право, а також сплачуючи їм певні податки. В Нижньому місті Батавії, де жило переважно тубільне населення, курильні опіуму и будинки розпусти були на кожному розі. Їх відкрили по всій Яві, навіть у сільських кампунгах.

Одержуючи гроші від їх власників, голландські власті цим «нововведенням» не спротивлювались. Але для тубільного населення ці злачні заклади стали справжнім лихом.

Повії не підлягали ніяким медичним оглядам, і від них, як епідемія холери, поширювалися венеричні захворювання. Така зараза, як сифіліс, серед малайців перетворилася на побутову. Тому різко падала народжуваність або народжувалися каліки.

Що ж до куріння опіуму, то його вплив під наглядом лікаря Маклай випробував на собі ще в Гонконзі, коли на російському кліпері «Изумруд» плив з Нової Гвінеї в Батавію. Потім він далі вивчав курильні й курців у Батавії й Сінгапурі. За його висновками, двадцятирічний курець опіуму невдовзі цілком втрачав працездатність, а ще через п'ять-шість років помирав у страшних муках. Це був один наслідок куріння опіуму, а другий — масова злочинність. Запеклий курець, не маючи сил заробити грошей на солодкий дурман, вчиняв який завгодно злочин, аби тільки вгамувати свою наркотичну спрагу.

Про все це Миклухо-Маклай і говорив у серії інтерв'ю, які він дав поміркованим яванським газетам «Індісхе Гідс» та «Де локомотіф», а також ліберальному журналові «Де Стюв».

Спочатку на ці публічні виступи вченого голландські власті не звертали уваги, та коли їх із своїми коментарями почали передруковувати войовничі газети плантаторів і промисловців «АІД де Преангербоде» та «Сурабайсх хандельсблад», які підрахували, що вони, втрачаючи дешевих робітників, зазнають значно більших збитків, ніж ті прибутки, що їх власті одержують від китайців, генерал-губернатор ван Лансберге, який змінив на цьому посту Джемса Лаудона, змушений був усі злачні заклади закрити під страхом виселення їх власників з Нідерландської Індії.

Добившись успіху в одному, Миклухо-Маклай уже зайнятий іншим, на його погляд, не менш важливим. Сидячи и своєму будиночку в кампунзі Емпанг і диктуючи найнятим записувачам наукові статті для журналу «Natuurkundig Tijdschrift», він у той же час захоплено складає «Основний кодекс прав людини» і Статут Міжнародної асоціації, яка ці права охороняла б, тобто у нього вперше народжується думка про нинішню організацію Об'єднаних Націй і Загальну декларацію прав людини. В епоху найвищого розквіту колоніальної системи він вірить, що рано чи пізно вона впаде й усі уярмлені народи здобудуть волю. Якщо ж між ними почнуть виникати конфлікти, то розв'язуватимуть їх не війни, а третейський суд Міжнародної асоціації прав людини.

За порівняно короткий час життя в Нідерландській Ост-Індії (три роки) Маклай стає відомою на весь світ людиною, про нього пише вся світова преса.

У нього з'являється багато друзів, та ще більше ворогів. Власники курилень опіуму й будинків розпусти, втративши через нього прибутки, навіть намагалися організуйте замах на його життя, але злочинців, на щастя, вчасно розкрили, й сам ван Лансберге застеріг керівництво бамівської китайської общини, що за смерть Маклая в будь-якому випадку відповідатимуть вони.

Надто ще численним лишався й табір полігеністів, які ненавиділи Маклая лютою ненавистю. Але й вони не могли не визнати доказовість його наукових аргументів. Найчесніший з них Томас Гекслі напише йому:

«Ви один повстали проти цілого легіону полігеністів, і я, що свято вірив у полігенізм, визнаю себе переможеним. Ваші статті з антропології та етнографії папуасів зруйнували все, що я вважав незаперечним. Гірко визнавати себе обеззброєним, але хай живе істина!»

Вступаючи в спілкування з народами Океанії, я не шукаю для себе ні матеріальної вигоди, ні будь-якого іншого зиску. Єдина мета мого життя — користь і успіх науки і благо людства. Та водночас я покривив би душею, якби сказав, що мені байдужа думка, ким запам'ятають мене остров'яни, — якщо таке, звісно, станеться, — людиною без племені чи представником певної країни. Я завжди прагнув і прагнутиму надалі бути не просто вченим-дослідником, а неодмінно носієм ідей російського гуманізму, хоча квасний патріотизм мені й чужий.

М. М. МИКЛУХО-МАКЛАЙ

1886 р., Сідней

Треба бути дуже проникливим, глибоко впевненим у реалістичності своїх ідей і дуже відважним, щоб у наш час неподільного панування білої раси побачити повноцінну людину в останньому остров'янинові, і не тільки побачити, але й з блиском довести, що це справді так.