Читати книгу - "Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели"

обмита бурхливими хвилями Карібського моря, де над стіною страшних тропічних джунглів височать бундючні Кордільєри[21], ще й досі оповита таємничими переказами. У минулі часи морські розбійники та повстанці будили відгомін серед цих бескидів, готуючи в зелених заростях своїми кремінними рушницями та мечами поживу для кондора, що без упину ширяв над ними. Ці історичні триста миль неспокійного узбережжя так часто переходили з рук у руки — то до морських бродяг, то до ворогуючих держав, то до несподівано повсталих змовників, — що навряд чи знали хоч раз на протязі століть, кого називати своїм законним правителем. Пісарро[22], Бальбоа[23], сер Френсіс Дрейк[24] та Болівар[25] зробили все, що змогли, аби приточити їх до християнського світу. Сер Джон Морган[26], Лафіт[27] та інші прославлені задираки товкли й засипали їх ядрами в ім’я сатани.

Гра триває й тепер. Правда, рушниці піратів замовкли, але розбишака-фотограф, що робить мініатюрні і збільшені знімки, але турист із кодаком і розвідники лагідної зграї пройдисвітів відкрили цей берег і далі провадять ту саму справу. Крамарі з Німеччини, Франції, Сіцілії загрібають тепер на своїх прилавках гроші цієї країни. Знатні авантюристи товпляться в передпокоях тутешніх правителів з проектами залізниць та концесій. Маленькі опереткові народи бавляться урядами та інтригами, аж поки зненацька не з’явиться в морі велика мовчазна канонерка й не попередить їх, щоб вони не ламали своїх іграшок. Разом з усім цим приходить маленький чоловічок, шукач пригод з порожніми кишенями, що їх він прагне наповнити, веселий, тямущий ділок — новітній казковий принц з будильником у руках, яким куди легше, ніж сентиментальним поцілунком, можна збудити прекрасні тропіки від вікової дрімоти. Звичайно він приносить із собою й трилисник[28] і гордо виставляє його поряд з бундючними пальмами. Це він витурив звідси Мельпомену й примусив Комедію танцювати в сяйві рампи Південного Хреста[29].

Отже, нам є про що розповісти. Можливо, ця повість особливо припаде до вподоби не геть-то розбірливому вухові Моржа, бо в ній справді можна знайти і шхуни, й чоботи, й сургуч, і капустяні пальми, і президентів — замість королів.

Додайте до цього трохи кохання та змов, щедро посипте цю мішанину тропічними доларами, зігрітими не так жарким сонцем, як гарячими долонями шукачів щастя, — і ви можете вважати, що перед вами саме життя, таке просторікувате, що й найбалакучіший із Моржів натомився б, слухаючи його.

І. Лис на світанку

Кораліо спочивало під гарячим сонцем полудня, мов лінива красуня в суворо пильнованому гаремі. Розташоване біля самого моря, на смужечці наносного ґрунту, містечко нагадувало маленьку перлину, вставлену в яскраво-зелену стрічку. Позаду, вздовж берега, загрозливо нависаючи над містечком, тяглася стіна Кордільєр. Попереду широчіло море, усміхнений тюремник, ще більш непідкупний, аніж похмурі гори. Хвилі шелестіли попід берегом, серед апельсинових та сейбових дерев кричали папуги, пальми пустотливо кивали своїми гнучкими кронами як незграбний кордебалет перед самим виходом примадонни.

Раптом містечко захвилювалось. Хлопчик-тубілець пробіг по затрав’янілій вулиці, викрикуючи “Busca el señor Гудвін! На venido untelegrafo por ell”[30].

Новина швидко розійшлась по містечку. Телеграми не часто приходять у Кораліо. Десятки голосів послужливо підхопили вигук посильного. Головна вулиця, що тягнеться понад берегом, зарясніла людьми. Всім хотілось прискорити доставку телеграми. На перехрестях зібрались купки жінок різного кольору — від світло-оливкового до темно-коричневого — і жалібно заголосили: “Un telegrafo por Señor Гудвін!” Comandante[31], дон сеньйор Ель Коронель Енкарнасіон Ріос, що підтримував правлячу партію й підозрівав Гудвіна в прихильності до опозиції, просичав: “Еге” — й занотував у свою секретну записну книжечку кримінальний факт: сеньйор Гудвін такого-то числа одержав телеграму.

Посеред цього галасу на порозі дерев’яного будиночка з’явився чоловік і виглянув на вулицю. Над дверима була вивіска з написом: “Кйоу і Кленсі” — така назва навряд чи виникла на цьому тропічному ґрунті. Чоловік на порозі був Біллі Кйоу, шукач щастя й борець за прогрес, найновітніший пірат Карібського моря. З допомогою цинкографії та фотографії Кйоу і Кленсі в ті дні тримали в облозі це нещасне узбережжя. Біля дверей виднілися рами, заповнені зразками їхнього мистецтва.

Кйоу сперся на одвірок. На його сміливому веселому обличчі світилася цікавість до незвичайної метушні та гомону на вулиці. Зрозумівши нарешті, в чому справа, він приставив до рота долоню й гукнув: “Ей, Френк!” — таким дужим голосом, що відразу приглушив несміливі вигуки тубільців.

Кроків за п’ятдесят, на тому боці вулиці, що ближче до моря, стояла оселя консула Сполучених Штатів. Якраз із дверей того будиночка й вискочив Гудвін, почувши своє ім’я. Він саме курив з Уїллардом Джедді, консулом Сполучених Штатів, на задній веранді консульства, яка вважалась найпрохолоднішим місцем у Кораліо.

— Мерщій! — крикнув Кйоу.— Все місто піднялось на ноги через вашу телеграму! Не жартуйте такими речами, мій любий. Не слід так легковажити настроєм народу. Коли-небудь ви одержите напахчену фіалками записку на рожевому папері, і тоді всю країну охопить пекельне полум’я революції.

Гудвін пройшовся вулицею й розшукав хлопця з телеграмою. Волоокі жінки поглядали на нього з боязким захопленням, бо він належав до того типу, який особливо приваблює жінок. Високий на зріст, блондин, в елегантному білому костюмі, в zapatos[32] із лосиної шкіри. Поводився він чемно, але з якоюсь люб’язною жорстокістю, що її пом’якшував поблажливий вираз обличчя. Коли телеграма нарешті була вручена й посильний, одержавши монетку, подався геть, люди з полегкістю повернулись у свої прохолодні затінки, звідки цікавість була вигнала їх; жінки заходились куховарити на глиняних пічках під апельсиновими деревами або без кінця розчісувати своє довге пряме волосся, а чоловіки знов запалили сигарети й завели свої теревені в пивничках.

Гудвін присів на порозі біля Кйоу й прочитав телеграму. Вона була від Боба Енглхарта, американця, що жив у Сан-Матео, столиці Анчурії, за вісімдесят миль від узбережжя. Енглхарт був шукач золота, палкий революціонер і загалом славний хлопець. З його телеграми було видно, що він дотепний і обдарований багатою уявою. Йому треба було послати конфіденціальне повідомлення своєму другові в Кораліо. Він не міг користуватись при цьому ні іспанською, ні англійською мовами, бо політичний нагляд в Анчурії — дуже пильний: і прихильники, й вороги уряду весь час насторожі. Але Енглхарт був дипломат. Існував тільки один код, яким він міг скористатись майже цілком безпечно — великий і могутній код нью-йоркського жаргону. Ось та телеграма, що прослизнула нерозгаданою через руки цікавих чиновників