Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Бог Дрібниць 📚 - Українською

Читати книгу - "Бог Дрібниць"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Бог Дрібниць" автора Арундаті Рой. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 96
Перейти на сторінку:
уваги, сад занепадав. Полишений напризволяще, він зробився сучкуватий і дикий, наче цирк, де тварини позабували свої фокуси. Бур’ян, прозваний у народі «комуністичним зіллям» (бо у Кералі він процвітав так само, як комуністична ідеологія), заглушив екзотичніші рослини. Тільки лози знай росли й росли, немов нігті на покійнику. В’юнкі рослини крізь ніздрі пробралися рожевим гіпсовим гномам у порожні голови і цвіли там; обличчя гномів при цьому мали такий вираз, ніби вони чи то здивовані, чи то зараз чхнуть.

Причиною такої раптової, безцеремонної відставки стала нова любов. На даху Аєменемського Дому Крихітка-кочамма встановила «тарілку» і тепер, не виходячи зі своєї вітальні, завдяки супутниковому телебаченню владарювала над світом. З причин, які не складно пояснити, це ввело Крихітку-кочамму у стан якогось неймовірного збудження. Причому не поступово, а буквально за один вечір. Білявки, війни, голод, футбол, секс, музика, державні перевороти — все це прибуло одним потягом і висипало на перон одним великим гуртом, який в одному готелі й оселився. І тепер в Аєменемі, де колись найгучнішим звуком був мелодійний клаксон автобуса, можна було, наче служку, викликати до себе хоч війну чи голод, хоч якусь мальовничу різанину, хоч Білла Клінтона. Тож доки декоративний сад чахнув і гинув, Крихітка-кочамма стежила за іграми американської НБА, одноденними змаганнями з крикету та всіма тенісними турнірами серії «Ґранд Слем». У будні вона дивилася «Зухвалих та вродливих» і «Санта-Барбару», де тендітні білявки з нафарбованими губами і штивним від лаку волоссям зваблювали андроїдів та обороняли свої сексуальні імперії. Крихітці-кочаммі припало до душі їхнє мерехтливе вбрання і дотепна, стервозна манера висловлюватися. Впродовж дня їй пригадувалися окремі, часом зовсім не пов’язані між собою уривки їхніх розмов, і вона тихенько хихотіла з утіхи.

Кухарка Кочу-Марія ще й досі носила товсті золоті сережки, які безнадійно деформували мочки вух. Вона захоплювалася американським борцівським шоу «Реслманія», де брутально тлумили один одного одягнені у смугасті леґінси з лайкри Галк Гоґан і Містер Перфект; шиї у них були явно товстіші за голови. Кочу-Марія сміялася, і її сміх віддавав іноді ледь помітною жорстокістю, як то буває у маленьких дітей.

Цілі дні просиджували вони тепер у вітальні, Крихітка-кочамма у «плантаторському» кріслі з довгими підлокітниками або у шезлонгу (залежно, у якому стані були її ноги), Кочу-Марія — на підлозі поруч (перемикаючи, щойно траплялася нагода, з каналу на канал), замкнені разом у гамірній телевізійній тиші. Одна з волоссям сивим, аж білим, наче сніг, інша — з вугільно-чорним, фарбованим. Вони брали участь в усіх конкурсах, користувалися всіма розрекламованими знижками і двічі навіть вигравали призи — майку і термос, які Крихітка-кочамма тримала під замком у креденсі.

Аєменемський Дім Крихітка-кочамма любила і дбайливо берегла меблі та майно, що їх успадкувала, переживши всіх решта. Скрипку Маммачі і підставку для неї, креденси з Уті, ажурні пластмасові стільці, делійські ліжка, віденський туалетний столик з потрісканими ручками зі слонової кістки на шухлядках. Обідній стіл з рожевого дерева, який зробив Велюта.

Її лякали програми Бі-бі-сі про голод та війни, на які вона часом натрапляла, перемикаючи канали. Давній страх перед революцією і небезпекою поширення марксизму-ленінізму повертався у вигляді свіжих телевізійних тривог, пов’язаних із тим, що зневірених та знедолених людей ставало дедалі більше. Етнічні чистки, голод і геноцид вона вважала безпосередньою загрозою для свого майна.

Двері та вікна у домі Крихітка-кочамма тримала на замку і відчиняла тільки за потреби. Вікнами користувалася лише у кількох чітко окреслених випадках. Щоб дихнути свіжим повітрям. Заплатити за молоко. Випустити заблукану осу (за нею з рушником в руках мала ганятися Кочу-Марія).

Замикала Крихітка-кочамма навіть свій сумний холодильник, на якому вже де-не-де пооблущувалася фарба; тримала там тижневий запас булочок з кремом, що їх Кочу-Марія привозила з пекарні «Бестбейкері» в Коттаямі. І дві пляшки рисового відвару, який пила замість води. На поличці під термостатом зберігалися рештки обіднього сервізу Маммачі, порцелянового з синім китайським візерунком.

У відділення для сиру і масла Крихітка-кочамма запхала з десяток пляшечок інсуліну, які привезла їй Рахель. Мала-бо підозру, що в ці непевні часи навіть найбезневин-ніший з вигляду перехожий може виявитися ласим до чужої порцеляни, одержимим любителем булочок з кремом чи злодійкуватим діабетиком, який никає Аєменемом у пошуках імпортного інсуліну.

Не довіряла Крихітка-кочамма навіть близнюкам. Вважала їх здатними на що завгодно. Взагалі на що завгодно. Вони могли б украсти й те, що самі подарували, припустила вона, і її боляче шпигнула думка, що ось вони знов уявляються їй одним цілим. Наче й не було всіх цих років. Рішуче налаштована не дати минулому жодного шансу на повернення, вона тут-таки змінила формулювання. Вона. Вона могла б украсти те, що сама подарувала.

Крихітка-кочамма зиркнула на Рахель, яка стояла біля столу, і їй упала в око та сама зловісна скрадливість, та сама здатність зберігати повний спокій і тишу, які, схоже, досконало опанував Еста. Рахелин спокій аж трохи її настрашив.

— То які в тебе плани? — запитала вона; голос її звучав різко і трохи тремтів. — На скільки залишаєшся? Вже вирішила?

Рахель спробувала щось сказати, але відповідь виходила якась зазубрена. Ніби шматок бляхи. Тож вона підійшла до вікна і відчинила його. Щоб дихнути свіжим повітрям.

— Не забудь потім замкнути, — нагадала Крихітка-кочамма і зачинила своє обличчя, наче креденс.

Ріки з вікна більше не було видно.

Колись видно було, доки Маммачі не поставила на задній веранді перші в Аєменемі розсувні двері зі складними стулками. Олійні портрети преподобного Е. Джона Іпе й Алеюті Аммачі (Естиних і Рахелиних дідуся з бабусею [вочевидь, йдеться про прадідуся з прабабусею. — Прим. верстальника]) забрали тоді із задньої веранди і перенесли на передню.

Там вони й висіли, Благословенний Малюк з дружиною, обабіч набитої тирсою буйволячої голови.

Тепер преподобний Іпе посміхався своєю самовпевненою прабатьківською посмішкою не до ріки, а до дороги.

В очах у Алеюті Аммачі було радше вагання. Ніби вона хотіла обернутися, але не могла. Либонь, покинути ріку їй було не так легко. Її погляд був спрямований у тому ж напрямку, що й чоловіків, а от серце дивилося куди-інде. Важкі й тьмяні золоті сережки кунукку (свідчення доброти Благословенного Малюка) розтягнули їй мочки і звисали До самих плечей.

Через отвори у вухах можна було побачити гарячу ріку і темні дерева, що хилилися над нею. І рибалок у човнах. І рибу.

Хоч із дому ріки більше не було видно, її відчуття Аєменемський Дім зберігав ще й досі — десь так, як морська мушля зберігає відчуття моря.

Таке

1 ... 8 9 10 ... 96
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бог Дрібниць», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бог Дрібниць"