Читати книгу - "Джозеф Антон"

Він швидко зрозумів, що в англійському закритому навчальному закладі на початку 1960-х можна припуститися трьох великих помилок, але якщо ти припустився тільки двох із трьох, тебе ще можуть простити. Не варто бути іноземцем, бути розумним і погано грати в спортивні ігри. В Раґбі розумні хлопці-іноземці почувалися добре, якщо вправно грали в крикет або ж скидалися на пакистанця Зію Махмуда, настільки вмілого картяра, щоб потім стати одним з найвидатніших у світі гравців у бридж. Хлопці без хисту до спорту мусили поводитися обережно, не вистрибувати зі своїм розумом і видаватися якомога менш чужоземними, себто не припускатися найбільшої помилки з усіх трьох.

Він же мав три хиби. Був іноземцем, розумним і неспортивним. Унаслідок чого всі його роки у школі видалися нещасливими, хоча навчався він добре й закінчив Раґбі з твердим відчуттям того, що одержав чудову освіту, з приємними спогадами про великих вчителів, які ми несемо із собою, якщо пощастить, до кінця нашого життя. Він пам’ятав про П.Дж. Льюїса з прізвиськом «Свиня», який настільки надихнув його на вивчення французької мови, що впродовж одного семестру з найгіршого учня він вибився у найкращі, а ще були викладачі історії Дж.Б. Гоуп-Сімпсон, також відомий під прізвиськом Гоуп Стимулус, і Дж.В. Гіл, він же Ґат[6], завдяки вмілому викладанню яких він зумів узяти участь в олімпіаді й здобути невелику стипендію, а тоді вивчати історію в батьковій альма-матер Кінґс-коледжі, що в Кембриджі, де він зустрів Е.М. Форстера й дізнався, що таке секс, хоча й не одночасно. (Менш цінним, очевидно, було те, що «Гоуп Стимулус» познайомив його з Толкєновим «Володарем кілець», і він увійшов у його свідомість як хвороба чи інфекція, якої він так і не зміг здолати.) Його вже літнього викладача англійської мови Джеффрі Гелівела показували по британському телебаченні наступного дня після фетви, він скрушно хитав головою і казав солодкавим, химерно тихим голоском: «Хто б міг подумати, що такий хороший, тихий хлопець зможе потрапити в таку халепу?»

Ніхто не змушував його йти вчитися до школи закритого типу в Англії. Неґін не хотіла віддавати єдиного сина на навчання за океани й континенти. Аніс заохочував його до здачі загального вступного екзамену, проте після того як він його блискуче здав й одержав місце в Раґбі, остаточне рішення щодо того, їхати йому туди вчитися чи залишитися вдома, було за ним. У подальшому житті він дивуватиметься своєму вибору, зробленому в тринадцятирічному віці, зробленому хлопцем, що звик до рідного міста і був щасливим зі своїми друзями, хлопцем, якому добре велося у школі (за винятком окремих невеликих труднощів з мовою маратхі), якого батьки плекали як зіницю свого ока. Чому цей хлопець надумав покинути рідний дім і податися через півсвіту до чогось незвіданого, податися настільки далеко від усіх тих, що любили його, настільки далеко від усього того, що він знав? Може, тут найбільше завинила література (оскільки, поза сумнівом, він був книгоїдом)? У такому разі винуватцями могли стати його улюблені Джівс і Берті або ж навіть граф Емсфорд і його тлуста свиня Імператриця[7]. А чи, може, сумнівні принади світу Аґати Крісті, які спонукали його до подорожі, навіть якщо міс Марпл жила у найбільш криміногенному селищі Англії — у фатальному Сент-Мері-Мід? Були ще «Ластівки й амазонки» Артура Ренсома, в яких ішлося про дітей, що пустують на човнах в Озерному краї[8], і значно жахливіші літературні витівки «Сліпої Сови» — Біллі Бантера, цього гладкого підлітка в чудернацькій школі Ґрейфраєрс, вигаданій Френком Річардсом, де серед однокласників Бантера був щонайменше один індієць Гурі Джамсет Рам Синґг, «смуглявий набоб Бганіпуру», що говорив химерною, величною, синтаксично викривленою англійською мовою («викривленість, — як міг би сказати смуглявий набоб, — сягала жахливих розмірів»). Чи було це, іншими словами, рішення, породжене дитячим прагненням подивитися на ту уявну Англію, яка існувала тільки в книжках? А чи було воно, зрештою, ознакою того, що під зовнішністю «чемного, тихого хлопця» ховалася дивна натура — хлопчак із надзвичайно відчайдушним серцем, хлопчак, що мав досить кмітливости, аби вистрибнути в темряву тільки тому, що це крок у невідоме, бо він на інтуїтивному рівні відчував свою дорослу спроможність у майбутньому виживати, навіть процвітати, хоч би куди привели його мандрівки, хлопчак, який мав відвагу досить легко, навіть трохи безжалісно піти за своєю «далекою» мрією, порвавши з дещо вже нудним, поза сумнівом, «рідним домом», залишивши без надмірного жалю свою засмучену матір і сестер? Частка правди є в обох поясненнях. У будь-якому разі, він зробив стрибок, і роздвоєні стежки часу розгалузилися біля його ніг. Він узяв напрямок на захід і перестав бути тим, ким він був би, якби залишився вдома.

На дошці з рожевого граніту, вставленій у Докторську стіну, названу так на честь леґендарного директора школи доктора Арнольда, звідки відкривався вид на знамениті ігрові поля Клоузу, містився напис, що свідчив про святкування акту революційного бунтарства. «Цим ушановуємо діяння Вільяма Вебба Елліса, — проголошував напис, — який, цілковито нехтуючи правилами футболу, першим узяв м’яч у руки й побіг з ним, започаткувавши визначальну рису гри в реґбі». Проте історія з Веббом Еллісом була радше апокрифічною, позаяк бунтарству в школі не потурали. Тут навчалися сини біржових маклерів і юристів, а в навчальних програмах не значилося «цілковитого нехтування правил». У кишенях не дозволялося тримати одразу обидві руки. Також заборонялася «біганина по коридорах». Однак прислуговування, себто прислуговувати старшим хлопцям, а також побиття дозволялися. Тілесні покарання призначалися завідувачем пансіону при школі або ж навіть головою пансіону, що був учнем. Під час його першого семестру навчання посаду голови пансіону займав такий собі Р.А.К. Вільямсон, який повісив палицю для побиття для загального огляду над дверима свого кабінету. На ній були зарубки, кожна з яких відповідала одному побиттю за розпорядженням Вільямсона.

Його ніколи не били. Він був «чемним, тихим хлопцем». Добросовісно вивчив правила й ретельно їх виконував. Освоїв шкільний сленг, діц означало час