Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Переможців не судять, Олександр Юрійович Есаулов 📚 - Українською

Читати книгу - "Переможців не судять, Олександр Юрійович Есаулов"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Переможців не судять" автора Олександр Юрійович Есаулов. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 89
Перейти на сторінку:
На той час у СРСР вже був здійснений великий перелом у сільському господарстві: хто пручався проти колгоспного устрою, того переламали. Кого у Сибіру, кого у тюрмах, а кого й біля розстрільної стінки. Тож куди віддавати землю було ясно усім. Таких фактів, як тепер, коли на носі Новий Рік, а в полі досі лежить десята частина накопаних буряків, а майже половина урожаю зернових досі не обмолочена, у копах — більше бути не повинно! Приватний власник він і є приватний власник, що з нього спитаєш? Моя пшениця, коли хочу, тоді й молочу! Можу взагалі попалити чи в полі погноїти, хай вам грець! Інша справа колгосп! Тут голову колгоспу можна і до НКВС запросити, як що щось не те…

Питання розглядали швидко, Репнік навіть сам подумки дивувався, як вправно в нього все виходить. Ніяких заперечень, ніяких дискусій, усе по справі, просто клас! Так було до десятого пункту порядку денного, коли Репнік вже повірив, що усі важкі питання розглянули, а решта п’ять — це справа, як то кажуть, техніки. Десяте питання було про початок роботи та дні відпочинку. Як і всюди по країні, було запропоновано — починати робочий день о десятій тридцять за московським часом, закінчувати о сімнадцятій, а відпочивати шостого, дванадцятого, вісімнадцятого, двадцять четвертого та тридцятого числа кожного місяця. Це були відомі сталінські п’ятиденки. Тут несподівано звівся з місця голова Кулинецького повітового виконкому.

— Товаришу Репнік, таке рішення приймати ще завчасно.

— Что? — Репнік здивовано звів брови, — это ещё почему? Вы кто? Председатель из Кулинцев? Какого чёрта лезете в дела, в которых не смыслите? Вся страна так работает!

— Товаришу Репнік, справа не в тому, що так працює уся країна, а в тому, що Західна Україна за таким розпорядком працювати поки що не може.

У залі запанувала повна тиша. Обличчя Репніка налилося кров’ю.

— Как это не может? Кто осмелился? Ты ж посмотри на него!

— Товаришу Репнік! Західна Україна відрізняється від інших регіонів України тим, що народ у нас дуже набожний і звик по неділях ходити до церкви на Службу Божу, а цим рішенням неділі взагалі скасовано. Ті рішення, що були до цього, зачіпали лише окремі верстви населення: попів, багатіїв, власників… А це стосується геть усіх, і усі будуть проти. Чи варто із самого початку налаштовувати населення проти нової влади?

— Ты…

Але заступника голови зупинив другий секретар обкому Проценко:

— Заспокойтеся, товаришу Репнік.

Секретар дістав із кишені френча білу хустину та витер голену голову. У залі — душно, бо вікна заклеїли на зиму, вентиляції не було, а засідали шосту годину поспіль.

— Товаришу… Як ваше прізвище?

— Смикалюк.

— Отже, товаришу Смикалюк, ви повинні зрозуміти, що у такому режимі працює уся країна, а товариш Сталін працює удвічі, а той й утричі більше, ніж передбачено цим рішенням. Тому ми не можемо надати можливість працювати у визволених областях за іншим графіком. Уявіть собі, що товариш Сталін зателефонує вам, наприклад, у так звану неділю, а йому сторож відповість, що ви на Службі Божій! — тут другий секретар знову дістав хустку та провів нею по спітнілий голові, наче товариш Сталін вже зателефонував саме йому, — і як ви будете потім виправдовуватися?

Секретар обкому розмовляв українською як рідною, мабуть, був родом із західних областей.

— Але мова йде не про мене, — відповів Смикалюк, — я людина, ясна річ, не віруюча. Мені попи не потрібні, але ж люди у селах усі ходять по неділях до церкви. І такий порядок існує не рік, і не два, а сторіччями. Так чинили їхні батьки, діди і прадіди, а ми хочемо зламати усе за один день. Як на мене, відлучати від церкви треба поступово…

— Товарищ Смыкалюк! — Репнік ударив долонею по столі. У притихлому залі цей удар прозвучав наче постріл, — ваша линия антибольшевицкая! Мы, большевики, привыкли делать за день то, что другие делают за десятилетия! Это называется большевистские темпы!

— Але ж справа не в більшовиках, — продовжував стояти на своему Смикалюк, — справа у селянах…

— Досить! — знову втрутився у розмову секретар обкому, — справа вирішена. Ми не можемо допустити, щоб країною керували попи! Питання введення п’ятиденок — справа політична! Що там далі за порядком денним, товаришу Репнік?

Смикалюк сів. Сусіди, відсунулися від нього на різні боки, наскільки це було можливо, наче Смикалюк раптово захворів на щось інфекційне. Начальник обласного управління НКВС зробив у блокноті якусь помітку. Може, вона й не стосувалася упертого голови повітового виконкому, але залою пронеслося легке, наче війнуло протягом, перешіптування. Питання, що залишилися у порядку денному, були розглянуті неймовірно швидко. Ніхто нічого жодного разу не заперечив, причому на Смикалюка ніхто не дивився, але виглядало це так, начебто кожен, хто виступав, не зводив з нього переляканого погляду. Коли прийняли рішення з останнього питання, задоволений Репнік посміхнувся:

— Видите, как мы всё быстро рассмотрели? Вот это мы и называем: большевистские темпы!

Закінчили десь біля одинадцятої ночі. Зала швидко спорожніла.

— Репнік, у тебе щось пожерти є? — раптово запитав Проценко, — я поки парубкую, дружина ще не приїхала, вдома, як у поганого хазяїна весною…

Репнік пожав плечима:

— Что-нибудь поищем! Кусок сала и буханка хлеба всегда найдётся…

— А до сала?

— Само собой, Николай Иосифович! Как же тут без боезапаса? От одного Смыкалюка можно с ума сойти! Надо же, что удумал? В церковь ходить! Попам пособлять… Я его завтра же…

— Ти зачекай, Михайле… Не поспішай. До нього треба придивитися. Можливо, він і має рацію, а можливо, і законспірований ворог. Он скільки їх, западенців, у Союзі пересадили. Фашистські недобитки! Все може бути… Порозмовляй із начальником НКВС, хай придивиться. Узяти його завжди встигнемо.

Смикалюк заночував у давнього приятеля, вчителя математики з педагогічного ліцею Петра Бондарчука. Коли бричку, на якій він приїхав, закотили до двору, а жеребця відвели до стайні, господар запросив старого приятеля до хати.

— Оресте, яким вітром тебе занесло до Тернополя? — запитав Петро, коли вже сіли до столу та випили по першій чарчині міцнющої горілки.

Жували сало і надзвичайно смачний чорний хліб, ще теплий, свіжесенький, із скоринкою, яка хрумтіла на міцних білих зубах. У облвиконкомі ніхто не подумав нагодувати запрошених із районів людей, і їсти хотілося так, що здавалося кишки поприлипали до хребта, звісно, це додає смаку будь якій їжі. Смикалюк нерозбірливо пробубонів:

— Жашідання облвиконкому…

— Чого? Кого? — не зрозумів Петро та засміявся, — давай ще по одній, а то вдавишся…

Випили ще по одній. Орест похрумтів солоним огірком, з’їв ще чималенький шматок хліба з рожевим салом,

1 ... 8 9 10 ... 89
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Переможців не судять, Олександр Юрійович Есаулов», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Переможців не судять, Олександр Юрійович Есаулов» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Переможців не судять, Олександр Юрійович Есаулов"