Читати книгу - "Троянди, Мері Горн"

Прокинулася я від жари навкруг. Малого того, що я розкрилася вночі і зараз на мені одна атласна піжама у дурні квіточки але мені все одно жарко. Це літо колись зведе мене з розуму. Я обурено видихнула і глянула на годинник а тоді підірвалася. Востаннє я так довго спала, напевно...давно. Не памятаю щоб лежала у подушках до обіду. Я підхопилася та схопила з дверець шафи синю сукню і на ходу з туби нижню булизну. Залетівши у ванну кімнату швидко прийняла душ, зробила ранішні а точніше вже обідні процедури і це зайняло у мене цілих двадцять хвилин. Я на ходу завязала волосся у хвіст, схопила телефон із зарядки та сумочку збігла на низ. Брат лежав на самісінькому паркеті. Я заклякла.

- Ти чого? - спитав він.

Я опанувала себе.

- Чому ти на землі?

Він заскиглив.

- Чому літо таке тепле? 

Я закотила очі та пройшла повз нього. Напевно, лежати на холодній підлозі не поганий спосіб охолодитися. Миттєво.

- Тому що це літо. Воно і повинне бути тепли Ну...але правда не настільки.

Я взувала свої білі босоніжки. Контраст із сукнею синього колору просто неймовірний. 

- А ти куди? - брат піднявся.

- Як куди? В сад. Його давним давно варто було відкрити. Я здивована що батько не розбулив мене.

Я махнула брату рукою і вийшла. Швидко крокуюч знайомою вулицею я раптом зупинилися. Господи. От я дурепа. Крамницю ж продали. Я заскиглила. І повернулася.

- Юля, що з тобою? - спитала тітка Катя котра якраз ішла на зустріч.

- Добрий день.Та ось забула що від сьогодні я офіційно без роботи. Ішла до крамниці і згадала що ми її продали.

Тітка сумно посміхнулася.

- Так, мені дуже прикро. Але що поробиш, таке життя. Повне різких поворотів і сюрпризів. Доречі, заходи до мене. Посидимо, поговоримо.

Я посміхнулася.

- Буду мати час обовязково зайду. 

Ми попрощалися, бо тітка на відмінну від мене має справи а я помалу повернулая додоу. Відчинивши двері почула голос брата із коридору.

- Згадала?

- Згадала. - я зняла з ніг босоніжки і перейшла до вітальні де брат так і лежав на землі. 

Я присіла і лягла біля нього.

- Чорт, треба тепер роботу шукати.

Брат гортав щось у своєму телефоні. Раптом я згадала про вчорашні пошуки. Точно, робота секретарки. Я зайшла на пошту і підхопилася.

- Та що за день! Один раз поспала довше називається.

Я підхопилася і швидко набрала зазначений у повідомленні номер. Очима зачепилася за годинник. Пів години. На інший кінець міста. Можливо? Вважаю повною дурньою. 

- Адвокатська компанія "Закон". З вами говорить Еліна, чим можу допомогти?

- Доброго дня. Це Юля. Я щойно побачила повідомлення щодо співбесіли котра має відбутися через пів години, - я нервово крокувала вітальнею і гризла нігті.ю Дурна дитяча звичка, - Чи можна перенести її так як я через певні проблеми не можу добратися до місця за даний час.

- Зачекайте будь ласка.

Пройшла хвилина.

- Ви стосовно роботи секретарки?

- Так.

- Вибачте, - я вже готова була почути відмову, - Артем Іванович не встигне прибути у даний час, ми забули вас проінформувати. Зустріч переноситься на годиину пізніше.

Я з полегшенням видихнула.

- Так, дякую.

- Я приношу свої вибачення вам. Адреса нашої компанію повинна бути у повідомленні, якщо виникнуть проблеми можете ттелефонувати на цей номер. Гарного дня.

- Дякую, вам також.

Я кинула телефон на диван. Брат дивився на мене піднявши голову. 

- І? Мені довго чекати чи можливо принести карти і воржити що тобі сказали?

Я ледь посміхнулая.

- Співбесіду перенесено на годину пізніше.

- Ти везуча. І все ж я б хотів подивитсия на те як ти спізнишся.

Я скривилася.

- В тебе віра у мене і підтримка прямо сто із десяти.

Брат вишкірився. Я забрала свій телефон. Якщо не хочу спізнитися, тоді варто рухатися. Я зайшла у свою кімнату та відкрила шафу. Що ж одягнути? Порившись у шафі я зрозуміла що мені НІЧОГІСІНЬКО не подобається. Попри те що у мене дві шафи одягу. Я хотіла чогось ділового. Раптом у голову прийшла ідея. Я вийла з власної кімнати та покрокувала до братової котра була через одні двері. Зайшовши ледь стримала обурення.

- Міша, скільки разів я казала прибрати тут все? - гукнула я і почула кроки на сходах.

- Що ти робиш у моїй кімнаті? - як він миттю опинився у дверях?

Я глянула на нього з докором.

- Як повернуся, щоб все блищало.

Мій погляд схопився за підвіконник, де я помітила напевно з десяток склянок.

- Так, а від коли весь сервіз переїхав на твоє вікно? 

Брат почухав потилицю але нічого не відповів. Я підійшла до шафи

- Юля, краще...

Я відскочила відкривши її. Заплющила очі нагадуючи собі, що я також була підлітком і також не любила складати одяг.

- Я все зрозумів. - сказав Мишко щойно я повернулася до нього.

- Я перевірю. - відказала я.

Все ж, я знайшла не помнуту білу сорочку. 

- Я позичу. - сказала я дивлячись на брата.

Він хотів запитати але я швидко його перервала.

- Якщо мене не візьмуть на роботу, тобі доведеться прибирати не тільки у свїй кімнаті а і на заправках все літо що залишилося. Я не в захваті від цього але кажу як є. А іще...моя оренда це компенсація за весь цей безлад. Котрий ти прибереш. 

Брат кивнув головою.

- Гаразд. Я...не проти.

Виходячи з його кімнати я провела рукою по волоссю.

- Дякую. І поприбирай у кімнаті.

Все ж, за пів години я вже була у білій сорочці, так як брат по статурі був не таким уже і тонким як я то вона здавалася як оверсайз. Її я запхала у широкі довгі сині джинси, а також озула чорні босоніжки на високій шпильці. Своє руде волосся перевязала у більш адекватний хвіст. Так як волосся було хвилястим то не довелося користуватися феном тільки вийняті передні пасма я підкрутила ним. Зробила легкий макіяж, і одягла прикраси. Покрутившись перед дзеркалом посміхнулася. Думаю, я готова до співбесіди. Настрій покращився, я взяла свої чорні сонцезахисні окуляри та одягнувши їх схопила сумочку. Сюди я вмістила паспорт, гроші і телефон. Ну а іще тут без цього було багато потрбіних і не завжди речей. Коли я спускалася на низ то підбори відстукувалися від підлоги порушуючи тишу у будинку. Спусившись на низ я помітила на кухні батька і зайшла туди.  Батько першим побачив мене. Його погляд супроводжувався поддивом і опущеним ножем із рук.