Читати книгу - "[уривок] Храмовий «празник», Штучна Тяма"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Зроблю, — вигукнув я й, схопивши кілька тарілок, пішов на кухню.
На солодкий стіл залишилися найстійкіші — пʼятеро. Я, Матінка, ієрей, іподиякон і читець: останній був присутній лише фізично, адже, судячи з хропу, ментально бачив третій сон.
— Ви ще й торт зробили?! — вигукнув я, побачивши величезний «Наполеон». — Чи, може, замовили?
— Жартуєш з мене? — засміялася Матінка. Вона також була добре спʼяніла, але десь пʼятикілограмовий торт сама винесла з кухні. — Я сама зробила! Усе домашнє — і крем, і коржі.
— Ви моя героїня! — шоковано мовив я, і всі навколо голосно засміялися.
Від галасу прокинувся читець. Він безуспішно спробував підвестися зі стільця, махнув рукою на кшталт «та ну нах» й налив собі ще чарочку.
Шокований я був двічі. Матінка зробила два торти — один для тих сибаритів на «головний стіл», і один для нас. Ми напилися чаю з тортом, а хтось і далі продовжував попередній стіл, змішуючи «солодке з гірким».
Через годину ієрей дав команду відправити читця додому. Іподиякон і я, насилу витягли його з підвалу — читець був досить габаритним — посадили в таксі й, всучивши порожній пакет на випадок нестримних бажань, відправили з Божою поміччю додому.
Коли ми повернулися, Матінка зі своїм ієреєм теж зібралися йти. Вони викликали таксі, хоч ієрей був проти й наполягав їхати на своєму новому авто. Він повторив слово «новому» тричі й перехрестився двічі, але так і не зміг переконати дружину.
Закривши ворота, ми з іподияконом пройшлися храмом і зачинили його. Здебільшого я все робив сам, бо він був пʼяний, лише мудрував і заважав.
Приблизно о десятій ми нарешті розсілися в лаунж-зоні з кальяном, розпаливши його вугіллям для кадила. Дістали собі трохи їжі з холодильника й майже повний тетрапак коньяку.
— Зараз я увімкну тобі шедеври вікової давнини, — гукнув я і пішов за музичним центром, поки іподиякон розкурював кальян.
Музичний центр зберігали у підсобці, і ніхто й гадки не мав, як він зʼявився у церковному підвалі. За часів совка храм слугував складом коньячного підприємства неподалік, тож, можливо, охоронці потребували трохи музики щоб відволікатися і тримати руки подалі від священного товару, який охороняли.
Я не дуже розбирався у старій техніці, але програвач, що сам перевертав касету на інший бік, однозначно був крутим.
Досить довго я порпався в підсобці. Нарешті знайшов центр — і дещо ще. Досить конкретні прямокутні пакунки, замотані навхрест сірим скотчем. Вони зовсім не були схожі на пакунки зі свічками, що лежали поруч. Але яке моє діло до справ церкви.
Коли я повернувся, іподиякон уже встиг задимити всю лаунж-зону. Я увімкнув касету й під «Money Changes Everything» увійшов у «Silent Hill» з ароматом ментолу.
— Невже Cyndi Lauper! — вигукнув він. — Де ж ти її викопав?
— Думаю, вона ще жива, — гукнув я, ритмічно крокуючи з музичним центром на плечі. — Тож поки не копав, а знайшов!
Він зареготав і перекинув рюмку.
— Ти так змінився, — мовив він, повертаючись до кальяну. — Скільки я тебе не бачив?
— Майже щонеділі бачив мене, — відповів я, поставивши муз-центр на край столу перед диваном. — А от отак, щоб нормально поспілкуватися… Мабуть, рік тому.
Він налив нам рюмки, передав мені кальян і відкинувся на диван.
— Памʼятаю, з тебе й слова неможливо було витягти, — задумливо глянув він на стелю. — А зараз можна і посміятися, і покурити, і хто зна що ще.
Я насосався кальяну й розплився по дивану, відчуваючи, як тіло стало ватяним.
— Гроші все змінюють, — важко протягнув я.
Іподиякон зареготав.
— Кальян я й минулого року курив, тож не треба тут заливати…
— Було, — підтвердив він, забираючи трубку, і почав курити. — Але за весь вечір тоді ти сказав менше, ніж за останні пів години.
— Це я після Гелловіну став таким балакучим, — мій голос звучав так, ніби лунав із колонок разом із Cyndi. Кальян розплющив мене серйозно. Я навіть руку підняти не міг. — Виявилося, що мені треба було добре головою вдаритися.
— Схоже, добряче вдарився, — він передав мені трубку й поклав руку на моє коліно: — Випий зі мною.
— Наливай, — гукнув я й, важко піднявшись, затягнувся кальяном.
Увімкнувся «Girls Just Want to Have Fun», і ми заволали. Я спробував танцювати, рухаючи лише ступнями — решта тіла відмовлялася працювати, але всередині мене танцювало все.
— Приходь частіше, — сказав він, підсунувшись ближче. — У нас усе зміниться. Будуть справжні гроші, а не пожертви у вигляді хліба та олії.
— Невже буде хліб і видовища? — підняв я брову, приймаючи рюмку з його рук.
— Усе буде, — гукнув він і, піднявши чарку, поклав руку мені на стегно.
Ми випили й закусили канапками з крабовим салатом. У підвалі стояв суцільний туман. Світло, пробиваючись крізь нього, створювало химерні тіні, а музика, відбиваючись від стін і повертаючись назад, утворювала космічний ефект реверберації. Атмосфера була не реальною, хоч й була справжнісінькою реальністю.
Я курив кальян із заплющеними очима, ловив кожен звук, кожен стрибок дзвінкого вокалу й пульсацію драм-машини.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «[уривок] Храмовий «празник», Штучна Тяма», після закриття браузера.