Читати книгу - "[уривок] Храмовий «празник», Штучна Тяма"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Як ти думаєш, є різниця, коли саме померти? — спитав я, не відкриваючи очей.
— Це що взагалі за питання? — вигукнув він, відібравши у мене трубку. — Тобі більше не наливати.
— Не треба зʼїжджати з теми, — обурився я й забрав трубку назад. — Я серйозно.
— Ну, якщо серйозно… — замислився він, поки я димів, наче авто без глушника. — Різниця є. Момент смерті визначає перехід у вічність, а час, що Бог відвів людині, дається, щоб підготуватися.
— По-перше, це якщо припустити існування цього вашого переходу, — заперечив я, передавши трубку й завалившись на диван. — Але моє питання не про смерть, а про момент, коли вона настає. Тобто, чи є різниця, коли саме померти?
— Чого це ти поліз у сенс смерті? — засміявся він і затягнувся.
— Бо сенсу в житті не знайшов, — мляво відповів я. — Тепер шукаю його в іншому місці.
Він знову засміявся й передав мені трубку.
— Цікава думка, — мовив він, розливаючи нам нові порції. — Час смерті не важливий. Треба завжди бути готовим померти. Важливий лише духовний стан у цей момент. Смерть визначена Богом, і будь-який момент, коли це стається, є «правильним» за Божим планом.
— Та невже! — вигукнув я, передаючи трубку. — Чому тоді суїцид вважається не Божим планом?
— Це втеча від випробувань і переривання Божого задуму, — відповів він, покурюючи. — Ти зобов'язаний зберігати життя, поки його не забере Бог. «Не вбивай» застосовується також до самого себе.
— Як цікаво, — підвівся я й забрав трубку кальяна. — Тобто вбивати має право лише Бог?
Іподиякон взяв рюмки й передав одну мені.
— «Вбивати» — це людське поняття. Бог дає життя й забирає його, — мовив він, дивлячись на коньяк у рюмці. — Закони встановлені Богом для людей, але Бог поза ними. Навіть якщо Його дії призводять до смерті, вони вважаються праведними, бо є частиною Його плану й мудрості. Бог створив закони природи й не втручається в кожну смерть напряму.
Ми цокнулися й випили. Я потягнувся за кальяном.
— Ти не відчуваєш у цьому абсурд? — запитав я, випускаючи хмарку білого диму. — Бог дав свободу волі, але насправді не дав. Людина навіть не може позбавити себе життя, навіть будучи в «необхідному» духовному стані. Що це за бісова свобода?
— Свобода волі у світі, створеному й керованому Богом… — зітхнув він і розлив по-новій. — Ти штудіюєш мене, наче я на теологічному екзамені в семінарії.
— Пробач, — сказав я, відклавши трубку й схопивши рюмку. — Давай вип’ємо!
Ми бахнули.
Загалом, коньяк для мене був як одеколон моєї бабусі — запах нічого так, але пити… Боже мене збав. Проте цей дивний коньяк у бежевому тетрапаку без написів, із фруктовим ароматом і карамельним смаком, мені сподобався. Назву, звісно, я не запам’ятав, але чув, як за столом його обговорювали, і в ній було щось пов’язане з «курвою».
— Усе гаразд, — посміхнувся він, повернувши мене від думок про коньяк. — Це навіть цікаво! І настрій підходящий.
Він легенько поплескав мене по коліну й ширше усміхнувся.
— Тож, — почав він, натягнувши на себе серйозну міну, — свобода у релігійному сенсі діє лише в рамках Божого плану. Головний акцент тут у тому, що момент і спосіб смерті мають визначатися не людиною, а Богом, бо лише Він бачить «повну картину». Кожне життя має значення і впливає на інших, навіть якщо цього не видно, тому людині важливо завершити своє за Божим задумом.
Він зробив паузу, затягнувся кальяном, глянув на мене й, помітивши, що я досі мовчу, продовжив:
— Це підводить нас до того, що Бог дав свободу волі, але не для того, щоб людина руйнувала себе, а щоб вона навчилася діяти відповідально. Робити усвідомлений вибір між добром і злом.
— Оце ти видав, — зареготав я. — Справді, наче відповідь на екзамені.
— А що ти думав? — посміхнувся він. — Я вже рік у семінарії. Вміння гарно балакати — це взагалі основа основ.
— Ну тоді відповіси мені, — глузливо примружився я й поклав руку йому на коліно. — Чого це, в біса, смерть вважається руйнуванням людини? Смерть — це завершення життя, а не його руйнування. Руйнування — це процес, що може відбуватися лише під час існування.
— Хм, — замислився іподиякон. — Це цікава думка, яка кидає виклик багатьом релігійним твердженням. Я тебе, можливо, засмучу відповіддю, але релігія використовує цю метафору як руйнування духовного зв'язку з Богом.
— А щоб тебе! Викрутився, гівнюк! — вигукнув я й схопив кальян. — Тоді наливай!
— Легко! — підхопив він. — Додам лише, що ти правий, і свобода у релігії не є відсутністю обмежень. Це, швидше, обмежена свобода.
— «Обмежена свобода» звучить, як бісовий оксюморон. Тобто те ж саме, що життя в державі, — пробурмотів я, тримаючи трубку в зубах. — Свобода, яка залежить від обмежень, не є справжньою свободою.
— А ти вважаєш, що людям можна дати свободу в буквальному значенні? — спитав він, піднімаючи рюмку.
— Боже збав! — вигукнув я, виплюнувши трубку. — Ні в якому разі! Усі ж йобнуті збоченці!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «[уривок] Храмовий «празник», Штучна Тяма», після закриття браузера.