Читати книгу - "[уривок] Храмовий «празник», Штучна Тяма"

Сміючись, ми завалилися один на одного. Іподиякон розлив мені на штани дорогий коньяк, я випадково перекинув ногою кальян. Благо, килимів не було, а підлога була кам’яна, тож ми взагалі не переймалися. Відсміявшись, він пішов робити новий кальян, а я розпластався на дивані, думаючи про людські ілюзії: Бог, свобода і суїцид…

— Агов! — вигукнув іподиякон, заносячи кальян. — Ти що, заснув?

— Я вільний робити те, що хочу! — зі злістю гукнув я у відповідь, не відкриваючи очей.

— Звісно, вільний, — спокійно підтвердив він і поставив кальян на підлогу біля наших ніг. — Але коньяк ще не закінчився, а пити одному — це гріх. Тож у цьому підвалі в тебе є свобода вибирати, але лише між варіантами, які я тобі пропоную.

— Коли це ти проголошував себе Богом цього підвалу? — спитав я, підводячись і розплющуючи одне око. — Знайшов вищу мету існування саме цього унікального підвалу? 

Він не відповів, розкурюючи новий тютюн, але очима посміхався, дивлячись на мене. Я, задоволений собою, підвівся і пішов у вбиральню. 

Несподівано похід у туалет виявився неабияким квестом. Вбиральня була надворі, сходи стали моєю другою за цей місяць Голгофою, а моя п’яна голова — хрестом, який я туди тягнув. На вулиці було темно, світив лише трохи обкушений місяць. Легкий морозець приємно стис мою розгарячену голову, і я навіть частково протверезів. 

«Як у кіно», — подумав я, глибоко вдихаючи прохолодне повітря. Я несподівано усвідомив, що моє життя доволі цікаве. Це не якась щаслива нудота, коли в сім’ї все гаразд, жодних проблем, усі здорові, навіть, йопта, психічно. 

Хто насправді хоче жити таке життя? Читати про нього? Підписуватися на нього? 

Дивитися, як день у день все повторюється. Жодних викликів, жодних кредитів. Це не життя людини — це життя домашнього котика. Цикл із трьох «поспав-пожер-посрав», який повторюється усе життя, поки Бог не вирішить, що прийшов час додати вихід із циклу — «помер».

Повернувшись, я знову опинився у своєму «Silent Hill», але цього разу з солодким ароматом дині. Іподиякон задимів до бісів весь підвал, а муз-центр перевернув касету на інший бік і заграв «Yeah Yeah». 

«Хаотичний мікс інструментів звучить неймовірно, — подумав я, звужуючи очі від задоволення. — Бісовий авангард!»

— Оце в тебе дихалка, — гукнув я, заходячи в лаунж-зону. — Ти що, досі граєш? 

— Та де, — голосно зітхнув він, віддаючи мені трубку. — Я продав свій саксофон, гроші потрібні були. Але так не вистачає цього захоплення, коли відтворюєш музику власними руками.

— Ти мав на увазі губами? — запитав я у стелі, знову розпластавшись на дивані під дією нікотину.

— Жартівник, — посміхнувся він, обережно беручи трубку з моїх застиглих рук.  

Іподиякон глибоко затягнувся і, випустивши здоровенний клуб диму розміром із мене, замислено глянув угору. Я прикипів очима до білої хмари, яка приймала загадкові форми, наче статуя з рідкого мармуру, кожен вигин якої підкреслювало жовте світло позаду.

— Відтворення музики своїми руками залишає незабутні враження на душі, — пояснював він, випускаючи великі білі кільця. — Це тремтіння, коли ти граєш, і контролюєш рух гармонії, а інструмент починає розповідати свою історію. Народжується справжня музика!

Я замислився, роздивляючись, як кола зникають у повітрі. Для мене всі звуки розповідали історії, навіть торохтіння нашого старого холодильника — його історія була доволі сумною. 

Стеля поступово зникала у клубках диму, що видихав іподиякон, і, які звиваючись танули у повітрі. 

«Чи впливає звук на їхній рух? — раптом подумав я, відчуваючи руку іподиякона на своєму стегні. — А що впливає на мій?» 

— Ти знаєш, що мені подобаються чоловіки? — спитав він, простягаючи мені трубку. 

Що цікаво, я зовсім не здивувався. Лише підняв голову і глянув на нього. Він був достатньо сп’янілий, щоб сказати це так відкрито. Я усміхнувся. 

— Я здогадувався, — сказав я, важко підводячись і беручи у нього трубку. — І багато вас тут?

— Більше, ніж ти собі можеш уявити, — він оновив нам чарки. — А в тебе як? Є дівчина?

— Та поки незрозуміло, — відповів я, відклавши кальян. 

Мене знову накрило, і здалося, що він забив сильніший тютюн. У мене наче відтяло ноги, і я обм’як на дивані.

— Що тут незрозумілого? — засміявся він, поплескавши мене по стегну. — Вона або є, або нема. Якщо хочеш, можу тобі знайти хорошу віруючу дівчину з храму. 

— Я невіруючий, — мовив я, наче трохи відійшовши, і потягнувся за чаркою.

— Посмішив, — він передав мені чарку і взяв трубку кальяна. — Наче тут всі віруючі зібралися. Релігія була створена чоловіками для жінок, щоб вони не задавали зайвих метафізичних питань. 

— Цікава думка, — мовив я, випивши. 

Іподиякон усміхнувся, всмоктуючи дим і змушуючи кальян інтенсивно булькати.

— Схоже, що чоловіки це забули і самі повірили у власну вигадку, — підсумував я, поклавши чарку на стіл. 

Я відкинувся на диван, і він повторив за мною. Ми лежали, дивилися на стелю крізь дим, слухали музику. Його рука зрушилася з мого стегна вище й доволі відкрито лежала на моєму репродуктивному органі, який змістився вправо.