Читати книгу - "Коли музика замовкає, Axolotl"

Алісія заходить у студію раніше за всіх. Вона розминається перед дзеркалом, уникаючи погляду на вхідні двері. Сьогодні — жодних емоцій, жодних суперечок. Тільки робота.

Камілла заходить слідом, закинувши рюкзак на підлогу.

— Ого, хтось сьогодні налаштований на бойовий лад, — вона посміхається і сідає на лавку, спостерігаючи за подругою.

— Не бойовий, а робочий, — сухо виправляє Алісія, виконуючи вправу на баланс.

— Ой, ну звичайно, яка різниця? — Камілла закочує очі. — Вчора на вечері ти виглядала так, ніби хочеш його задушити. А сьогодні просто будеш його ігнорувати?

— Саме так, — підтверджує Алісія. — Ми ж професіонали.

Камілла зітхає:

— Ага. А тепер скажи це ще раз, але без цього вогню в очах.

В цей момент у студію заходить Габріель. Він виглядає спокійним, але Алісія помічає, як він одразу переводить погляд на неї. Вона напружується, але тримається.

— Нам треба обговорити зміни в музиці, — він говорить рівним голосом, кидаючи рюкзак на підлогу.

— Зміни? — Алісія схрещує руки.

— Так. Я трохи переробив аранжування, щоб краще підкреслити динаміку танцю, — пояснює він, дивлячись на неї.

— Ти вирішив це без мене? — її голос звучить спокійно, але Камілла знає, що це затишшя перед бурею.

— Мені здалося, що так буде краще.

— Тобі здалося? — Алісія стискає губи.

Габріель спокійно дивиться на неї.

— Це ж не особисте, Алісія. Це мистецтво.

— Ох, а я думала, що мистецтво — це взаємодія. А не коли один робить зміни, а інший дізнається про них в останню мить.

Лукас, який сидів біля ноутбука, нахиляється до Камілли:

— Щось мені підказує, що це надовго.

— Зате весело, — шепоче Камілла, не приховуючи задоволеної усмішки.

Алісія бере телефон і швидко прокручує аудіофайл.

— Окей. Слухаємо разом. Якщо це справді покращує номер, я погоджусь. Якщо ні — повертаємо старий варіант.

Габріель усміхається:

— Домовились.

Камілла стиха штовхає Лукаса в бік:

— Вони навіть не розуміють, що тільки що уклали угоду, як пара.

Лукас хмикає:

— Дай їм час. Вони ще з цим змиряться.

***

Зала університету вибухає оплесками. Виступ пройшов ідеально. Глядачі ще стоять, аплодуючи, але за лаштунками — тиша. Тиша, яка здається оглушливою після хвилювання останніх тижнів.

Алісія стоїть, схрестивши руки на грудях, і важко дихає. В її очах горить вогонь — не від утоми, а від адреналіну.

— Ми зробили це, — каже вона, все ще не вірячи.

— Я знав, що ти впораєшся, — Габріель усміхається, вдивляючись у її очі.

Вона хитає головою, посміхаючись:

— Ти так кажеш, ніби тільки я тут працювала. А як щодо твоєї музики? Без неї це було б просто рухи без сенсу.

— А без твоєї хореографії це були б лише ноти без життя.

Вони дивляться одне на одного. Напруга між ними змінюється — від робочої до чогось іншого, чогось набагато більшого.

— Ти розумієш, що ми разом — це щось більше, ніж просто команда? — тихо каже Габріель.

Алісія робить крок ближче, її усмішка тепла, майже грайлива.

— Ти про роботу… чи про нас?

Він вдихає глибше, ніби набирається сміливості, а потім відповідає:

— Про все.

Їхні погляди зустрічаються, і в наступну мить він нахиляється, щоб її поцілувати. Її серце вистукує шалений ритм, але все навколо зникає, коли їхні губи зустрічаються.

Цей поцілунок — як ідеальне завершення їхньої першої великої роботи. Як обіцянка, що попереду буде ще більше.

За лаштунками чути, як Лукас і Камілла святкують успіх, але для Алісії та Габріеля в цю мить існує тільки їхній власний ритм.

***

— Я кажу, що потрібно більше емоцій, більше пристрасті, — наполягає Габріель, роблячи крок ближче.

— А я кажу, що це зламає стиль і зробить танець хаотичним, — Алісія схрещує руки на грудях, її голос холодний, але погляд сповнений вогню.

— Це зробить його живим!

— Це зробить його безладним!

Суперечка розгорається прямо посеред зали, і всі навколо спостерігають, як вони кидають одне одному аргументи, майже не переводячи дихання.

— Ну все, стоп! — нарешті втомлюється Даміан. — Хочете довести свою правоту? Покажіть!

Настає тиша.

Габріель дивиться на Алісію, його губи ледь помітно кривляться в усмішці. Він простягує їй руку.

— Давай, покажемо.

Вона дивиться на нього кілька секунд, а потім робить глибокий вдих. Її пальці ковзають у його руку, і музика починає грати.

Вони рухаються в унісон — кожен крок, кожен дотик заряджений електрикою. Габріель веде її, але вона не підкоряється — це не просто танець, це боротьба. Її руки відштовхують його, але він знову знаходить шлях до неї. Вони кружляють у запалі, забуваючи про все навколо.

Коли музика стихає, вони завмирають, важко дихаючи, обличчя всього за кілька сантиметрів одне від одного.

Перше, що порушує тишу, — гучні оплески Камілли.

— І хто сказав, що вони не можуть працювати разом? — усміхається вона.

Інші теж захоплено переглядаються, але Алісія швидко відступає. Її серце калатає надто швидко. Вона не каже ні слова, просто різко повертається і виходить із зали.

Габріель залишається стояти на місці, спостерігаючи, як вона йде.

Його кулаки стискаються.

— Бачу, все проходить гладко, — саркастично каже Лукас.

Але Габріель не відповідає. Він усе ще відчуває її дотик на своїй шкірі.

Алісія швидко йде по коридору, стискаючи кулаки. Її дихання ще не вирівнялося після танцю, а серце гупає так, ніби хоче вирватися з грудей.

— Ну, привіт, вибухова суміш, — звучить знайомий голос позаду.

Алісія заплющує очі, змушуючи себе не реагувати.

— Не починай, Камілло.

— Я? Та я взагалі мовчати хотіла, але… — вона обганяє подругу й перегороджує їй дорогу. — Після цього танцю навіть стіни зрозуміли, що між вами ще не все скінчено.