Читати книгу - "Маятник Фуко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Які дурниці, сказав я собі, це не ті люди, які б рахували, вони пробували б застосувати Нотарікон, Гематрію, Темуру, ставлячись до дискет, як до Тори. І це забрало б їм стільки часу, скільки минуло з часу написання Сефер Єціра. Однак цей здогад не слід відкидати. Вони — якщо Вони існують — черпали б натхнення у кабалістиці, і якщо Бельбо переконався, що Вони існують, він теж пішов би тим шляхом.
Про всяк випадок я випробував десять сфірот: Кетер, Хохма, Біна, Хесед, Ґвура, Тіферет, Нецах, Год, Єсод, Мальхут, а на додачу спробував Шхіну… Звичайно, нічого не змінилося, це було перше, що спало б на думку будь-кому.
І все ж гасло має бути чимось очевидним, що приходить у голову само собою, адже коли працюєш над якимось текстом так одержимо, як, вочевидь, працював упродовж останніх днів Бельбо, неможливо втекти від теми, якою живеш. Було б зовсім не по-людському, якби він шаленів через План, а тут йому приходить у голову Lincoln чи Mombasa, або ще щось подібне. Це має бути щось пов’язане з Планом. Але що?
Я спробував залізти в шкуру Бельбо, який, пишучи, судомно курив, пив і оглядався навколо. Я пішов до кухні, щоб налити собі останню краплю віскі в єдину чисту склянку, яку я знайшов, повернувся до комп’ютера і, спираючись об спинку стільця, поклавши ноги на стіл, почав пити маленькими ковтками (хіба не так робив Сем Спейд — ні, мабуть ні, може, це був Марлов?), окидаючи поглядом кімнату. Книги були занадто далеко, і я не міг розібрати назв на їх ребрах.
Я востаннє ковтнув віскі, заплющив очі, знову розплющив їх. Переді мною — гравюра XVII століття. Це була типова розенкройцерівська алегорія того періоду, багатого на закодовані послання в пошуках членів Братства. Очевидно, вона зображала Храм Рози і Хреста і було видно вежу з банею, відповідно до іконографічної моделі епохи Відродження, християнської та єврейської, згідно з якою Єрусалимський Храм відтворювали на зразок мечеті Омара.
Краєвид навколо вежі був неспівмірний і неспівмірно залюднений, як це буває на ребусах, де видно палац, жабу на першому плані, нав’юченого мула і короля, який одержує від пажа дар. Тут унизу ліворуч був зображений вельможа, що з’являвся в отворі колодязя, висячи на колесі, вісь якого через якісь абсурдні корби — крізь кругле вікно — була прикріплена до певної точки всередині вежі. У центрі знаходився лицар і перехожий, праворуч — прочанин на колінах, який тримав велику кітву, наче патерицю. З правого боку, майже навпроти вежі, височіла гора, круча, з якої падав персонаж зі шпагою, а з протилежного боку, в перспективі — Арарат, на вершині якого сів на мілину Ковчег. У верхніх кутах було видно дві хмари, кожна з них була освітлена зіркою, що кидала на вежу розсіяні промені, вздовж них колихалися дві постаті — гола людина, оповита кільцями змія, і лебідь. У верхній частині, в центрі був німб, над яким висіло слово «oriens» у переплетінні з гебрейськими письменами, з яких виростала Божа рука, що підтримувала мотузкою вежу.
Вежа рухалася на колесах, її основа була квадратна, вона мала вікна, двері, з правого боку підйомний міст, тоді щось на кшталт галереї з чотирма спостережними баштами, на кожній з яких був озброєний воїн зі щитом (прикрашеним гебрейськими літерами), який махав пальмовою гілкою. Але було видно лише трьох воїнів, про четвертого можна було здогадатися — він був схований за масою восьмикутного купола, над яким височіла баня, теж восьмикутна, і з неї стирчала пара великих крил. Вище була ще одна баня, менша, з чотирикутною баштою, з відкритими арками, опертими на тонкі колони; всередині було видно дзвін. І нарешті, остання невелика чотирисклепінчаста баня, до якої була прикріплена мотузка, підтримувана Божою рукою. По боках бані — слово «Fa/ma», над банею — картуш «Collegium Fraternitatis».
Чудернацтва на цьому не закінчувалися, тому що з інших двох круглих вікон вежі виглядали: ліворуч — величезна, непропорційна щодо інших постатей рука, що тримала меч, здавалося, що вона належала якійсь крилатій істоті, замкненій у вежі, а праворуч — велика сурма. І знову сурма…
Мене зацікавила кількість отворів вежі: надто вже правильно розміщені на банях, по боках основи вони були розміщені абияк. Вежу було видно лише на дві чверті, у прямокутній перспективі, й можна було собі уявити, що задля симетрії двері, вікна та бійниці, що видніли з одного боку, були відтворені у тому ж порядку також із протилежного боку. Отже, чотири арки бані з дзвоном, вісім вікон у нижній бані, чотири башти, шість отворів між східним і західним фасадами, чотирнадцять між північним та південним фасадами. Я додав: тридцять шість отворів.
Тридцять шість. Це число переслідувало мене вже понад десять років. Як і сто двадцять. Розенкройцери. Сто двадцять поділити на тридцять шість буде — до шостого знаку — 3,333333. Занадто досконало, але, може, варто спробувати. Я спробував. Жодного результату.
Мені спало на думку, що, помноживши це число на два, можна приблизно отримати число Звіра — 666. Але й це припущення виявилося занадто фантастичним.
Раптом мене вразила центральна хмара, Божий престол. Гебрейські літери було добре видно навіть з мого крісла. Але Бельбо не міг писати на Абулафії гебрейськими літерами. Я приглянувся краще: звичайно, я їх знав, справа наліво, йод, ге, вав, ге. Ягве, ім’я Бога.
5
І починай комбінувати цим ім’ям, тобто YHWH, спершу ним самим, і досліджувати всі його комбінації, і викручувати й крутити ним, наче колесом…
(Abulafia, Hayyê ha-Nefeš, Ms. Munchen 408)
Ім’я Бога… Але ж так. Я пригадав першу розмову між Бельбо та Діоталлеві того дня, коли Абулафію встановили в офісі.
Діоталлеві, підкреслено поблажливий, стояв у дверях своєї кімнати. Поблажливість Діоталлеві була завжди образливою, але Бельбо, як здавалося, сприймав її саме поблажливо.
«Воно тобі зовсім ні до чого. Ти ж не захочеш переписувати на ньому рукописи, яких не читаєш?»
«Воно потрібне, щоб класифікувати, впорядковувати списки, оновлювати каталоги. І я б міг написати щось своє, а не чуже».
«Але ж ти присягався, що нічого свого не напишеш».
«Я присягався, що не засмучу світ ще одним рукописом. Я сказав, що оскільки мені
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маятник Фуко», після закриття браузера.