Читати книгу - "Інґа"

16 листопада 1940 року, після однієї з вечірок Інґи, її одногрупниця на ім’я Гелен Вулсі написала в головний офіс ФБР у Вашинґтоні:

«Хотіла б привернути вашу увагу до моєї данської колеги… Місіс Інґи Фейош… дуже красивої білявки, яка заявляє, що була відомою журналісткою в Данії. Вона дуже переконливо оповідає про свої дружні стосунки з Ґьорінґом, Ґеббельсом, Гіммлером і Гессом, а також про те, яке чарівне враження справила на Гітлера під час двох інтерв’ю з ним. Вона зізнається, що симпатизувала нацистському режимові, але тепер побачила його справжню сутність. Однак вона не відчуває жалю від окупації Данії» 6.

Крім того, Інґа зовсім не розумно висловилася про велику кількість євреїв у групі і завзятість суперечок про участь Сполучених Штатів у війні, яка могла б призвести до громадянської війни. Вона занадто сильно намагалася вразити одногрупників своїми знаннями і досвідом. «Ми пішли дуже пізно, — писала Вулсі до ФБР, — приголомшені її шармом, але з неприємним відчуттям, що нам приховано погрожували» 5.

Вулсі зізналася, що не має «фактичних підстав» підозрювати Інґу в чомусь, але підкреслила власне відчуття, що данська колега якимсь чином працює на німецький уряд. «Що може бути кращим прикриттям, як не журналістика?» — запитувала вона. Підтримувану Інґою легенду про свій молодший на чотири роки вік викрили. До того ж вона ухилялася від відповідей на запитання, чому не приєдналася до Фейоша в Перу. Вулсі підсумовувала: «Я лише можу сказати, що належу до чотирьох осіб, які щось в ній розгледіли. Ми налякані і сповнені підозр стосовно цієї колеги, хоча й без реальних підстав» 4.

Згодом Інґа відкинула всі звинувачення, заявивши, що її єврейські одногрупники образилися, бо вона відмовилася демонізувати Гітлера. Беручи до уваги проведений з нацистським лідером час, достатній, аби зачаруватися, Інґа зауважувала: «Я не можу сказати, що він погано до мене ставився, це не так. Якщо мене спитають: “Який він?”, я так їм і відповім. Гадаю, якщо поставити себе на їхнє місце, то я б теж обурилася» 3.

Попри хисткі висновки, що Інґа робить ще щось, окрім засліплювання одногрупників своєю життєвою мудрістю, голова ФБР Дж. Едґар Гувер написав подяку Вулсі за її зауваження і наказав Головному управлінню Бюро в Нью-Йорку розслідувати цю справу. Однак агенти виявили, що її чари таки подіяли на Вулсі та інших товаришів по групі.

Коли вони згодом спілкувалися з цією дописувачкою, та зазначила, що Інґа «змінила» своє ставлення і вже не симпатизує нацистам. Декан Карл Акерман, кілька занять якого відвідала Інґа, згадував, що її «слова і дії спершу викликали підозри», та згодом він дійшов висновку про їхню «безпідставність». До того ж, додавав, що ніколи не чув від неї «висловлювання пронацистських симпатій». Один із сусідів Інґи розповів ФБР, що спершу вона з Ольгою хвалилися знайомством із Гітлером і Ґьорінґом, натякаючи на свою «підтримку нацистської політики», але більше нічого «з цього приводу не сказали» 2.

З огляду на те, що ніхто вже активно не звинувачував Інґу в пронацистських поглядах, відсутність у неї судимостей і появу інформації, ніби вона збиралася залишити Сполучені Штати і навесні приєднатися до Фейоша в Перу, Головне управління Бюро в Нью-Йорку закрило справу.

Інґа й справді планувала поїхати на південь, щойно завершиться навчання, але лише у Вашинґтон, а не в Перу. Вона не намагалася позбавитися уваги ФБР, це робили її мати та новий коханець — Нільс Блок. Вона не знала, чим займатиметься у Вашинґтоні, але, на щастя, Інґа в Нью-Йорку вже спокусила наставників, які тепер жадали їй допомогти.

Як неохоче зізнавалася Інґа, вона почувалася погано без чоловіка. Незалежно від того, чи потребувала вона кохання, сексу, захисту, товариства чи всього цього разом, вона ненавиділа бути без партнера. Коли New York World-Telegram брав у неї інтерв’ю у лютому 1941 року, після заяви Фейоша про відкриття кількох загублених міст інків, Інґа сказала, що, попри велику відстань від чоловіка, все ще почувається «дуже заміжньою» 1. Тепер вони з Фейошем жили нарізно вже майже півтора року, тож Інґа почала роман із Нільсом Блоком, про що шкодувала її мати.

Блок, високий, елегантно вдягнений і завжди ввічливий, але він нікого в Колумбії не вразив чимось незвичним. «Нільс був дивним, дещо блідим і безбарвним», — згадував одногрупник Еверетт Бауман. Товариші по групі не могли не дізнатися про стосунки Інґи та Блока. Оскільки той постійно кружляв навколо неї, Бауман зазначав, що виглядав Блок майже як «член почту». Кілька студентів пліткували про життя Блока та Інґи разом, та інші вважали це безглуздям, бо вони виглядали надто «негармонійною парою» 0. Крім того, Блок чимало пив, але він обожнював Інґу і був у Нью-Йорку, а не на півночі Амазонки.

Ольгу засмучувало, що Інґа і Нільс часто ходили пізно разом. Спершу вона просто хвилювалася, що той заважає доньці нормально висипатися і вчитися. «Не треба витискати лимон до останньої краплини», — казала