Читати книгу - "Лірникові думи, Руданський"

Давида

Псавтирою звуться.

VI

І говорить бог і господь:

«Царю і пророче!

Проси в мене, мій пророче,

Чого серце хоче».

А в Давида, слава богу

Вволю було всього,

Були й дочки, лиш не було

Сина ні їдного.

І зачав Давид молитись

Господа благати

І просити його щиро,

Щоб три сина мати.

Щоб їден син був найкращий,

Другий - наисильніший,

А щоб третій син у него

Був найрозумніший.

І вислухав бог Давида

З небесного трона

І дав Йосипа, [9] Самсона [10]

Да й ще Соломона. [11]

І Іосип був найкращий,

Самсон - найсильніший,

Соломон, його- мізинець

Був найрозумніший.

І найстарший син Іосип

Завідував снами.

І тепер іще остався

Звичай межи нами,

Що як тілько коли-небудь

Сни страшнії маєм,

Пробудившись, не встаючи,

Тричі примовляєм:

«Що приснилось, то приснилось,

Нехай святий Йосип

Розтолкує й на все добре

3 злого переносить».

VII

Середущий син Давида

В війнах лиш кохався

І ходив по цілім світі,

Всюди воювався.

Наостаток в нашу землю-

Дніпром припливає,

Але тілько з води вийшов -

Аж лев надбігає.

Самсон кинувся на него,

Наступив ногою,

Роздер пащу, і із пащі

Пішла кров рікою.

А тим часом йому руки

Й ноги обімліли,

І в минуті лев з Самсоном

Вічне скаменіли.

А потому зійшлись люди,

Київ збудували,

Но льва того і Самсона

3 місця не рушали.

І тепер Самсон льва того

Тисне під ногою, [12]

Дере пащу, і із пащі

Б'є вода рікою. 

(4 жовтня 1856 р.)

4. ПРЕМУДРИЙ СОЛОМОН

І

Ще цариця Соломона

На світ не родила,

Лиш надію тілько мала,-

По саду ходила.

І ходила, й говорила

З панею їдною,

Котра з паном, своїм мужем,

Жила не з правдою.

Аж приходить покоївка

І оповідає,

Що йде пан той до палацу

І пані шукає.

І цариця тії пані

Дала свою раду:

Ісховатися від мужа

В вишневому саду.

А сама йде до палацу,

Пана запрошає.

«Що нам скажеш, добрий пане?»-

Весело питає.

А пан низько поклонився,

Як царям годиться,

І говорить: «Будь здорова,

Ясная цариця!

Я не маю що казати:

Я прийшов питати,

Чи у тебе мої жінки

Часом не видати?»

«Ні, нема тут, милий пане!» -

Вона відвічає,

А тим часом голос з неї

Стиха промовляє:

«Твоя жінка у садочку,

Можеш пошукати.

Яка жінка твоя, пане,

Така й моя мати!»

Чи почув пан, чи ні теє,

Що дитя казало,

Лиш цариці після того

Дуже кепсько стало.

ІІ

Пройшов місяць з того часу

Другий іскінчився,

От на третій в першу нічку

Соломон родився.

І в ту нічку ясне небо

Хмарою обвилось,

І в тій хмарі на схід сонця

Три зорі явилось.

І Давид-цар обіцявся

Золотії гори,

Хто лиш тілько розгадає

Що ті значать зорі.

І зібралось много мудрих,

Стали ворожити:

Той - на щастя, той - на долю,

Той - на довго жити.

А премудрий коло мами

Тілько усміхався;

І, як мудрі замовчали

Він тогді озвався:

«Ти не слухай їх, мій тату,-

Став він говорити.-

Три зорі - то три лиш роки

Маю в світі жити!»

І вся тая мудра зграя

З встиду розбрелася,

А Давидові на серце

Туга заляглася.

ІІІ

А тим часом від дня до дня

Соломон мудрився,

І бог знає - де і в кого

Розуму учився.

Лиш кінчалося три роки -

А вже був охочий

Розпізнати, кілько важить

Розум весь жіночий.

Змудрував шайки як треба,

Дістав чепець з мами,

Набрав клоччя повну жменю

І пішов до брами.

І на брамі на желізній

Він шайки чіпляє,

Кладе чепець, кладе клоччя

Да і розважає.

Розважає і регоче.

Аж приходить мати.

«Що ти дієш, Соломоне?» -

Почала питати.

А Соломон все регоче,

Її каже в очі:

«Важу, мати, жменю клоччя

І розум жіночий.

Та дивися: сама бачиш,

Голова жіноча

Не заважить да й не варта

Сеї жмені клоччя!»

І цариця злютувалась,

І пішла від него:

«Чекай, сину,- розважає,-

Не дарую сего!»

ІV

І приходить до покою,

Слугів закликає,

Оглянулась кругом себе, -

Стиха промовляє:

«Ой ви, слуги мої, слуги,

Вчиніть мою волю:

Вчиніть волю, щоб не було

Мому серцю болю,

Возьміть сина Соломона,

Одягніть, умийте,

Виведіть його до лісу,

Серед лісу вбийте.

Вбийте й серце принесіте

І мізинній палець,

Най загине з сего світу

Соломон-поганець».

Взяли слуги Соломона

І ведуть убити,

А Соломон вірним слугам

Почав говорити:

«Ой ви, слуги, вірні слуги,

Душі не вбивайте,

Хоть ще місяць до трьох років

Пережити дайте.

Я вам дам мізинний палець;

Ріжте, добрі люди.

А із нами єсть собака,-

3 неї серце буде!»

Відрубали слуги пальця,

Серце в суки взяли,

І принесли до палацу,

І цариці дали.

І не стало Соломона,

І ніхто не знає,

Лиш Давид по нім, нещасний,

З жалю умліває.

V

А Соломон серед лісу

Став думу гадати:

Днів лиш десять оставалось

Білий світ видати.

І умився, він, залився

Гіркими сльозами,

І на землю сировую

Впав межи дубами.

І ті жалі, і ті сльози

Небеса пробили

І усіх святих