Читати книгу - "Ромео і Джульєтта (сучасний переклад О. Грязнова), Шекспір Вільям"

Пам'ятай:
Від дій твоїх залежить ваша доля.
Піти з Верони маєш ти до ранку,
Бо доведеться переодягатись.
У Мантуї лишись. Твого слугу
Я буду посилати зі звістками
Про все, що тут відбудеться. Прощай!
Дай руку. На добраніч і щасти вам!

Р о м е о
Якби мене блаженство не чекало,
Вас слухати було б і ночі мало.
Прощайте, отче!
Ідуть геть.

Сцена четверта

Кімната в домі Капулетті.
Входять К а п у л е т т і, с и н ь й о р а
К а п у л е т т і і П а р і с.

К а п у л е т т і
Синьйоре, ці обставини печальні
Дочку приготувати не дали.
Вона Тібальта, як і я, любила…
Втім, всі ми народились, щоб померти.
Вже пізно, і вона до нас не вийде.
Коли б не ваш візит, такий приємний,
Я сам би вже давно у постіль ліг.

П а р і с
В такий печальний час не до весілля.
Синьйоро, на добраніч. Мій уклін
Своїй дочці прошу вас передати.

С – р а К а п у л е т т і
Охоче передам, та тільки завтра.
Вона ще не оговталась від горя.

К а п у л е т т і
Ручуся, що вона полюбить вас
І батькової волі не порушить.
Я в цьому переконаний. – Дружино,
Зайди до неї, перш ніж ляжеш спати.
Їй про любов Паріса розкажи
І, – головне, – що в середу наступну…
Та ні, чекай! Який сьогодні день?

П а р і с
Сьогодні понеділок.

К а п у л е т т і
Понеділок?
У середу, боюсь, занадто рано.
Тоді в четвер. Скажи їй, що в четвер
Її ми обвінчаємо із графом. –
Чи ви готові?.. Чи до серця поспіх?..
Весілля буде скромним: двоє-троє
Найближчих друзів – ось і все. Бенкет,
Коли Тібальта вбито, недоречний.
В бездушності нас можуть дорікнути.
Запросимо півдюжини гостей –
І все. Що про четвер могли б сказати?

П а р і с
Бажав би я, щоб завтра був четвер.

К а п у л е т т і
Чудово. Тож домовились: в четвер. –
А ти, дружино, передай Джульєтті,
Що вже вона заручена, і день
Вінчання – в цей четвер. – Прощайте, графе! –
Гей, посвітіть! Засиділись ми так,
Що за вікном не пізно вже, а рано.

Ідуть геть.

Сцена п'ята

Скляна галерея перед спальнею Джульєтти.
Входять Р о м е о і Д ж у л ь є т т а.

Д ж у л ь є т т а
Невже ідеш? До ранку ще далеко.
То слух тобі стривожив соловей,
Що кожну ніч співає на гранаті.
Не жайворон то був, а соловей.
Повір мені, мій милий, і зостанься.

Р о м е о
То жайворон, що провіщає ранок.
Дивись, кохана, промені зорі
Уже хмарки на сході прорізають.
Світила ночі догоріли вже,
І день встає навшпиньки за горою.
Мені пора. Якщо зостанусь – смерть.

Д ж у л ь є т т а
Ні, то не денне світло там, на сході,
То сонце надіслало метеор,
Щоб він тобі, неначе смолоскипом,
Шлях в Мантую сьогодні освітив.
Побудь іще, не треба поспішати.

Р о м е о
Що ж, хай мене захоплять тут і стратять.
Я залишусь, якщо цього ти хочеш.
Скажу, що сіре світло – ще не день,
А Цінтії чола туманний відблиск.
І зовсім то не жайворон співає
Десь там, у піднебесній вишині.
Бажання залишитися сильніше,
Ніж розуму тверезого поради.
Нехай приходить смерть! Її сприйму
Я з радістю. Лишаюсь. Є ще час.

Д ж у л ь є т т а
То ранок, милий. Йди, біжи скоріше!
То жайворон фальшиво так співає.
Неправда, що солодкий в нього спів!
Прискорює він тільки час розлуки.
Я чула, ніби жайворон і жаба
Очима помінялися. Якби ж
Вони і голосами помінялись!
Цей голос нам блаженство обірвав:
Тебе з моїх обіймів він прогнав.
Він – вісник дня. Іди. Стає світліше.

Р о м е о
А горе на душі усе чорніше.

Входить г о д у в а л ь н и ц я.
Г о д у в а л ь н и ц я
Синьйоро!
Д ж у л ь є т т а
Годувальнице, що треба?

Г о д у в а л ь н и ц я
Збирається прийти до тебе матір.
Уже світає. Обережна будь!
(Іде геть.)

Д ж у л ь є т т а
(відкриваючи вікно)
Хай ввійде день і забере життя!

Р о м е о
Прощай, прощай! Іще один цілунок,
І я спущусь.
(Спускається із вікна.)

Д ж у л ь є т т а
Ось ти вже і пішов…
Коханий мій, володар мій, від тебе
Хотіла б щогодини мати звістку,
Бо у хвилині кожній безліч днів.
Якщо так рахувати, то старою
Наступний раз побачу я тебе!

Р о м е о
(внизу)
Прощай. Я жоден випадок не втрачу,
Щоб переслати вісточку сюди.

Д ж у л ь є т т а
Як думаєш, побачимось колись ми?

Р о м е о
Я впевнений. І всі свої страждання
Розкажеш ти мені, а я тобі.

Д ж у л ь є т т а
Тяжке передчуття тривожить душу.
Мені здається, ти стоїш внизу
Блідий, неначе мрець на дні могили.
Чи, може, зір обманює мене?

Р о м е о
І ти також бліда, бо нашу кров
П'є туга. Прощавай, моя любов!
(Виходить.)

Д ж у л ь є т т а
Мінливою тебе вважають, доле.
Якщо це так, то що ж тобі робити
З моїм Ромео – вірності взірцем?
Тож не затримуй довго десь далеко,
Скоріше поверни мені його!

С-р а К а п у л е т т і
(за сценою)
Джульєтто, ти прокинулась?

Д ж у л ь є т т а
Хто кличе?
Невже це мати так раненько встала?
Чи й зовсім не лягала? Певне, є
Для цього в неї особливий привід.

Входить с и н ь й о р а К а п у л е т т і.
С-р а К а п у л е т т і
Як почуваєш ти себе, Джульєтто?

Д ж у л ь є т т а
Нездужаю.
С— р а К а п у л е т т і
Оплакуєш ти смерть
Тібальта? Та його не повернути
З могили і слізьми не оживити.
Не плач. Прихильність щиру доведи
Помірною скорботою, бо відчай
Засвідчує розсудливості брак.

Д ж у л ь є т т а
Дозвольте ще поплакати, бо втрата
Така відчутна.

С-р а К а п у л е т т і
Тільки не для нього:
Тібальт твоїх не відчуває сліз.

Д ж у л ь є т т а
Я так болюче відчуваю втрату,
Що плакати не можу припинить.

С-р а К а п у л е т т і
Ти плачеш не тому, що брата вбито,
А через те, що злодій ще живий.

Д ж у л ь є т т а
Хто ж злодій той?

С-р а К а п у л е т т і
Ненависний Ромео.

Д ж у л ь є т т а
(на бік)
Між злодієм і ним велика відстань.
(голосно)
Хай Бог йому простить, як я прощаю,
Хоч саме через нього я тужу.

С-р а К а п у л е т т і
А все тому, що вбивця ще живий.

Д ж у л ь є т т а
Від рук моїх занадто він далеко.
Здається, задушила б я його!

С-р а К а п у л е т т і
Не бійся, ми зуміємо помститись.
У Мантуї, де злодій заховався,
У мене є надійний чоловік.
Він пригостить його таким напоєм,
Що зразу піде він Тібальту вслід.
Тоді ти вже утішишся, напевне.

Д ж у л ь є т т а
Утішусь лиш тоді, коли побачу
Ромео… мертвим… Серце до тих пір
Каратиметься думкою про втрату.
Якби таку людину ви знайшли,
Що згодилась Ромео отруїти,
Сама б я той напій приготувала,
Який його б навіки усипив.
Мені так тяжко чути це ім'я
І не могти перенестись до нього,
Щоб я йому віддячила за все!

С-р а К а п у л е т т і
Готуй отруту, я ж знайду людину.
Тепер про звістку радісну послухай!

Д ж у л ь є т т а
Вона удвічі радісніша в горі.
Кажіть же, люба матінко, кажіть!

С-р а К а п у л е т т і
Дбайливий в тебе батько, мила доню.
Щоб розігнати тугу і печаль,
Таке готує свято він для тебе,
Якого зовсім не чекали ми.

Д ж у л ь є т т а
В час добрий, мамо. І яке ж це свято?

С-р а К а п у л е т т і
А ось послухай. Зранку у четвер
Прекрасний і шляхетний граф Паріс
Тебе введе у храм Петра Святого
І зробить там дружиною своєю.

Д ж у л ь є т т а
Клянуся храмом і самим святим:
Не буде я дружиною нікому!
І що за поспіх? Чоловік майбутній
Нічим не заслужив мою любов,
А батько вже призначив день весілля.
Скажіть йому: за графа не піду!
Та краще вже ненависний Ромео,
Аніж Паріс. Оце вже, справді, радість!

С-р а К а п у л е т т і
Ось батько йде. Сама з ним говори.
Побачимо, як відповідь він сприйме.

Входять К а п у л е т т і і г о д у в а л ь н и ц я.

К а п у л е т т і
Роса лягає, як заходить сонце.
Коли життя Тібальта закотилось,
Пролився дощ твоїх, Джульєтто, сліз.
Ну що, дівча-фонтан, ти все ще плачеш?
В тобі з'єднались море, вітер, човен:
В твоїх очах, які назву я морем,
Припливи і відпливи сліз гірких.
Зітхання – вітер, що здіймає хвилі,
Які розбити можуть вутлий човник, –
Твоє дівоче тіло, – об каміння,
Якщо на морі не настане штиль. –
Дружино, ти сказала про весілля?

С-р а К а п у л е т т і
Сказала, та не жди її подяки:
За шлюб з Парісом їй миліша смерть.

К а п у л е т т і
Чекай, дружино. Я не розумію.
Вона не хоче заміж? Нам не вдячна?
І не щаслива від такої честі?
Не горда тим, що ми їй підшукали
Достойного такого жениха?

Д ж у л ь є т т а
Я вдячна вам, звичайно, за турботу,
Та не горджуся вибором таким.
Ненависне любити я не можу,
Та дякую вам навіть за страждання,
Що батьківську засвідчують любов.

К а п у л е т т і
Де логіка? І вдячна, і не вдячна?
І що це означає: "я не можу"
І "не горджуся"? Слухай ти, зухвала,
Чи хочеш ти – мені усе одно.
Готова будь в четвер іти до храму,
Де маєш ти із графом взяти шлюб.
Інакше поведу тебе на віжках!
Геть, немічне створіння! Геть, тварюко!
Геть, шльондро!

С-р а К а п у л е т т і
Припини! Ти з глузду з'їхав?

Д ж у л ь є т т а
О, батьку мій! Навколішках молю,
Дозволь хоч кілька слів мені сказати.

К а п у л е т т і
Повісити б тебе за цей непослух,
Дівчисько непокірне! Я кажу:
Або в четвер вінчатися ти підеш,
Або не смій ніколи глянуть в очі!
Ні слова більш! Мовчи! Не супереч!
У мене руки чешуться… – Дружино,
На щастя, Бог нам дав одну дочку,
Але й цього, я бачу, забагато. –
Геть, капосна!

Г о д у в а л ь н и ц я
Врятуй її, Господь!
Недобре так дитину ображати.

К а п у л е т т і
Гей, прикуси, розумнице, язик!
Позбав нас від базікання дурного!

Г о д у в а л ь н и ц я
Я ж правду вам кажу, а не дурниці.

К а п у л е т т і
Замовкни!
Г о д у в а л ь н и ц я
Вже і слова не скажи?

К а п у л е т т і
Закрий негайно пельку і мовчи!
За чаркою промови виголошуй
Перекупкам, а нам це ні до чого!

С-р а К а п у л е т т і
Ти надто гарячкуєш.

К а п у л е т т і
Присягаюсь,
Що з вами можна з розуму зійти.
Хоч що б робив я вдень чи уночі,
Поміж розваг чи справ, у товаристві
Чи наодинці, мав одну турботу –
Джульєтті відшукати жениха.
І ось знайшов із герцогського роду,
Багатого і гарного собою,
Володаря маєтків і чеснот.
А ця плаксива лялька, це дівчисько,
Коли до неї так всміхнулась доля,
Мені відповідає: "Я не хочу!
Я, батьку, ще занадто молода.
Я не люблю його й не вийду заміж".
Якщо не підеш заміж – вибачай:
У мене в домі жити ти не будеш.
Подумай ти про це до четверга.
Якщо мені дочка ти, то віддам
За жениха, що обраний для тебе.
А ні – то підеш жебрати по світу;
Мри з голоду, на вулиці здихай –
Однаково мені. Клянусь у цьому,
І рішення свого я не зміню!
(Виходить.)

Д ж у л ь є т т а
Невже не має небо милосердя,
Щоб зрозуміти, як страждаю я?
Матусе, не відштовхуйте мене!
Відстрочте шлюб на місяць чи на тиждень.
А ні – то приготуйте шлюбне ложе
У тому склепі, де лежить Тібальт.

С-р а К а п у л е т т і
Роби, що хочеш, – не скажу ні слова.
Свавільнице, мені ти не дочка!
(Виходить.)
Д ж у л ь є т т а
О Боже! Годувальнице, навчи,
Як цю біду від себе відвернути?
Муж – на землі, обітниці ж – на небі.
Ніяк не повернути їх на землю,
Допоки ми обоє ще живі.
Чому мовчиш? Як можуть небеса
Безпомічну істоту шматувати
Таку, як я? Промов хоч слово втіхи.
Порадою мені допоможи!

Г о д у в а л ь н и ц я
Послухай, що скажу тобі: Ромео –
Вигнанець, і цього вже не змінити.
Свої права на тебе пред'явити
Не сміє він відкрито чи таємно.
Якщо це так, то ти виходь за графа.
Він – чоловік прекрасний.