Читати книгу - "Ти - моя!!!, Кіра Шарм"

Через кілька хвилин моя красуня вискочила зі своєї ніші. За нею бігла наша Красновласка Поліна, щось жарко доводячи й розмахуючи руками, але красуня тільки прискорювала крок, хитаючи головою. І що вони там не поділили?

- Мені треба піти, - гаркнув я Ріті, так і залишивши її на танцполі. Не страшно, хтось із хлопців забере її та відвезе додому. Набагато цікавіше, що там відбувається у подружок.

- Лєро, та чого ти? - Почув я Поліну відразу ж, як вийшов з клубу. - Подумаєш, ідіот якийсь! Та й що він такого особливого зробив?

Ні хріна собі, чого такого особливого! Та він мало не трахнув її прямо при всіх під час «танцю»!

- Не один, а два, - вигукнула блондинка. Боже, які ж у неї божевільні стегна! Так і хочеться вп'ятися обома руками і… І як мінімум притиснути до своїх! - Ще дикун якийсь йому врізав! Ні, Поліна, пробач, щось я якось не готова до таких поворотів! Я їду!

Хера собі! Це що, - я дикун, чи що? То вона через мене поїхати вирішила?

- Мала, - о, а ось і хмир намалювався. – Їдемо зі мною… Я не скривджу…

Я що йому? Мало врізав? Щоб так із старту руки розпускати?

- Відчепись! - мала майже вже верещать, але виродка це зовсім не зупиняє. Втрутитися дикунові? Чи хай сама попросить? Руки знову стискаються в кулаки, але я не поспішаю кидатися їй на допомогу. Тільки роблю крок уперед, щоб мене стало видно.

- Відчепись від неї, - кричить Поліна, луплячи мудака своєю легенькою дамською сумочкою. Ага. Щас. Так йому стало страшно. – Та пусти ти! Я охорону зараз покличу!

- Дівчата, ну, що ви ламаєтеся? - потвора встигає спіймати Поліну на талію і притиснути до себе. - Можна подумати, просто так у нічник завалилися!

- Слава! - О, невже мене нарешті помітили? А то я вже почуваюся міллю-привидом. – Славко! Забери це від нас! – верещать Поліна.

Ну, прибрати, - так прибрати, - я криво посміхаюся, а руки так і сверблять. І робити нічого особливо не потрібно, лише підняти за шкірку і відкинути.

- Ти чогось уперше не зрозумів, у…бок? Твоє щастя, що я сьогодні добрий, зазвичай двічі не повторюю, - ну, хоч розуму вистачило навіть не підніматися. І правильно. Посидь, відпочинь на матінці-землі, подумай. Поки ще мізки не відбили. - Сфотографуй дівчаток і щоб їх більше не чіпав, ясно?

Воно щось намагається проблеяти у відповідь, але дуже слабко. Ну, і я якось не налаштований на розмови  зараз.

- Ти додому? - А ось тепер їй уже від мене нікуди не подітися. Які очі, Господи! А губи… Здається, у мене навіть руки поруч із нею починають тремтіти… І дівчинка поблизу ще сексуальніша, ніж здалеку!

- Не підходь, - розгублено оглядаючись на всі боки, моя красуня починає задкувати назад.

- Лєра, заспокойся, це свої, - відчувши, що небезпека минула, Полінка сміливо підриває підборіддя.

Лєра. Яке ім'я дивовижне! Прямо як десерт. Хочеться повторювати та повторювати, пробуючи на смак. Лєра. Ммммм ... Ні, на смак я б краще губки зараз спробував ...

Але, здається, Валерія не поділяє мого ентузіазму. Принаймні, так само продовжує задкувати.

- Я відвезу, - сам не впізнаю свого голосу, який перетворився на якийсь хрип.

- Не треба, - і чого вона на мене так злякано дивиться? Взагалі-то, по ідеї, подякувати мені має, ні?

- Лєро, це Слава, - нарешті втручається Поліна. – Він із нами вчиться. Одногрупник.

- Так? - В очах дівчинки чомусь явна недовіра. Я що, схожий на дебіла, який і вчитися не здатний?

- Так, - усміхаюся своєю найширшою , як мені здається, усмішкою, простягаючи руку. - Святослав Бурін. Давай, я таки тебе відвезу, а то всю ніч переживатиму, як ти дісталася. Раптом ще якийсь придурок на голову впаде?

- Погоджуйся, якщо вже зібралася їхати, - киває мій гурт підтримки в особі Поліни. – І нам із дівчатами так буде спокійніше. Якщо що - будемо знати, кому за тебе морду бити!

Пліз-пліз-пліз!

Ваша підтримка потрібна книзі, як повітря! (а автору як паливо)!

Якщо історія подобається, - підтримайте її лайком!

І не забувайте підписуватись на автора, - у нас попереду ще багато цікавого!

Спасибі!