Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Карта днів 📚 - Українською

Читати книгу - "Карта днів"

611
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Карта днів" автора Ренсом Ріггз. Жанр книги: 💙 Бойовики / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 89 90 91 ... 124
Перейти на сторінку:
вони помітили.

— Звідки ти? — запитала Рожевоволоска.

— З Уельсу. Це там, де Англія.

— Круто, — кинув один із хлопців у кепці. — Я з «тюленів». А він із «дельфінів».

— Це країна, тупий віслюче, — сказала Рожевоволоска. — Поряд із Англією.

— Упс! — ніяково похитав головою хлопець. — Точно.

— Ми учні за обміном, — обізвався я.

Дівчина-З-Яблуком глянула на мене здивовано.

— А ти говориш, як ми.

— Я з Канади.

Я збирався загнати свою пластикову виделку в жирну коричневу ковбасну масу, але передумав.

— Ця школа однозначно якась дивна, — сказала Рожевоволоска. — Особливо останнім часом.

— А що сталось у вашому актовому залі? — запитав я. — Електрозбій чи що?

— Ні, — похитав головою більш мовчазний хлопець. — Це лиш те, що школа сказала нашим батькам.

Дівчина-З-Яблуком кивнула на підтвердження його слів.

— Джон там був. Він думає, що це місце, типу, прокляте.

— Не думаю. Просто я не купився на цей «електрозбій». Вони щось покривають.

— Наприклад? — запитав я.

Він опустив очі на тацю. Помішав свою коричневу купу.

— Він не любить про це розповідати, — прошепотіла Рожевоволоска. — Він думає, що всі вважають його схибленим.

— Заткнись, Карен, — обізвалася Дівчина-З-Яблуком. Вона повернулася до Джона: — А мені ти не розказував.

— Ну ж бо, пацане, — обізвався інший хлопець. — Ти розказав Карен, а нам не розкажеш?

Джон підняв руки.

— Згода, згода. І, типу, це не зовсім те, що сталося, окей? А тільки те, що здається мені.

Усі дивились на нього та чекали. Він набрав повні легені повітря.

— Там було супертемно. Нічиї телефони та ліхтарики не працювали. Нам кажуть, то було щось із електрикою. Але там, у актовому залі, є одні двері, які ведуть прямо на вулицю, на наш паркінг, — він трохи нахилився вперед і стишив голос, — хтось відчинив їх. Але знадвору не блиснуло жодним променем. А день тоді був сонячний.

— Що? — запитала Дівчина-З-Яблуком. — Цього ти не розказував.

— Це було, наче… — голос його стишився ще більше, — темрява пожирала світло.

Я вже збирався розпитати про не-зовсім вибух у вбиральні, який стався пізніше в той же день, як відчув у себе на плечі чиюсь важку руку. Я озирнувся та побачив учорашнього «заступнико-директоруватого» чоловіка та якусь похмуру жінку з коротким волоссям та холодними блакитними очима.

— Перепрошую, — сказав чоловік. — Мені треба, щоб ви обоє пішли з нами.

Емма підняла одну руку та з виразом огиди на обличчі відвернулася.

— Ідіть геть, ми не договорили.

Діти за нашим столом виглядали враженими.

— Чорт, — прошепотіла Рожевоволоска.

— Це було не прохання, — сказала холодноока леді та схопила Емму за плече.

Емма здвигнула плечем.

— Не чіпайте мене!

А далі ситуація стала небезпечною. Здавалось, усі в кафетерії враз перестали розмовляти і прикипіли до нас поглядами. Леді вхопилася за Емму обома руками, а чоловік схопив за руку мене. Я взяв свою тацю з їжею та пожбурив її в того чоловіка, котрий на деякий час відпустив мене, і цього мені вистачило, щоб вискочити з-за столу, а Емма тим часом, напевне, обпекла леді, тому що та скрикнула та відскочила назад. А потім ми побігли — разом — до найближчого виходу. Леді вибула з гри, але той чоловік гнався за нами та кричав, щоб інші допомогли йому зупинити нас. Кілька людей спробували, але ми від них вивернулись. А потім, попереду, вихід, до якого ми бігли, перекрили півдюжини атлетичного вигляду хлопців у баскетбольних сорочках.

Ми різко зупинились навпроти них.

— Що тепер? — запитав я.

— Ми пропалимо собі шлях, — відповіла Емма, але я спіймав її за руки, перш ніж вона їх підняла.

— Ні, — прошепотів я, побачивши, як усі навколо націлили на нас свої телефони, записуючи кожен наш крок. — Ні, поки всі на нас дивляться.

Я вже майже змирився був із тим, що нас спіймали, та почав думати про те, як нам виплутатись із цього, як раптом двері за спинами в спортсменів відчинились навстіж, і всередину з несамовитими криками забігла ціла юрба дівчат. Саме так, «із криками»: їхні обличчя були перекошені жахом та помережані слідами від сліз. І вся увага спортсменів, «заступнико-директоруватого» чоловіка та всіх інших відразу ж перейшла на них. Я навіть не пробував думати про те, що ж могло змусити їх так кричати; я просто подякував янголам за те, що так сталось. Ми з Еммою проштовхалися поміж збитих із пантелику качків та вибігли крізь відчинені двері.

Через якусь мить, коли ми саме загальмували в коридорі, озираючись навколо та намагаючись пригадати, з якого боку був головний вхід, я краєм ока помітив щось химерне, що бігло по коридору в нашому напрямку. Зграю котів.

Із них щось крапало, їх сильно хитало з боку в бік, і вони рухались ривками, у дуже некотячій манері. А потім я почув, як регоче Єнох, та побачив, як із кабінету природничих наук його виганяє та з пронизливим криком через весь коридор жене Бронвін. А він аж зігнувся та схопився за живіт від реготу.

— Пробач! Не зміг стриматись!

Коли коти, похитуючись, пробігли повз нас, у носа мені вдарив гіркий запах — формальдегід.

— Єноху, ти ідіот! — кричала Бронвін. — Ти все зіпсував!

А насправді він створив, імовірно, єдино можливий відволікаючий виверт, який зміг нас урятувати: зграю котів-зомбі.

— Ніколи не думала, що скажу це, — промовила Емма, — але дякую пташкам за цього маленького шизоїда.

Верещання в їдальні, здається, стало затихати. Скоро всі згадають про нас та продовжать переслідувати.

— Ми подякуємо йому пізніше, — сказав я, підбіг до стіни та потягнув важіль пожежної сигналізації вниз.

* * *

— Ти перетворив їх на зомбі?

Емма намагалася здаватися сердитою, але ледве стримувалася від сміху. Наразі ми перебували на шкільному подвір’ї, у величезній юрбі щойно евакуйованих школярів.

— Це було просто марнування мертвих котів! — пояснював Єнох. — Вони збиралися нарізати їх скибочками.

— Заради науки, — вставила Бронвін.

— Звісно. — Єнох підняв одночасно обидві руки, показавши по два пальці на кожній та зігнувши їх; вийшли такі свого роду «повітряні» лапки, якими на письмі виділяють якесь слово чи вислів, коли його цитують. — «Наука».

— Узагалі, ви

1 ... 89 90 91 ... 124
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Карта днів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Карта днів"