Читати книгу - "Необхідні речі"

Норріс засміявся.

– Було б непогано.

– Ну, завтра розповіси – дуже мені цікаво. Пакунок гарний. На добраніч, Норрісе.

– На добраніч.

«Хто міг лишити мені подарунок?» – загадався Норріс, застібаючи ширінку.

6

Сенді пішла, дорогою піднімаючи комір пальта: ніч була холодна і нагадувала, що зима не за горами. Однією з багатьох людей, яких вона бачила того вечора, була Сінді Роуз Мартін, дружина адвоката – вона з’явилася десь на початку вечора. Сенді навіть не подумала б сказати про неї Норрісові, той ніколи не крутився у вишуканих соціальних і професійних колах Мартінів. Сінді Роуз сказала, що шукає свого чоловіка, що мало певний сенс для Сенді (хоча вечір був такий розбушований, що Сенді навіть не здивувалася б, якби жінка сказала, що шукає Міхаїла Баришнікова), бо Альберт Мартін виконував певну юридичну роботу для міста.

Сенді сказала, що не бачила містера Мартіна, але Сінді Роуз, якщо бажає, може перевірити нагорі й подивитися, чи її чоловік не в містера Кітона. Сінді Роуз відповіла, що так і зробить, якщо вона вже тут. На той час комутатор знову світився, наче новорічна ялинка, і Сенді не побачила, як Сінді Роуз дістала зі своєї величенької сумочки прямокутний пакунок у яскравій фользі з фіолетовим бантом і поклала його на стіл Норріса Ріджвіка. Її обличчя заливала усмішка, поки вона робила це, але ця усмішка була зовсім не гарна. Радше жорстока.

7

Норріс почув, як зовнішні двері зачиняються і лунає приглушений звук автомобіля Сенді. Він запхав сорочку в джинси, взув лофери й гарненько повісив уніформу на вішак. Нюхнув сорочку біля пахв і вирішив, що поки необов’язково одразу відправляти її в пральню. І це добре. Пенні долар стереже.

Покинувши туалет, він повісив вішак на ту ж ручку шафки, де його не побачать на виході. Це також добре, бо Алан лютував, як собака, коли Норріс забував і лишав своє дрантя по всій управі. Казав, що так вона схожа на пральню.

Він підійшов до свого стола. Хтось дійсно залишив йому подарунок – коробку, обгорнуту яскраво-блакитною фольгою з фіолетовою стрічкою, що зверху вибухала пишним бантом. Під стрічкою ховався квадратний білий конверт. Вельми зацікавившись, Норріс витягнув конверт і розірвав його. Всередині була картка. Великими літерами було набрано коротке зловісне повідомлення:

!!!!!!ПРОСТО НАГАДУВАННЯ!!!!!!

Він спохмурнів. Єдині дві людини, які йому спадали на думку з тих, хто могли б нагадувати йому про щось, були Алан і мама… а мама померла п’ять років тому. Він узяв коробку, розірвав стрічку та обережно відклав бант. Тоді здер папір, відкриваючи чисту білу коробку. Вона була з фут завдовжки, чотири дюйми завширшки й чотири завглибшки. Кришку було приклеєно скотчем.

Норріс розірвав скотч і відкрив коробку. Всередині був шар білого цигаркового паперу, достатньо тонкого, щоб побачити плоску поверхню об’єкта внизу, з рядами піднятих гребенів, але недостатньо тонкого, щоб розпізнати, що ж це за подарунок.

Він потягнувся всередину, щоб витягнути папір, але вказівний палець наштовхнувся на щось тверде – випнутий язик металу. Важка сталева щелепа зімкнулася на цигарковому папері й також на трьох пальцях Норріса Ріджвіка. Руку простромив біль. Норріс закричав і повалився назад, хапаючись за правий зап’ясток лівицею. Біла коробка впала на підлогу. Пом’явся цигарковий папір.

Ох, сучий потрох, боляче! Норріс схопив обгортку, що звисала зіжмаканою стрічкою, і відірвав її. Йому відкрилася величезна мишоловниця «Вікторі». Хтось її зарядив, запхав у коробку, накрив обгортковим папером, щоб приховати, тоді гарненько загорнув у синє. Тепер пастка стискала три перші пальці правої руки Норріса. Він побачив, що ніготь на вказівному зірвано. Лишився кривавий півмісяць сирої плоті.

– От блядство! – закричав Норріс.

Від болю й шоку він спочатку вдарив пасткою об боковину стола Джона Лапойнта, замість того щоб відвести сталеву штангу.

Норріс ударився пальцями об металевий кутик столу, і біль заново вгризся в руку. Норріс знову закричав, тоді схопив штангу мишоловниці й потягнув назад. Звільнивши пальці, кинув її. Штанга захряснулася об дерев’яну основу пастки й упала на підлогу.

Норріс трохи постояв, тремтячи, після чого кинувся назад у туалет, увімкнув лівою рукою холодну воду та опустив долоню під кран. Пальці пульсували, ніби ретинований зуб мудрості. Норріс стояв, відкопиливши губи в гримасі, спостерігаючи, як цівки крові кружляють у злив, і подумав про те, що сказала Сенді. «Містер Кітон заходив… може, то такий подарунок, щоб ви мирилися й не сварилися…»

І картка: «ПРОСТО НАГАДУВАННЯ».

Та ні, це Бастер, зрозуміло. У цьому він ні на грам не сумнівався. Просто це його стиль.

– Сучий ти потрох, – простогнав Норріс.

Від холодної води пальці коцюбли, гасячи те хворе пульсування, але Норріс знав, що воно повернеться ще до того, як він прибуде додому. Аспірин, можливо, трохи приглушить біль, але все одно про справжній сон сьогодні, мабуть, можна забути. Та й про завтрашню риболовлю, як на те пішло.

«О так, я поїду – поїду рибалити, навіть якщо в мене довбані руки відпадуть нафіг. Я все запланував. Я чекав цього, і Денфорт Блядь Бастер Кітон мене не зупинить».

Він вимкнув воду та обережно обтер долоні насухо паперовим рушником. Пальці, що потрапили в мишоловницю, не зламалися – принаймні він так думав, – але почали пухнути, хоч скільки він лив на них холодної води. Штанга пастки залишила темний фіолетовий рубець, що проходив пальцями між першою і другою кісточкою. Відкрита плоть під утраченим нігтем вказівного пальця росилася дрібними перлинками крові, і те хворе пульсування почалося знову.

Норріс повернувся в порожній зал і подивився на захряснуту пастку, що лежала на боці біля Джонового стола. Підняв її й підійшов до свого. Він сховав мишоловницю в коробку й запхав у верхню шухлядку. З нижньої дістав аспірин і витрусив собі три пігулки в рот. Тоді взявся за обгортковий папір, цигарковий папір, стрічку й бант. Це все він запхав в урну для сміття, накривши зверху кульками зіжмаканого паперу.

Норріс не мав жодного наміру розповідати Аланові чи ще комусь про огидний розіграш, який йому влаштував Бастер. Вони не сміятимуться, але Норріс знав, що вони думатимуть… або вважав, що знає: «Лише Норріс Ріджвік міг купитися на щось таке – запхати руку прямісінько у зведену мишоловницю, ні, ну ви чули?»

«Мабуть, таємна шанувальниця… містер Кітон сьогодні заходив… може, то такий подарунок, щоб ви мирилися й не сварилися».

– Я сам про це подбаю, – промовив Норріс тихим невідрадним голосом. Він притискав зранену долоню до грудей. – Як мені хочеться і коли мені хочеться.

Раптом у голову поспішила нова й термінова думка: а що, як Бастер не вдовольнився лише мишоловницею, яка, врешті-решт,