Читати книгу - "Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки"

Нарешті вулиця. Свобода. Вдихнув її на повні груди. Хвилювання поступово відлягало. Починав ставати колишнім. Набрав головреда.

— А? Про вовка промовка і вовк на поріг? — замість привітання видав на-гора Бондаренко.

— Обґрунтуй, — запропонував спантеличений професор.

— Та тільки он говорив з експертом. Ну, і тебе згадував.

— Про мастило? — зрадів Богдан.

— Поки тільки про сперму, — поламав радість головред. — Або, якщо хочеш, про «біологічні сліди». Так от: інтимний контакт Ольга Довгань мала з Антоном Свідерським. Хлопець справді був донором сперми. Першокласна вона, до речі, в нього.

— А Оксана Мірошник?

— Результатів поки немає.

— Про мастило я боюся й питати.

— Бійся. Бо все одно нічого не скажу. Мастилом займається зовсім інша людина. І про її відрядження я вже говорив. А, слухай, експерт тут мені написав, що в обох убивствах брав участь не вовк звичайний, зачекай, зараз гляну, як там латиною… Ага — Canis lupus. Це був вовк рудий (Canis rufus). Від звичайного відрізняється тим, що в нього вужча пропорція тіла й черепа. Ну і, відповідно, щелепи мають дещо відмінну конфігурацію. Експерт виявив ініціативу й повіз одержані результати професору кінології Київського інституту прикордонних військ Владлену Каспійському. Той і зробив такий висновок. Наш вовк-убивця не може походити з тутешніх країв. Такі тварини дуже рідкісні й мешкають тільки в східній частині Північної Кароліни. Ну — і в зоопарках, звичайно.

— Ще краще, — роздратовано сказав Лисиця. — Де ж ми його тепер візьмемо, «Північна Кароліна»? Хоча… — Непрогнозовано засяяв. — Це ж просто супер! Тепер версія з нещасним випадком помирає однозначно. Залишається дізнатися, як такий рідкісний екземпляр опинився в гореницькому лісі… Треба шукати власника вовка. Надійна ниточка. Тут уже не відбрешешся.

— Допомога потрібна? — поцікавився головред.

— Спасибі, — видав солодко, — ти вже й так багато допоміг. Бувай.

Наступним абонентом став Кодаковський.

— Дякую, пане полковнику, за Сашка. Чудовий спец. І людина. Мені здається, що нашу міліцію час перейменовувати на Бюро добрих послуг. Або ні. Товариство Червоного Хреста й Червоного Півмісяця. За викликом.

— От жартівник, — удавано розгнівався Кодаковський. — Кажи, що хотів, бо треба на нараду бігти.

— Гаразд. Потрібна інформація про власників рудого вовка. Canis rufus. Вид рідкісний, тому робота, ймовірно, багато не буде.

— Спробуємо. Але повтори назву. Запишу.

Старанно виконав прохання.

— Ну, бувай, — кинув Кодаковський. — Побіг.

Професор підняв голову до неба, що повнилося розлитою скрізь блакиттю. Захоплива німа краса мовчки прошепотіла: «Життя прекрасне. І воно продовжується». Лисиця відповів щиро: «Дякую!» Але це стосувалося неба якнайменше. Беріть вище.

Задоволено вмостився біля ноута. Знав, що Бондаренко вже прислав невелике досьє на Софію Канівську. Ось і лист із прикріпленим файлом. Кілька звичних кліків — і чорно-біла на перший погляд інформація починала поставати в усій оголеній красі. І — наповнюватися барвами.

«Софія Канівська. Журналіст. Справжнє ім’я Олександра Гнатенко. 25 років. Народилася в Каневі, Черкаської області. Закінчила Інститут міжнародних відносин НАУ. Спеціальність „журналістика“. За доволі невеликий час устигла попрацювати і як фрілансер, і в кількох відомих газетах („Україна молода“, „Дзеркало тижня“, „Факти“, „Вечірній Київ“), і в низці значних телевізійних проектів, але на других ролях. Красива. Сексапільна. Ерудована. Талановита. Розумна. Начитана. Амбіційна. Цілеспрямована. Для неї не існує перешкод. Завжди досягає свого. Чистоту й моральність методів уважає рудиментами. Подейкують, що Софія почала плести інтриги довкола посади начальника управління масової інформації КМДА,[18] але щось не зрослося. Потім устигла наслідити своєю участю десь у Печерському районі на виборах до міськради.

Через епатажний імідж часто отримує запрошення на різні ток-шоу. Була і на „Високій політиці“, і на „Life is life“, і на „Re&nyбліці“, і на „Свободі в словах“, і на „Вихід завжди є“, і ще декількох. Відома бійками в прямому ефірі з художником Сергієм Полярниковим, письменником Лесем Дрезиною, депутатом Владиславом Авер’яновим і ведучим „Високої політики“ Євгеном Сметаною. Била в основному лише вона (чоловіки виявилися „джентльменами“), але розголос ці факти мали надзвичайний. Такі телерозваги завжди викликають непідробний інтерес і до передач, і до учасників „кориди по-українськи“. Одне слово, жирної популярності зажила Але цього їй мало. Звісно, хотілося б своє шоу, де ти — незаперечна господиня. І знаєш тільки свій образ і подобу. От і шукала того, хто вкладе гроші. За даними ОБС,[19] її кілька разів бачили з Олексієм Мірошником. Може, між ними щось та й закрутилося. І він що-небудь пообіцяв. Але це поки лише розмови й порожні здогади. І все може виявитися яскравою мильною булькою. Навіть у множині…».