Книги Українською Мовою » 💙 Сучасний любовний роман » Моя не маленька слабкість, Талі Верне 📚 - Українською

Читати книгу - "Моя не маленька слабкість, Талі Верне"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Моя не маленька слабкість" автора Талі Верне. Жанр книги: 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 90 91 92 ... 100
Перейти на сторінку:
Розділ 30. Руслана ч.2

- Чому саме зараз? - Звісно, як і будь-яка дівчина я хотіла цього, та все було так спонтанно.

        - Я купив для нас будинок і думаю, що коли ти побачиш його - то захочеш там зіграти наше весілля.

        - Ти купив будинок? - В шоці промовила я, бо думала що ослухалась.

        - Мг, - тільки й мовив він.

        - Данило, - в моїх очах стояли сльози, коли я опустила свою голову і поцілувала його в скроню.

        - Йдемо спати, рисеня, я втомився сьогодні трохи. - Він підняв мене на руки і попрямував до спальні. - Тобі личить моя футболка.

        - Мені вона подобається, - я спробувала злізти з рук, але він не відпустив мене. - Я можу сама йти.

        - Можеш, але я хочу ось так.

        Ось так і завершився цей прекрасний і не дуже вечір. Ми заснули в обіймах один одного. Моя голова лежала на його грудях, а ноги були переплетені між собою. Це був кокон щастя і тепла. Здавалося, що не може бути нічого кращого, ніж лежати ось так.

        Вранці Данило мирно спав, коли я вилізла акуратно з його обіймів. Мені потрібно було збиратися на роботу, тому я тихенько прийняла душ. Витягнула з гардеробу свої улюблені чорні брюки та білу сорочку, заплела волосся в косу і одягнула сережки. Пшикнула парфумами і вилетіла на таксі в лікарню, так як байк мій залишився біля клубу. На роботі я швиденько переодягнулась в костюм і пішла на обхід. Мене чекав неприємний сюрприз від мого колеги.

        - Даценко? То ти та сама виходить? - запитав мене Олександр Михайлович з ноткою зневаги.

        - Що ви маєте на увазі, колего? - Намагалась не видавати себе я.

        - Не прикидайся ідіоткою, Руслано Валеріївно, все ти зрозуміла. То от як ти стала лікарем, татко посприяв. - Виплюнув він. В мене ніколи не було до нього симпатії, ні як до людині, ні як до лікаря. Людина, яка дозволяє собі на роботі грати в азартні ігри та зі зневагою ставитись до колег не може отримати мою повагу.

        - Ви нічого про мене не знаєте, - сказала гірко я, але пояснювати йому я нічого не збиралась. - Якщо ви так вважаєте, на те ваше право. Проте я ніколи не приховувала своєї особистості, ви просто були надто сліпі, щоб все збагнути раніше.

        - Тільки не треба тут із себе невинну овечку вдавати, тепер ти спадкоємиця багатомільйонної компанії, навіщо тобі ця лікарня? - От воно що - гроші. Все що цікавило Мелешка.

        - Ага, а ще я майбутня дружина Бернета. Знаєте такого? - І я навмисно покрутила рукою перед його носом. - Забула додати, що моя компанія - тепер під його керівництвом, тому що я і далі продовжуватиму робити те, що люблю.

        - Ти просто ідіотка.

        - Можливо, але я щаслива ідіотка. А тепер зарубай собі на носі, - перейшла я раптово на ти, адже мій терпець урвався, - якщо ти ще раз посмієш заявити, що на кшталт того, щось було тільки що - то про всі твої нічні зміни, і що ти на них робиш, дізнається головний лікар. Всік?

        - Ти, мала дурепо, погрожуєш мені, - зробив крок на зустріч мені цей бовдур і думав, що у нього вийде мене залякати.

        - Ні, що ти, просто по-дружньому попереджаю, як колега. - Я посміхнулась і вийшла з ординаторської. - Козел, - пробурмотіла я собі під ніс і зіштовхнулась з Мариною Аркадіївною.

        - Молодець, дівчинко, нарешті хоч хтось це зробив. - Похлопала вона мене по плечі.

        - Дякую, то ми сьогодні разом чергуємо? - Я зраділа, бо витримати чергування з ним - було б найгіршим днем.

        - Так, але на тебе чекають в холі. Після поговоримо.

        - Хто?

        - Думаю, що дуже важлива для тебе людина, а ще з ним була така красива краля. - Я одразу подумала про Асю і Артема, проте потім зрозуміла, що бути цього не може. - Біжи, чого стоїш?

        І я так і зробила. Мої ноги спрацювали швидше, ніж голова, серце підказувало, що це Данило. В холі стояв він, в джинсах і сорочці, на його обличчі була усмішка. А на руках він тримав Олесю. Я не змогла стримати сліз, коли підійшла до них.

        - Лано, привіт, - злізла вона з рук Данила і обійняла мене.

        - Привіт, сонечко, ти чого тут? - Я не могла збагнути, чому вона тут, а не в дитячому будинку.

        - Тепер вона буде поруч з нами завжди. - Різанули мої вуха слова Данила і я підняла голову на нього, а він тільки кивнув на знак згоди, моїх думок. - Так, все вдалось.

        - Боже, - я не могла повірити, що це відбувалось зі мною.

        - Ланко, ну чого ти плачеш? Ти проти? - Вона дивилась на мене і на її обличчі стояли емоції нерозуміння.

        - Руслана дуже рада, просто вона не очікувала, що все буде так швидко, - присів навколішки біля Олесі, Данило і пояснив їй.

        - Тоді, це добре. - І вона обійняла нас обох своїми маленькими ручками.

        - Ви зараз додому? - Запитала я Данила.

        - Данило казав, що хоче показати мені новий будинок. - Почала стрибати Олеся.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 90 91 92 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моя не маленька слабкість, Талі Верне», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Моя не маленька слабкість, Талі Верне"