Читати книгу - "Читанка для Мануеля, Хуліо Кортасар"

Ролан зі сходів повідомив, що тіні сховалися за деревами й чекають чогось, їх вісім або дев’ять, Патрісіо з пістолетом на колінах, сили більш-менш однакові, але що робити з Цабе, якщо Рене не зможе приїхати. Ми пообіцяли йому, нагадав Ередіа, нехай станеться що завгодно, треба передати його в доброму стані, якщо Рене не приїде, я доведу його аж до дверей, і нехай іде сам до своїх мурах або поліцаїв, він одягнений, умитий і нагодований, ніхто не може закинути, що ми не виконали обіцяного. Атож, кивнув Маркос, але як тепер знати, що їх більше цікавить: отримати товар неушкодженим, а чи заявити, що він підгнив. Еге ж, кивнув Ередіа, я про це й не подумав. Хай йому біс, про нього справді треба дбати, як про наречену, лайнувся Оскар. Маркос має слушність, проказав Ередіа, це, друже, зовнішній образ, і вони безперечно спробують сфальшувати його, Ролан підштовхнув Цабе, що спустився на нижній поверх і підняв руки, наче на нього хтось націлився, Патрісіо наказав Цабе сісти на килим, навколо нього немов сформувалося коло червоношкірих у миготливому світлі недогарка, Люсьєн Верней пояснював, що це мурахи, поліція б уже напала, але в такому разі, зауважив Маркос, зрозуміло: якщо вони прийшли першими, ми знаємо навіщо: прагнуть виконати роботу, розпустити брехню і скинути все на нас. Найкраще було б повідомити по телефону поліцію, запропонував Оскар. Сеньйори, сеньйори, промовив Цабе з підлоги, я й справді хотів сказати, але, помітивши Роланів пістолет, знову підняв руки, наче молився в мечеті. Заведи його у water[181], це найбезпечніше місце, сказав Маркос Роланові, а ви пильнуйте вікна, ти, полячко, йди чатувати нагору й повідомляй мені. Лиши мене тут, мовила Людмила і ще не доказала цих слів, як уже підвелася й бігцем подалася нагору, недоумок, дурепа, такої миті ти ще обговорюєш накази Маркоса, піднявшись, зробила панорамний огляд напасників, які розпорошилися; Ролан підштовхнув Цабе, Ередіа і Патрісіо підійшли до вікон салону, Люсьєн Верней пильнував двері. Притулилася до вікна, пригнулася і з’ясувала, що сидячи краще й добре видно все, що можна побачити в кедровому гаї, знизу до неї долинав гамір готувань, стукіт туалетних дверей, уявила собі Цабе, що сидить на єдиному предметі, здатному гідно приймати його, не мала часу подумати про Андреса, його прихід не здивував її, тільки з’явилося відчуття чогось марного й заздалегідь приреченого, запізнілої впертості, за яку тепер доведеться дорого заплатити їм усім, а водночас немов і радість, що Андрес прийшов, і багато іншого. Блуп, паскуди, ховаються за стовбурами, треба не відволікатися ні на секунду, але вона однаково думала, ніби й далі сидить унизу в салоні, Маркос виходить і заходить, Людмила вже не бачила Андреса, не думала про Андреса, дала йому склянку вина, а далі був тільки Маркос, полячка на чатах, що стереже Маркоса, від Андреса лишився тільки жест у сутіні, коли він узяв склянку вина і, несміливо всміхаючись, глянув на неї, з того берега річки, через яку годі переправитися, наче прагнув їй пояснити, чому він прийшов, а все інше було Маркосом і чеканням, страхом у грудях, пальцями, що судомно скорчились у туфлях, тишею кедрів у ліску і Маркосом.

Зі свого боку й той, ти знаєш, марно намагаючись упорядкувати щось і в собі, і, можливо, і в інших, вирішив, що найкраще — сісти поряд з Андресом і мати напохваті Моніку та Ґладіс, то було лицарське прагнення захистити, що в даній ситуації вже не могло стати в пригоді, та якби ще й Сусанна на додачу дала Патрісіо спокій і прийшла до них, можна було б чекати, розмовляючи про щось інше, вже не кажучи про те, що не було нічого певного і ті, хто належав до Веремії, стали, можливо, жертвами оптичних ілюзій. Коли пролунав перший постріл, здалося, ніби увесь будинок перенісся метрів на два назад або вперед, Роланів пістолет був, мабуть, справжньою гарматою, Людмилин голос на сходах, Маркосе, йдуть, вісім чи дев’ять, ще один постріл з боку Патрісіо, надворі крик, страшний удар у двері, Люсьєн Верней повільно відступив на півметра і прицілився десь на висоті грудей ще не видного напасника. Гаразд, самі напросилися, сказав Маркос із пістолетом у руці, зателефонуй у комісаріат поліції у Вер’єрі, подобається їм це чи ні, а ми його, живого і цілого, передамо французам. Ти зрозумів мене, напучував Іхіньйо, якщо зможеш, використай один з їхніх пістолетів. Ясно, командире, сказав мурахоник, покладіться на свого слугу, тільки-но трапиться шанс, то й мови немає, а тим часом зауважу: що ревніше ви товчете мені, то легше мені буде з цим вашим приятелем. Рушаймо, наказав Мурахан, усі як один. І тоді, згадує той, ти знаєш, мов незліченні крилаті зграї журавлів, гусей і довгошиїх лебедів, що летять зі степів Азії до самого Каїстру[182], аж повітря здригнулося від їхнього крику, помчали незліченні племена мурахоників, мурахоїв, мурахудів і мурахократів, мов потік на рівнині, омитій Скамандром[183], і двигтіла земля страхітливо, як ступали вони. І постав серед них великий Мурахан, очима і обличчям подібний до Зевса, що шле свої блискавки, статурою до Ареса, а широкими грудьми до Рональда Рейгана. За диван, звелів Андрес, схопив Моніку за шию й потяг без дальших пояснень у назване вище місце. Сюди (повторення цієї процедури з Ґладіс і Сусанною), не ворушіться, а ти, войовнице, скажи мені, де є пістолет, бо я, хоч і п’яний, пройшов свого часу всі етапи у Федеральному тирі, авжеж. Спитай Маркоса, підказала Сусанна, що не виходила за межі своєї компетенції. Тримай, крикнув Маркос, що почув невідомо як, і в руці Андреса холодна й мила штучка, яку приємно стиснути і яка мало-помалу нагрівається. Здалеку лунає сирена, не варто було завдавати собі клопоту й телефонувати, коли почалася така стрілянина, комісар Пілоден не був Бетховеном, а три тюремні автомобілі та інше поважне знаряддя стояли за двісті метрів від вілли ще тоді, коли найзвитяжніші мурахофони, родом з Евбеї, Халкідікі, Еритреї, багатої на виноград Істіеї, морського Коринфа і високої цитаделі Діона, палали бажанням проткнути своїми ясеновими списами ворожі обладунки. Разом з ними сунули орди мурахотлустів і мурахонімів, а ще й мурахофілів, жителів Аспледону та Оркомену в Мінії, під проводом шульги Малерби і брата його, вправного на обидві руки, синів Немесіо Яньєса, що заскочив одного разу діву невинну Астойку Асейду, яка й привела їх на світ у домі Актора, і хтозна, що там ще далі. Треба