Читати книгу - "Життя Степана Бандери: тероризм, фашизм, геноцид, культ, Гжегож Россолінськи-Лібі"

на території України етнічних чисток поляків та знищення євреїв Бандера перебував в ув’язненні (спочатку у Берліні, потім у Заксенгаузені). Керівництво ОУН(б) і УПА тримало зв’язок з Бандерою через його дружину та інші канали. Отже, Бандера отримував інформацію про дії ОУН(б) і УПА, але ми не знаємо його конкретних думок про етнічні чистки та інших видах етнічного й політичного насильства того часу. Я не знайшов жодних документів, які б підтверджували, що Бандера схвалював чи не схвалював ці дії. Після війни він ніколи не засуджував етнічних чисток або погромів і навіть не визнавав, що вони взагалі відбувалися. Таке замовчування було досить типовою поведінкою, притаманною як лідерам і членам цього руху, так і його послідовникам. Етнічне і політичне насильство, вчинене ОУН і УПА під час Другої світової, безумовно, не суперечило довоєнним переконанням Бандери, які він проголосив на Львівському судовому процесі: «Наша ідея в нашому розумінні настільки велика, що не окремими особами, не сотнями, а тисячами належить пожертвувати, щоб її реалізувати»[1357]. У 19401941 рр. Бандера готував «Українську національну революцію», план, який передбачав масове насилля стосовно етнічних меншин і політичних супротивників, тому можемо підсумувати, що насильство, яке вчинили ОУН(б) і УПА в 1942-1944рр., не суперечить політичним поглядам та прагненням Бандери.

До масового насильства 1942–1944 рр. Бандера особисто не був причетним, а його персональна (на відміну від моральної) відповідальність за ці вбивства або дуже обмежена, або її взагалі нема. Проте залишається очевидним, що знищення тисяч поляків і декількох сотень або навіть тисяч євреїв, вчинене ОУН(б) і УПА в 1943–1944 рр., вплинуло на формування політичного міфу та іміджу Бандери. Значною мірою це сталося тому, що жертвам терору діячі ОУН(б) і УПА були відомі як «бандерівці» або «люди Бандери». Термін «бандерівці» належить часу 1940р., періоду розколу ОУН на ОУН(м) і ОУН(б). Вперше він з’явився в червні-липні 1941р., але в той час його не використовували жертви погромів. Однак два роки потому слово «бандерівці» стало широковідомим у Західній Україні: його часто вживали щодо членів ОУН(б), партизанів УПА та інших українських злочинців. М. Брюх, який у роки війни перебував на території Західної України, у своєму письмовому свідченні, яке він дав 28 квітня 1945 р. німецькою мовою, назвав «бандерівцями» партизанів УПА, які вбивали поляків на Волині і нападали на євреїв, що ховалися в схронах[1358]. У своїх спільних свідченнях, написаних польською мовою 1945 р., Якуб і Есія Цильбергери, а також Герш і Доба Меламеди назвали «бандерівцями» або «бандерітами» партизанів УПА, які вбивали поляків та євреїв (останніх — вишукували у лісах, утримували в трудових таборах і намагалися знищити напередодні вступу радянських військ). Водночас вони не називали бандерівцями ані тих злочинців, які переслідували євреїв і були звичайними селянами, ані міліціонерів, що вбивали євреїв під час погрому в Тучині 1941р.[1359] У десятках інших свідчень, зібраних Єврейським історичним інститутом (CŻKH) у 1944–1948 рр., бандерівців згадують аналогічним чином, як і у свідченнях Цильбергерів і Меламедів[1360].

У польських та єврейських колах у 1943–1945 рр. назва «бандерівці» набула практичного значення й асоціювалася з людьми, які можуть з’явитися в будь-який час і скоїти вбивство. Це визначення було розмовним і його вживали в контексті ідентифікації українських націоналістичних повстанців, зокрема членів ОУН(б) і партизанів УПА. Утім, його іноді використовували і стосовно бандитів, що не належали до ОУН(б) або УПА та чинили вбивства з інших, ніж у націоналістів, причин. Цю назву не використовували, коли йшлося про українську поліцію: її називали власним іменем[1361]. Солдатів Тараса Бульби-Боровця, які також убивали євреїв, але не належали до ОУН(б) або УПА, називали не бандерівці, а «бульбівці» або «бульбовці»[1362]. Оскільки євреї та поляки називали «бандерівцями» людей, які щодня коїли стосовно них усілякі злочини, у цих спільнотах ця назва набула стійкого негативного забарвлення та асоціювалася з бандитами, злодіями та вбивцями.

У документах Армії Крайової (АК) назва «бандерівці» вперше згадується 1942р., а в 1943-1944рр. трапляється частіше — у випадках, коли йшлося про ОУН(б) та УПА, а іноді — про українських селян, які здійснювали набіги і вбивали поляків; в іншому місці АК роз’яснює, що цей термін виник після розколу ОУН[1363]. Радянські або прорадянські партизанські загони, які діяли в Західній Україні, називали «бандерівцями» також представників інших націоналістичних партизанських формувань[1364]. Радянські органи безпеки, радянські партизани й політики почали часто вживати назву «бандерівці» приблизно в той самий час, що й АК — починаючи з 1942р., а з 1943-го її застосовували частіше. Слово «бандерівці» вперше з’явилося в радянських секретних документах ще наприкінці 1940р., коли спалахнув конфлікт між Бандерою і Мельником[1365]. В одному радянському документі пояснюється, що «бандерівці тепер використовують назву “УПА”»[1366]. Вояки УПА також себе називали «бандерівцями», маючи на увазі, що з цією назвою пов’язаний патріотичний антирадянський рух, що бореться за незалежність України[1367]. Німецькі військові називали діячів ОУН(б) «групою Бандери» або «рух Бандери», іноді — бандою[1368].

На III Великому зборі ОУН(б), який відбувся в серпні 1943 р., керівництво ОУН(б) дистанціювалося від погромів 1941р. й ототожнення руху з фашизмом і фашизацією, проте постать Бандери у свідомості оунівців та партизан УПА залишалася на тому ж місці. Багато джерел прямо вказують, що партизани УПА масово солідаризувалися з ним. 1943 р. (під час переговорів з Бульбою-Боровцем) ОУН стверджувала, що Бандера залишається єдиним лідером України[1369]. У листівці 1943 р. («За що ми боремося») ОУН назвала Бандеру страждальцем за велику справу[1370]. У брошурі «Наші провідники: Симон Петлюра, Євген Коновалець, Степан Бандера», надрукованій, мабуть, 1943 р., Бандеру назвали ідеальним революційним борцем, який провів багато років у в’язниці в боротьбі за справу визволення[1371].

В інструкціях оунівців до святкування річниці 30 червня 1943 р. Бандеру називали головною особою проголошення Української Державності. Останні рядки цього документа закінчувалися гаслами: «Хай живе провідник Організації Українських націоналістів й Українського Народу СТЕПАН БАНДЕРА!!! СЛАВА УКРАЇНІ — ГЕРОЯМ СЛАВА!!!»[1372].

Протистояння та колабораціонізм пізнього періоду війни. Поновлення діяльності Бандери

Підрозділи УПА не тільки проводили антипольські етнічні чистки та вишукували євреїв, але й боролися проти радянських партизанів (меншою мірою — проти підрозділів Червоної армії та АК). Ще рідше УПА вступала в бойові зіткнення проти німців, нападаючи на них, у момент їхнього відступу з населених пунктів (німці, з міркувань безпеки, завжди пересувалися групами)[1373]. Метою таких