Читати книгу - "Життя Степана Бандери: тероризм, фашизм, геноцид, культ, Гжегож Россолінськи-Лібі"

Оскільки СРСР був їхнім спільним ворогом, УПА й німці укладали в 1943–1944 рр. локальні угоди, які містили домовленості про уникнення зіткнень один із одним[1376]. 28 вересня 1943 р. керівництво ОУН в Україні попередило губернатора дистрикту «Галичина» Отто Вехтера, що «совєти» готують на нього замах. «Ми не прихильники німецької політики на Сході…», — написали вони, — але «більшовики для нас вороги номер один…» і «доктор Отто Вехтер, до речі, цілком порядна людина… Силами наших бійців, пане губернаторе, ми дозволили собі потурбуватися про вашу безпеку»[1377]. ОУН(б) і УПА переймалися перспективами співпраці з союзниками, а тому свої контакти з німцями тримали у секреті і називали себе ворогами «нацистського імперіалізму», тобто застосовували у цьому питанні пропагандистську стратегію, аналогічну до стратегії, яку вони практикували під час етнічної чистки поляків і знищення євреїв[1378]. Свою співпрацю з ОУН-УПА німці також тримали у секреті. Під час відступу з території України німці залишили ОУН-УПА тонни зброї і боєприпасів. Німецька армія розцінювала такий крок як вдалу інвестицію у війну проти СРСР[1379].

Під час переговорів з представниками німецьких військ, які відбулися

2 квітня 1944р., «Охрім» (він же Клим Савур і Клячківський, командир УПА на Волині) зажадав звільнення Степана Бандери та інших політичних в’язнів[1380]. 28 березня 1944р. греко-католицький священик і член ОУН(б) Іван Гриньох попросив СС і німецьку поліцію Генерал-губернаторства дозволити йому побачитися з Бандерою. Він стверджував, що звільнення Бандери поліпшить відносини між УПА та нацистською Німеччиною. Німці відреагували на цю пропозицію лише за кілька тижнів — тільки після початку чергового наступу радянських військ. Гриньоху дозволили приїхати до Берліна та зустрітися з Бандерою[1381].

На той час, коли Гриньох приїхав до столиці Німеччини, Бандера вже перебував у Целленбау (Zellenbau, іл. 159), привілейованому корпусі концтабору Заксенгаузен, де RSHA утримувало спеціальних політичних в’язнів (Sonderhäftlinge und Ehrenhäftlinge)[1382]. Існують різні думки про те, коли і як Бандеру перевели з Берліна в Заксенгаузен. Стецько 1967 р. писав, що Бандеру доставили до Целленбау в січні 1942р.[1383] В одному з інтерв’ю 1950р. Бандера сказав, що гестапо утримувало його в Берліні до 1943р., а потім його перевезли в Целленбау[1384]. На допиті 1956р. в Мюнхені він заявив, що був переведений з Берліна до Заксенгаузена взимку 19421943 рр.[1385] У жовтні 1943р. Бандері надали персональний номер в’язня: № 72192. Його реєстраційна картка свідчить, що його звільнили з цього табору 28 вересня 1944р.[1386] Курт Еккаріус, гауптшарфюрер СС та куратор Целленбау, заявив на допиті в серпні 1946р., що наприкінці 1941р. Бандера

3 шістьма іншими членами ОУН уже перебував у Целленбау. За словами Еккаріуса, Бандеру в його камері регулярно відвідував співробітник гестапо «Шульце»; кілька разів вони разом їздили до Берліна на переговори[1387].

У Целленбау утримували й інших відомих політиків. Серед них були: румунський фашист Хорія Сіма та шість інших членів «Залізної гвардії» (вони перебували у таборі з початку 1943-го по серпень 1944-го)[1388], граф Готфрід фон Бісмарк-Шенґаузен (внук Отто фон Бісмарка, іл. 161), син Сталіна Яків Джугашвілі (іл. 160), магнат Фріц Тіссен (іл. 163), головнокомандувач польської АК Стефан Павел Ровецький (іл. 164). У будівлі, розташованій у особливій частині Целленбау, разом зі своєю сім’єю перебував Курт Шушніг, канцлер Австрії 1934–1938 рр.[1389] Протягом усього періоду ув’язнення Бандера мав спеціальний статус, завдяки якому до нього ставилися значно краще, ніж до будь-якого середньостатистичного в’язня німецького концтабору[1390]. Бандера мав можливість що два тижні одержувати пакунки з їжею, спідньою білизною, одягом та іншими предметами першої потреби, які йому приносили дружина та донька, що мешкали у цей час в Берліні у районі Шарлоттенбург[1391].

У Целленбау було 80 камер. Як і решта ув’язнених, Бандера мав свою камеру: № 73. У Целленбау також перебували кілька інших українців, зокрема Стецько, Бульба-Боровець, а згодом і Мельник. Іноді вони зустрічалися на території табору та обговорювали питання відновлення співпраці між українцями і німцями. Бандера, хоча і таємно, мав можливість спілкуватися з іншими ув’язненими та читати газети. За словами Мельника, принаймні один оунівець, Олег Кандиба, був убитий або помер у цьому таборі в той час. Мельник дізнався про цей інцидент від Бандери[1392].

Під час перебування у таборі Бандера не був відрізаний від політики і діяльності ОУН-УПА. В ОУН(б) знали, що Бандеру відвідує дружина, і через неї підтримували з ним контакти. 1943-го оунівці придбали костюмну тканину та передали її Бандері через дружину. Згідно зі свідченнями оунівця Михайла Польового, інші люди також мали можливість спілкуватися з Провідником[1393]. В ОУН(б) були чудово обізнані про умови утримання Бандери в таборі, проте не полишали називати його страждальцем і мучеником. В одній листівці 1942 р. стверджувалося, що Бандера «страждає за нашу ідею в підвальних приміщеннях тюрем»[1394]. У листівці 1943 р. сказано: «Степана Бандеру — кращого сина України і борця за її волю німці вже два роки мучають у в’язниці»[1395].

Провідника звільнили з Целленбау 28 вересня 1944р., і відтоді він перебував у Берліні під домашнім арештом. Незабаром після цього німці звільнили Стецька, Мельника, Бульбу-Боровця та близько 300 інших членів ОУН, яких до того утримували в різних таборах. Перебуваючи під домашнім арештом, Бандера міг пересуватися містом і зустрічатися з іншими людьми[1396]. У бюлетені від 14 листопада ОУН оголосила, що «вождя Степана Бандеру звільнили»[1397]. Нацисти звільнили Бандеру та інших спецв’язнів Целленбау, оскільки Німеччина програвала війну й тому командування намагалося максимально розширити коло своїх союзників. Наприклад, Сіма та інші легіонери, звільнені наприкінці серпня 1944р., створили у Відні румунський уряд та розпочали мобілізацію румунів[1398].

5 жовтня 1944р. Бандера попросив про зустріч з представниками німецької влади, — в результаті відбулися перемовини з обергрупенфюрером СС Готтлобом Бергером, за підсумками яких, останній повідомив Гіммлеру, що він запропонував Бандері співпрацювати з Андрієм Власовим (керів-ником РОА, створеної німцями восени 1944р. для спільної боротьби проти Червоної армії, іл.157). Бандера відхилив цю пропозицію, оскільки вважав, що «через таку співпрацю, [він] втратить своїх