Читати книгу - "Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький"

стрінув важкий опір. Тут два стрілецькі скоростріли підсунулися аж під будинок і своїм огнем розторощили ворожий скоростріл, що стояв у брамі будинку. Тридцять стрільців вдерлися в браму й ручними гранатами здобули поверхи будинку, одну кімнату беручи за другою. Самих полонених узяли тоді поверх 70. В околиці Трьохсвятительської відділ стрінув непереможний ворожий опір. Ввесь час на тилах першого стрілецького відділу не вгавали постріли з будинків. На них раз-у-раз мусіли звертатися стрілецькі скоростріли. Здобута вулиця нарешті втишилася.

Такі величезні втрати мав перший стрілецький відділ, що вночі довелось післати йому на підмогу одну чоту новобранців, щоб робила службу на його тилах. Всю ніч на цьому відтинку Не вгавав бій. Большевики пробували відкинути стрільців зі здобутих позицій, але безуспішно. Тоді підтягнули міномети, важкими мінами густо обстрілюючи стрільців.

Поки перший стрілецький відділ Федя Черника приймав на себе найтяжчі удари, другий відділ під проводом Івана Вирвича легко дійшов Великою Підвальною під готель «Прага» і здобув його, а також Старокиївський Участок. Так припинено безпосередній обстріл будинку Центральної Ради. Під вечір відділ зупинився перед Софійським Майданом, виславши стежі аж по Хрещатик. Третій відділ Івана Чмоли дійшов до Софійського Майдану. На другий день, 30 січня, відділ Івана Чмоли після бою зайняв Михайлівський монастир, а відділ Івана Вирвича дійшов по Хрещатик та здобув Володимирську Гірку і перервав большевицький зв'язок між Подолом і Печерським. У боях відділу Вирвича взяли дуже визначну участь й інші відділи оборонців Центральної Ради, головно Вільні Козаки, що першого дня бою боролись на Хрещатику в околиці Думської Площі. Але важкий бій кипів весь цей день на відтинку Федя Черника в околиці Трьохсвятительської, де большевики скупчили всі свої сили, щоб проломитися в середину столиці. Туди теж впродовж дня Січові Стрільці кинули все, що мали, за виїмком одного скоростріла й 15-ох новобранців, які боронили доступу до казарми проулками з Подолу. Сам будинок казарми боронили навіть ті ранені Січові Стрільці, які могли стріляти з вікон. Кілька разів ходили стрільці під проводом Федя Черняка в наступ на Трьохсвятительську, і всі рази відбили їх большевики. Большевицькі протинаступи теж криваво відбито.

Третього дня, 31 січня, всі стрілецькі скоростріли, за виїмком одного, скупчилися на відтинку Федя Черника проти Трьохсвятительської. Побудовані за ніч большевиками барикади розсічено вогнем стрілецьких скорострілів на тріски. Під охороною цього вогню ще раз пішли тут Січові Стрільці в наступ, зламали ворожий опір і дійшли до Андріївського Спуску. Дорога на Поділ лежала перед ними відкрита. Рівночасно большевицький полк Георгієвських Кавалірів ударив від Подолу на казарму Січових Стрільців. Криваво відбитий, – відступив. Перемога Федя Черняка на відтинку Трьохсвятительської вулиці та успішна оборона казарми стрільцями, – перерішила долю Подолу й усього большевицького повстання.

Четвертого дня, 1 лютого вранці, почалося здобування Подолу. Під проводом Василя Кучабського та Івана Чмоли, з якими рушили й інші відділи оборонців Центральної Ради, ведено наступ на Поділ. Впродовж дня обидва стрілецькі відділи в бою, деколи дуже завзятому, здобули Поділ із Житомирським Базаром і Фроловським монастирем, який здобув Дашкевич своїми гармашами.

П'ятого дня, 2 лютого, вибито рукопашним боєм із Щекавицького цвинтаря, положеного на стрімкій і важко доступній горі останній більший відділ большевицьких повстанців, який закріпився там попередньої ночі в силі 300-400 багнетів.

До повної української перемоги залишився ще Печерський Арсенал та залізничі двірці».

Цей опис першого збройного виступу Січових Стрільців, змальований його учасником, відомим істориком, на основі його власних спостережень та свідоцтва інших учасників, стрілецьких старшин, зображує нам точно тодішню критичну ситуацію, яка заіснувала в Києві в хвилі вибуху грізного большевицького повстання. Він змальовує цю рішальну ролю в обороні столиці України, Української Центральної Ради і української державности взагалі, яку тоді довелось відограти щойно недавно основаному куреневі Січових Стрільців, а властиво його частині, бо 1-шу сотню, що творила понад третину куреня, перед тижнем вислано в розпорядження Лівобережного Коша для стримання наступу московських большевиків із Полтави.

Протягом п'ятиденних, тяжких і дуже кривавих боїв з великими, добре обізнаними із місцевим тереном, ворожими силами, Січові Стрільці були основною, ударною військовою силою, яка при нечисленній кількості бойовиків, завдяки своїй зразковій зорганізованості, знаменитій дисципліні, серед незвичайно тяжких умов вуличної боротьби у півмільйоновім місті, разом з іншими українськими військовими частинами, віднесла блискучу перемогу. І це шляхетне і горде почуття чести, що якраз їм, Січовим Стрільцям, припав цей високий обов'язок своїми грудьми боронити мури дорогої, старовинної столиці України, не спиняло їх перед ніякою небезпекью, а навпаки сповняло їх серця щастям та гордістю. Цей обов'язок вони вповні виконали, рятуючи існування Української Центральної Ради, якої знищення в тому часі, коли в Бересті рішались якраз переговори про міжнародне признання самостійної державности України, було б катастрофою.

Цей переможний бій Січових Стрільців за столицю України коштував їх дуже багато жертв в убитих і ранених. Втрати виносили около половини їхнього бойового стану. Між убитими був також один з перших організаторів і ідеологів передвоєнного стрілецтва у Львові, кол. голова таємної середньошкільної організації в Самборі, УСС, студент львівського університету Василь Семець.

Вкінці треба зауважити, що цей знаменитий київський бій Січових Стрільців та інших частин, що брали в ньому участь, на жаль, не знайшов належного відзначення в традиції наших визвольних змагань, а зокрема в традиції Українського Січового Стрілецтва, хоч своїм характером та історичним значенням він на це заслуговує.

Остаточну перемогу над большевицьким повстанням в Києві осягнено тоді, коли на відсіч вирушили 2 лютого з лівого берега Дніпра, з Дарниці: Гайдамацький Кіш під проводом Симона Петлюри та 1-ша сотня Січових Стрільців і інші менші військові відділи. Вони сфорсували смілим і рішучим ударом, із великими кривавими втратами, переходи через обидва мости на Дніпрі та продерлись у напрямі Печерська, займаючи Лавру.

На другий день 1-ша сотня СС з куренем Гайдамаків та Дорошенківцями пішла в наступ на київський Арсенал, здобуваючи в тяжких боях дім за домом. Начальник штабу куреня Гайдамаків так змальовує фрагмент наступу на Арсенал: «… звідти летять ручні гранати, такає кулемет, а разом з тим з інших домів ворог стріляє по нас з кожної щілини. Бійка, страшна вулична бійка, розпочалася. Січові Стрільці вриваються в дім, кидають гранати, а через кілька хвилин вертаються, обличчя розпалені, докладають,