Читати книгу - "Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький"

Весь день йшов завзятий бій. Вільні Козаки, Гайдамацький Кіш, Січові Стрільці, Гордієнківці, гармати Алмазова й інші частини, безперервно атакували Арсенал. Той же старшина оповідає про фінал боїв за Арсенал: «…Бій стихає. На рано о 5 годині над Арсеналом видко білий прапор, а у слід за тим з нього виходить до 2000 людей. В 9 годині Гайдамацький курінь і Січові Стрільці під згуки «Ще не вмерла Україна» рушають у центр Києва».[177]

Так отже і 1-ша сотня Січових Стрільців в складі 180 багнетів, рішальною участю при здобутті мостів на Дніпрі та в наступі на Арсенал, вплела і свою китицю червоної калини в лавровий вінок слави куреня Січових Стрільців.

Але не зважаючи на криваво окуплену перемогу героїчних оборонців Києва, його упадок був невідхильний. Большевицькі банди Муравйова, що наступали на Київ із Лівобережжя, ще того самого дня станули над Дніпром. Після тяжкого обстрілу міста большевицькою артилерією та після дводенних завзятих боїв, зморені тяжкими змаганнями оборонці Києва в ночі з 7 на 8 лютого залишають столицю і подаються на захід в напрямі Житомира.

Січові Стрільці дістають від уряду наказ забезпечити шлях відступу з Києва на захід, а зокрема скріпити стежами шлях зі Святошина до центру Києва, щоб Центральна Рада під певною охороною Січових Стрільців безпечно опустила столицю в напрямі Житомира.

Відступ Січових Стрільців та інших військових частин на захід, – це не був відхід у безпечне запілля, а тільки дальша, боротьба вздовж залізничих шляхів, крізь околиці, обсаджені сильними збольшевиченими військовими відділами, серед безперестанних, часто тяжких боїв. Обі піхотні сотні Січових Стрільців, сильно проріджені після київських боїв, а саме 1-ша сотня Романа Сушка і 2-га сотня Івана Чмоли, йшли як авангард, як охорона уряду. Приходилось зводити не раз тяжкі бої з ворогами. Під Бердичевом мала Запорізька Дивізія запеклі бої із большевицькими частинами. Для здобуття важної позиції, станції Коростень, Січові Стрільці пішли в наступ як авангард. Після тяжких боїв Січові Стрільці здобули Коростень, пізніше 2-га сотня Січових Стрільців зайняла Сарни.

Під час відвороту з Києва, дійшла до відома Січових Стрільців, 9 лютого, дуже відрадна вістка про заключення міждержавного договору між Україною й Центральними Державами та признання ними Української Народної Республіки незалежною державою. З українського боку були це відділи Січових Стрільців, що в Маневичах, близько бувшого воєнного фронту, перші стрінулись із німецькими військами, які йшли на Україну.

Розпочався тепер поворот української влади до Києва. Головним шляхом Коростень-Київ наступали Січові Стрільці і Гайдамацький Кіш, яким проводив Симон Петлюра. Після багатьох сутичок та більшого бою над річкою Ірпень під Києвом, в якому обі стрілецькі сотні ударом на багнети та батерія Січових Стрільців під командою Романа Дашкевича, відкинули ворога поза Ірпень. Січові Стрільці та Гайдамацький Кіш 3 березня 1918 року перші ввійши до визволеної столиці, якої населення з великою радістю вітало визвольників. Генерал Кірей, помічник команданта Гайдамацького Коша Симона Петлюри, став з того часу великим приятелем Січових Стрільців. Він говорив тоді про них, що «вони зуміли в той час зорганізувати майже регулярну військову частину».

Із визволенням Києва закінчився перший період трудів, боротьби, жертв і слави Січових Стрільців у власній державі. Коли тепер для України надійшла можливість спокійної, конструктивної праці, та відпала загроза для її безпеки, то здаватись могло, що роля Січових Стрільців скійчилася та їх дальше існування неактуальне. Та найвшций політично-ідейний і організаційний авторитет Січового Стрілецтва, яким завсіди була Стрілецька Рада, ще в Сарнах вирішила, що поки в Україні не зорганізується сильна власна армія, оперта на загальному обов'язкові військової служби, до того часу повинні існувати Січові Стрільці, як збройна опора Української Центральної Ради та запорука внутрішньої сили й ладу в державі.

Йдучи по думці цього рішення, Січове Стрілецтво після повороту в Київ, вступило в новий період своєї організаційної праці. Серед сприятливих відносин та повного спокою воно розбудувало та значно поширило свою формацію. Уряд Української Центральної Ради, а зокрема її голова М.Грушевський, поставились до нього з великою увагою та пошаною. Січових Стрільців визнано за гвардію війська України і залишено в Києві для охорони уряду, допомагаючи їм всебічно в їх організації і поповненні.

Пішла дуже енергійна організаційна праця. Січові Стрільці показали себе незрівняними організаторами. Розпочато формування нових сотень через набір добровольців, наплив яких був великий. В Запасному курені провірювано докладно характер, минуле та мотиви зголошення до СС. Віддалювано всякий підозрілий елемент та осіб непевних з морального боку. Бувші старшини (російські чи австрійські) мусіли заявити згоду служити в СС від рядовика. Охотник мусів погодитись на строгий службовий режим. Вкінці підписував відповідне писемне зобов'язання. Найточніший добір переводив до своєї сотні скорострілів Федь Черник, бо служба в скорострільній сотні вимагала найкращої вояцької постави в боях. В процесі вишколу відпадала частина зголошених. Заведено дуже гостру муштру і навчання. Обережно підібраний та в основі ідейний і свідомий елемент, після переведеного основного вишколу швидко дорівняв старим сотням куреня.

Зорганізовано та введено в життя зразкову школу для підстаршин. Відновлено склад старшинських кадрів.

Стрілецьке командування іменувало стрілецьких старшин не по думці постанов українського військового міністерства, яке не признавало старшинам постійних старшинських ступнів, а тільки кваліфікувало їх на основі виконуваної службової посади. Стрілецька Рада вирішила залишити в Січовому Стрілецтві сталі старшинські ранги. Перед іменуванням старшин Стрілецька Рада висловлювала свою опінію про фахові і моральні кваліфікації кандидата на старшину, а якщо не було застережень, то повний збір стрілецьких старшин мусів також дати свою згоду на іменування. Щойно після цього Стрілецьке командування іменувало даного кандидата старшиною Січових Стрільців.

Ця оригінальна січово-стрілецька практика при іменуванні старшин, та ці безумовно суворі вимоги, які ставилось кожному кандидатові на старшину, є доказом серйозности та почуття великої відповідальности найвищого органу Січового Стрілецтва, – Стрілецької Ради. В цьому і містилась одна з основних передумов сили і боєздатности та ідейної спаяности Січових Стрільців.

Завдяки наполегливій праці стрілецьких старшин, уже