Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Пан Тадеуш, Адам Міцкевич 📚 - Українською

Читати книгу - "Пан Тадеуш, Адам Міцкевич"

18 464
0
01.08.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пан Тадеуш" автора Адам Міцкевич. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Поезія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 90 91 92 ... 98
Перейти на сторінку:
Старий; Князевич теж посивів, — а Матвій Ще міг би й молодим у справі бойовій Завдати сорому. Та й справді, ще недавно Ти, кажуть, єгерів почастував тут славно. Чували, брате!.. Де ж товариші твої, Бритви та Ножики, що і в чужі краї Про їхні подвиги сягають відгомони?» «Дали притулок їм братерські легіони По тому наїзді,- Суддя повів на те, — Тож, може, і тепер між наших-от гостей Є дехто з них…» «А так, — один із командирів Промовив, — весь похід із нами вкупі зміряв Вусатий велетень Кропило, що кропить Уміє хоч кого! Ще прізвище Ведмідь До нього жартома жовніри приточили. Як хочете — звелю покликати Кропила». «Єй інші,- офіцер молодший підхопив, — У мене Бритва є, що справді ворогів Голив по-чесному. Є також гренадери Добжинські…» «Ну, а де ж, панове офіцери, Той Ножик, що такі витворював дива, За словом Войського, неначе ожива Казковий велетень у нас перед очима?» «А щодо Ножика, — ізнов Суддя, — то з ними Країни отчої не залишив старий, А заховатися був змушений в бори, І тільки-но тепер нема чого ховатись… У ділі бойовім ще міг би він придатись, — Шкода, що трошки вже підтоптаний, мовляв». Рукою Войський тут у сіни показав, Де серед челяді, неначе місяць повний, З'явилась лисина. Компанії шановній Низенько кланявся Гервазій. Меч тяжкий Звисав, гойдаючись, од лівої руки. «Коронний гетьмане, чи то пак генерале! — Він мовив. — Титули нові тепер настали, Та то однаково. Я з Ножиком своїм Стаю на поклик твій. Не написом старим І не роботою тонкою Ножик славен, Та якби голос мав, багато б розказав він, Бо служби довгої мені не змарнував. З ним за вітчизну я не раз, не два ставав І за горешківську, панів моїх, родину, На безневинну ж він не важився людину!.. Скажу вам — писаря ще треба пошукать, Щоб зручно пера так умів темперувать, Як Ножик — голови. А що носів одтято, Ушей обрубано!.. Проте дарма шукати Щербин на Ножику або безчесних плям! Одверто бився я, одверто ворогам Дивився в очі. Раз — покаятися мушу (Хай упокоїть бог його нещасну душу) — Я безборонному, мопанку, вкоротив Життя. Причиною ж не особистий гнів. — Рго Ьопо рuЬliсо те зроблено, мопанку!» «Оце-то шабелька! Не всім таку панянку Під силу обіймать», — промовив, сміючись, Домбровський. Всі за ним по колії взялись Меча преславного уважно розглядати. Та мало з них котрий приміг його підняти, А розмахнутись ним здолали тільки два. Лиш у Князевича крутнулась, як жива, Старого Ключника рапіра незрадлива. Як блискавка, вона майнула вправо, вліво, Покірна задумам великого митця. З натхненним виразом розквітлого лиця Князевич різні взяв показувати штуки Ще старопольської фехтарської науки: І хрест, і колесо, прямий, кривий удар… Те Ключник бачивши, поломенів як жар І врешті обхопив Князевичу коліна Зо сміхом і слізьми, щасливий, як дитина: «О!.. Штих Пулавського!.. А так Цалінський тяв… Скрадався Сава так… Хто ж руку укладав Ясному панові?… Чи часом, генерале, В конфедерації ви участі не брали? Чи всім цим витівкам навчив вас не Матвій Добжинський?… Гляньте-но: це ж мій удар, це мій Моя це вигадка!.. У нашому застянку Його називано колись «удар Мопанку»!.. —  І, теє мовивши, в обійми ухопив Старий Князевича, а далі знов повів: — Спокійно можу я умерти, генерале! Не раз думки мене тривожні обсідали, Що зброю нікому на світі залишить. Тепер же панові піде вона служить, Що гідний взять її без сорому в обладу! Прийміть же: Ножика я презентую радо, Бо він для мужньої утворений руки. Одно благаю вас: покиньте ті кийки, Ті куці іграшки, німецькі тобто шпаги, Бо не пасує це до польської одваги, До слави польської!.. Самотній чоловік, Проживши без дітей і без дружини вік, — За жінку, за дитя я мав оцю рапіру… Тепер до ваших ніг її складаю щиро…» На те зворушений Князевич одказав З легеньким усміхом: «Коли мені віддав І жінку ти,
1 ... 90 91 92 ... 98
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пан Тадеуш, Адам Міцкевич», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пан Тадеуш, Адам Міцкевич"