Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна 📚 - Українською

Читати книгу - "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна" автора Роджер Желязни. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 90 91 92 ... 264
Перейти на сторінку:
їхала, усе довкола ставало знайомішим та знайомішим, і врешті-решт опинилася тут. Лише тоді остаточно прокинулася, принаймні так мені здалося. Тесі, їхнє село, гори, зорі — усе це тепер здавалося мені сном. І я зовсім не була певна, що змогла б відшукати дорогу до них. Дивно, Корвіне, правда? Ти не міг би мені пояснити, що сталося?

Я підвівсь, обійшов скатертину із залишками нашого обіду й сів біля Дари.

— Ти запам'ятала, як виглядає те палаюче павутиння без павуків і без вогню? — запитав я у неї.

— Та нібито...

— Ану дай мені ножа, — попросив я.

Вона простягнула.

Я взяв і вістрям почав водити по землі, довершуючи мазанину дівчини. Одні лінії подовжував, інші домальовував, а деякі затирав. Поки робив це, вона не зронила ні слова, уважно стежачи за кожним моїм рухом. Закінчивши, я відклав ніж убік, і ми довго сиділи й мовчали.

Першою порушила мовчанку Дара.

— Так, це воно, — мовила вона і перевела погляд з малюнка на мене. — Але як ти здогадавсь? І звідки знаєш, що мені снилося?

— Зараз поясню, — сказав я. — Те, що тобі снилося, закладене у наших генах. Не знаю, як це описати... Той факт, що воно тобі снилось, означає, що у твоїх венах тече амберська кров. Те, що ти робила потім, називається «пересуватися між Тінями». А оте павутиння, котре бачила уві сні, — не що інше, як Великий лабіринт Амбера. Нам, нащадкам королівського роду, цей лабіринт дає владу над Тінями, Розумієш мене?

— Боюся, що не дуже, — зізналася Дара. — Мабуть, таки ні, не розумію. Мені доводилося чути, як дідусь кляне Тіні, але я ніколи не розуміла, що саме він мав на увазі.

— Отже, ти не знаєш, де Амбер?

— Не знаю. Дідусь ніколи мені не казав. Він розповідав про Амбер та про рідню. Але я не знаю навіть, у якій він стороні. Відомо тільки, що дуже далеко.

— Коли хочеш потрапити до Амбера, байдуже, в який бік іти, — сказав я. — Просто потрібно...

— Так! — перервала мене Дара. — Я забула про це. Тоді думала, що він дурить мене чи смішить. Розумієш, Бранд говорив мені те самісіньке. Ось тільки як це зрозуміти?

— Бранд? Коли тут був Бранд?

— Давно, багато років тому, — відповіла Дара, — Я була ще маленькою. Він частенько сюди наїздив. Я його дуже любила і безжально йому докучала. А він розповідав мені бувальщини, вчив різних ігор...

— А коли це було востаннє?

— Ну... — прикинула вона, — років вісім-дев'ять тому. Мабуть, що так.

— А ще когось із наших бачила?

— Еге ж, — кивнула Дара, — тут були Джуліан і Джерард. Кілька місяців тому.

На мене раптом накотило почуття повної беззахисності. Отже, Бенедикт розповів мені не все, далеко не все... Для мене краще було б отримати від нього кепську пораду, ніж не знати ні про що. Хоча, з іншого боку, коли знаєш усе, то більше приводів для невдоволення. Головне лихо Бенедикта — він надто чесний. Мені брат радше не скаже нічого, ніж збреше. Та хай там як, тепер доводиться остерігатися неприємностей, а часу в мене було обмаль, тож треба діяти якнайскоріше. Так, пекельної скачки мені не минути. А поки я ще не від'їхав, потрібно дещо встигнути і тут. Тільки часу обмаль... От халепа!

— Скажи, а ти вперше їх бачила? — запитав я.

— Так, — сказала Дара, — і для мене ця зустріч була дуже важкою. — Вона замовкла, важко зітхнула. — Дідусь заборонив мені навіть згадувати, що ми рідня. Для них я була його вихованкою. А навіщо така таємничість, він не захотів пояснити. Прокляття!

— Якщо Бенедикт так зробив, то, я впевнений, на те були відповідні причини.

— Знаю. Та коли чекаєш зустрічі з родиною, а потім не можеш навіть зізнатися, хто ти така, від того аж ніяк не легше. Ти не знаєш, чому він зі мною такий?

— Амбер нині переживає не кращі часи, — сказав я, — і справи ще не скоро поліпшаться. А чим менше народу знатиме про твоє існування, тим меншою буде ймовірність, що тебе втягнуть у цю круговерть, де всього можна сподіватися. Повір, він робить це для твого блага.

Упівголоса лайнувшись, Дара сказала:

— Не треба мені такого блага. Можу сама постояти за себе.

— Ти добре фехтуєш, — погодивсь я. — На превеликий жаль, життя — то не лише двобої на рапірах.

— Знаю. Я не дитина. Але...

— Жодних «але»! На місці Бенедикта я зробив би так само. Крім того, захищаючи тебе, він захищає і себе. Мені дивно, як він узагалі дозволив Бранду дізнатися про твоє існування. А якщо йому нашепчуть, що ти вже й зі мною знайома, то дідусь геть оскаженіє.

Голова Дари різко сіпнулася, широкі від подиву очі вп'ялись у мене:

— Але ж ти не робитимеш нічого такого, що нам зашкодить? Ми... ми ж усе-таки родичі.

— Чорт забирай, звідкіля ти можеш знати, навіщо я сюди приїхав і що в мене на думці? — накинувся на неї я. — А може, саме зараз ти запхала свою голову до петлі, ще й Бенедикта потягнула за компанію?

— Зізнайся. Ти жартуєш, так? — Дара повільно звела ліву руку, немов бажаючи відгородитися від мене.

— Не знаю. Мені цього не треба... Та й не казав би я нічого, якби справді намислив щось лихе, правильно?

— Ну... мабуть, що так, — погодилася Дара.

— А зараз скажу тобі те, про що Бенедикт мав би давно розповісти, — вів я далі. — Ніколи, за жодних обставин не довіряй своїй рідні — нікому! Це може бути набагато небезпечніше, ніж довіритися першому-ліпшому перехожому. Коли маєш справу з незнайомцем, завжди є шанс на порятунок. Із нашими цей номер не пройде.

— Ти це всерйоз?

— Серйозніше не буває.

— І тобі також не можна вірити?

У відповідь я усміхнувся.

— Ну що ти, я зовсім не такий, як інші. Бо я — суцільні великодушність, доброта і доблесть! Можеш мені довіряти завжди та в усьому.

— Добре, — мовила Дара, і я засміявся. — Добре, — вперто повторила вона. — Ти нам нічого не зробиш. Я впевнена в цьому.

— Розкажи мені про Джерарда та Джуліана,

1 ... 90 91 92 ... 264
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна"