Книги Українською Мовою » 💙 Сучасний любовний роман » Заміж у покарання, Марія Акулова 📚 - Українською

Читати книгу - "Заміж у покарання, Марія Акулова"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Заміж у покарання" автора Марія Акулова. Жанр книги: 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 91 92 93 ... 167
Перейти на сторінку:

Роблю кілька кроків углиб холу. Чую:

– Айлін ...

Лякаюся, як дурнуватий заєць. Змахую рукою і, не оглядаючись, голосно перебиваю:

– Я спати.

Сходами злітаю швидко. Прискорившись сильніше, йду коридором. Заходжу до своєї спальні і грюкаю дверима.

Не знаю, як зможу заспокоїтись. Просто не знаю.

Хочеться змити з себе шкіру, запахи, оглухнути, бо досі у голові спалахами слова рідних та сторонніх.

Одна з маминих подруг навіть запитала, коли ми з Айдар порадуємо батьків онуками. У той момент, мені здається, серце розлетілося на мільйон уламків. Це страшні люди. Дуже страшні…

Невже я настільки нікому з них не важлива?

Хоча з чого тобі бути важливим, Айко? Ти для всіх – річ. Що для батьків, що для чоловіка.

Мечуся по спальні тигрицею. Не можу ні роззутися, ні навіть сісти.

Намотую кола, не опираючись нескінченному потоку думок та емоцій.

Цікаво, а як їм сподобалася б правда? Що, якби я весь вечір поводилася так, як хотілося мені? Відмовила мамі, ділилася нюансами нашого шлюбу? Розповідала, як це боляче бути зрадженою... І зрадженою... І зрадженою...

Бекір говорив, що мій чоловік дуже багато працює. Хвалив його. А мені хотілося запитати про одне: ти в курсі, як часто він трахає інших? Вважаєш це нормою? Чоловік – у своєму праві? А баба наш, як думаєш...

Мене заносить настільки не туди, що по тілу табуном не мурашки, а якісь слони…

Я не знаю, що робити із собою – ось такою. Зведеної до краю. Погано настільки, що я готова хапатись за будь-яку соломинку.

Айдар піде спати, я роззуюся і спущуся вниз. У нього там бар. Я щось собі наллю.

Після шампанського було погано. Але хай погано буде потім, а зараз відпустить.

Здається, що ловлю момент затишшя. Навіть видихнути збираюся, але не сьогодні. І не зі мною.

Вкотре смикаюсь, коли чую стукіт у двері. Роздратування накриває хвилею.

Невже не зрозуміло, що чіпати мене зараз не варто?

Я збираюся крикнути голосне: «Ні! Не можна!». Хочу хоча б комусь хоч щось заборонити. Але Айдар на моє запрошення не чекає. Ручка опускається, чоловік крокує усередину.

Я проїжджаюсь поглядом по силуету. Навіть не роззувся. Тримає двері, дивиться в обличчя. Похмурий. Невдоволений, здається. З чого раптом?

Мій сказ, що доводить до несамовитості, раптом стає холодним. Розважливим. Я не відчуваю перед ним сором'язливості. Занадто багато іншого.

Кривувато посміхаюся, складаю руки на грудях. Піднявши підборіддя, видаю зверхнє:

– Що треба?

Дивую Айдар. Це видно по погляду та новому вигину губ. Він недовго вагається, а потім робить ще один крок у кімнату. Заводить мене сильніше.

– Блоха під хвіст потрапила, Айлін-ханим?

Питання чоловіка знецінює всі мої переживання разом узяті. Моє нове прозріння – я можу злитися ще сильніше.

До болю стискаю свою шкіру, впиваючись у плечі нігтями. Дивлюся на Айдара спідлоба. Ледве стримуюсь, щоб не видати у відповідь добірну лайку. Мені здається, для цього я вже теж дозріла.

Ненавиджу його зараз. У всьому звинувачую.

– Не ваша справа. Це моя кімната. І вдиратися в неї без дозволу не потрібно. А раптом я гола…

Айдара моє нахабство якщо і вражає, то не до сказу. Він напружений, серйозний. Не посміхається іноді, як завжди.

– Не думаю, що побачу там щось нове…

А потім за щось б'є у рази сильніше.

Не стримавшись, видихаю, розвертаюсь і роблю ще одне коло.

Звісно, не побачите. На що там взагалі дивитись?

Зробивши з десяток кроків під звуки стукоту моїх підборів, знову зупиняюся і цього разу втискаю кулаки вже в боки.

Дивлюсь прямо.

– Подобається з мене знущатися, так? Може ви для цього мене заміж узяли взагалі? Спочатку добрий такий… Шляхетний… А потім іди та розважай зрадників! Слухай, як тобі пощастило, що заміж віддали за...

– А що, не пощастило? – Айдар перебиває, звужуючи очі.

У мене серце б'ється хаотично. За відчуттями – десь у горлі. І його питання ударом заштовхує його назад. Тільки не за ребра, а глибше, у шлунок.

Ще вчора я ковтнула б образу і покірно сказала: «Дуже пощастило, дякую вам, мій благодійник», але зараз стан не той.

– Все життя мріяла вийти заміж за ледь знайому людину…

Моя іронія, м'яко кажучи, недоречна. Це не Айдар винен у тому, що я вляпалася в історію і батько вирішив мене покарати. Я бачу це ж в очах чоловіка.

– Чекаєш вибачень і каяття за те, що впрягся?

Слово «впрягся» звучить по-особливому прикро. До цього Айдар жодного разу не говорив, що мій порятунок завдає йому дискомфорту. Правда і я не дозволяла собі його в чомусь звинувачувати.

1 ... 91 92 93 ... 167
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заміж у покарання, Марія Акулова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Заміж у покарання, Марія Акулова"