Читати книгу - "Руда магія і повна торба пригод, Ляна Аракелян"

– Пів години вистачить? – запитала тролиця.

– Угу...

За пів години ми варили локшину і тушкували на сковорідці овочі, які приніс ельф. Коли все було готово, запросили горе-кухаря до нас у кімнату вечеряти. Він їв так швидко, наче тиждень голодував. Тільки-но помили посуд, прийшли Гера й Альгін. На плечі Германа сидів підрослий Бунт і мружився. Кхибра взяла кота на руки, той із задоволенням вмостився і замурчав. Хлопці познайомилися з ельфом, з'ясувалося, що він вступив на факультет магічних розслідувань. Може, мені справді прислухатися до Васі й рвонути до них?

– Герко, може, ти його дівчатам залишиш? – благально подивився на друга Альгін.

– Альг, усі коти линяють і точать кігті. Я тебе про це попереджав.

– А потім він буде мітити територію.

– Я його привчаю до вулиці, якщо ти не помітив. Головою ручаюся, що з ним нічого такого не буде.

– Усі чули? Якщо щось піде не так, то я за себе не відповідаю. – Альг перевів погляд на тролицю. – До речі, Кхибро, ти б із Ю обережніше.

– Нас попередили, – кинувши короткий погляд на мене, відповіла тролиця.

– Руто, а в  «Перлині» не було нових казанів? Обов'язково потрібно було взяти цей мотлох? – ткнув пальцем у мій казан Альгін.

– Багато ти розумієшся на посуді, – я багатозначно подивилася на нього. – Це найкраще з того, що там було.

Альг скептично оглянув його, навіть подряпав дно. На міцність перевіряє, чи що? Так казан ще нас із ним переживе.

– До речі, ми сьогодні у  «Веселому небіжчиську» відзначаємо перший день занять. Ви з нами?

– Нас туди без форми не пустять, – з жалем видихнула Кхибра.

– Ви що, у Магічний квартал через браму ходили?

– Так, а що, є ще якийсь шлях? – Здається, пахнуло пригодами.

– П'ять хвилин на збори, чекаємо вас унизу. Вухатий, ти з нами? – підморгнув Гера Лікраніелю, забираючи в Кхибри заснулого Бунта.

– Ще раз обізвеш мене – на локшину поріжу! Я з дитинства чудово знаюся з клинками, – у руках Лікраніеля ніби з повітря виник короткий клинок з вузьким лезом.

– Вибач, я по-дружньому. То ти з нами?

– Так, – ховаючи клинок у рукав, відповів ельф.

– Чудово, у всіх є п'ять хвилин.

Хлопці пішли. Ми миттєво вдягнули штани й сорочки. Ночі стали прохолодними, не завадило б куртки купити або утеплені плащі. Завтра навідаємося до  «Пір'їнок курчат». Кхибра простягнула мені один зі своїх плащів.

– Повертатися будемо пізно, замерзнемо.

Я погодилася і загорнулася у плащ.

Ми пішли до Магічного кварталу, але обійшли його з боку центральної пошти. Там на нас чекав Богріс.

– Що ви так довго? – забурчав він.

– Дівчата збиралися, – штовхнув мене в бік Альгін.

Добре, ось напечемо завтра в тітки смаколиків, навіть не згадаю, що є такий собі Альгін. Кхибра теж якось не по-доброму глянула на нього. Здалеку почувся знайомий голос професора Вікка:  «Простежте, щоб брама була замкнена. А я піду до західної стіни».

– Уперед, – тихо скомандував Гера і підштовхнув нас до стіни кварталу.

– Ми що, дертися по ній повинні?

Я пошкодувала, що залишила свою вірну качалку у кімнаті. Дуже б зараз стала в пригоді!

– Грісе, ти готовий? – запитав Альг, той ледве помітно кивнув.

Далі був секундний спалах, стіна здригнулася і зникла, Альг підштовхнув нас і ми опинилися в самому кварталі. Знову спалах – і стіна на місці.

– Що це було? – на Лікраніеля було любо-мило дивитися. Обличчя витягнулося, і вуха тремтіли, ніби від холоду.

– Магія! – розсміявся Богріс. – Розслабся, Лік, тут її повно!

– Ворушіться, пані та панове! Часу не так багато, як хотілося б!

Альг узяв мене за руку і потягнув за собою.

Корчма зустріла веселощами і шумом. За столами сиділи адепти всіх витків. Дорослих магів, тобто, викладачів, не виявилося. Десь грав бард на лютні. Слів пісні ніхто не чув через тости й вибухи сміху. Ми сіли за довгий стіл біля вікна, який був замовлений на ім'я Альга. Гера замовив пива і горіхів. А я крутила головою, розглядаючи корчму. Досить простора, затишна, а головне – чиста. Я вихопила поглядом барда – дядько з довгими білими вусами і короткою косою. Здається, він змирився з тим, що сьогодні не його день – перекричати студентське братство неможливо.

Пиво мені не сподобалося – занадто гірке і злегка перебродило, але хлопці пили його із задоволенням. Кхибра теж відсунула кухоль, який миттєво забрав Гріс. Я перевела погляд на корчмаря – той змішував настоянки, і оторопіла – нащо? Адже так можна отруїтися! Але, мабуть, корчмар не вперше робив подібні суміші, і вони, правду кажучи, розліталися на ура. Отямилася я від того, що Альг смикав за рукав, а всі гиготіли.

– Ти хочеш магосуміш?

– Хочу, тільки трохи.