Читати книгу - "Руда магія і повна торба пригод, Ляна Аракелян"

Навіщо я це сказала? Адже я практично не п'ю. Але сьогодні... Просто захотілося розслабитися і побути справжньою адепткою-першовідкривачем, а не занудою. Герман зробив знак, і до нас підскочила дівчина з тацею, забрала порожні кухолі й прийняла замовлення. Коли принесли магосуміш, я її спочатку понюхала. Пахла вона навіть дуже смачно – яблуками та карамеллю. Я пригубила її. Смак був не менш приємним – крім яблук і карамелі зазначила гіркуватий присмак полину...

Після п'ятої чарки мені захотілося співати.

– Ти вмієш співати? – захоплено запитав ельф.

– Звичайно, – мотнула головою я. – Зараз почуєш! – я пошукала очима барда. – О! Пане бард! Ідіть до нас! – голосно крикнула я, так, щоб він мене почув.

За хвилину він сидів з нами за столом і пригощався пивом. Кхибра, на відміну від мене, випила тільки три чарки й стріляла оченятами в Лікраніеля. А що? Вона чудова дівчина, та й ельф теж нічого собі, гарний.

– Про що вам заспівати? – запитала я так, ніби в моєму репертуарі була тисяча пісень.

– Про кохання! Гик!.. – розпливлася в усмішці Кхибра.

– Момент, зараз усе буде! – і шепнула барду, яку саме пісню я хочу виконати, той кивнув.

Я набрала повітря в легені, зазвучали перші акорди. І– і– і:

– Шелестять очерети.

Вдалині за рікою

в опівнічній тиші

скачуть вершників троє...

Корчма замовкла. Я зрозуміла – це мій зоряний час, і продовжила:

– По дорозі таверна,

гріх не випити пива.

Місяць вийшов з-за хмари,

Молодий і красивий...

Загалом, вечір вдався! Ось де гідно оцінили мій талант! Після восьмої чарки магосуміші та мого десятого виконання на біс, уся корчма вивчила деякі рядки й з задоволенням підспівувала:

– ...І за дівчину пику

Торбохвату набили.

А опівночі дикій

вже зухвало убили.

Ось таке це кохання –

воно дуже підступне!

Більш немає хулігана!

Й почуття недоступні!

Потім страшенно захотілося танцювати. Я схопила Германа і витаскала його у центр корчми. Він взагалі-то й не чинив опору. Бард грав, а ми танцювали. І вся корчма разом із нами. Потім я танцювала з Альгіном, Богрісом і знову з Герою. А потім... В якусь мить наші коси сплелися в одну, а ми ледь не зіткнулися лобами. Та так скрутилися ті кляті коси, що Кхибра їх ледве розплутала. Богріс заявив, що це знак і гріх це не відзначити. І ми, звісно, відзначили.

Напевно, це саме небіжчисько, на честь якого назвали корчму, цього вечора через наші гульки боявся власної тіні, якої, втім, він не відкидав. Бо це був би номер – привид, що відкидає тінь! Хоча, якщо він був веселим, то йому вечірка сподобається!

Після танців захотілося пити. Я розхрабрилася, підійшла до корчмаря і запропонувала самостійно зробити магосуміш. Той вагався, але я була наполегливою.

Таких сміливих експериментів скоріше за все тут ніколи не було. Корчмар, якого звали пан Елі, подавав мені пляшки, а я змішувала і пробувала. Зрештою, я не пам'ятаю, що змішала, але хлопці оцінили цей смак, назвавши магосуміш ідеальною і замовивши одразу по три чарки.

Далеко за північ ми попленталися до гуртожитку. Бард жалібно просив мене з'являтися у  «Веселому небіжчиську». Він обов'язково напише гарну пісню, і ми її разом виконаємо. Та після такого фурору я що завгодно могла йому пообіцяти.

Ми вибралися з кварталу так само, як і зайшли. Усю дорогу намагалися не шуміти. Коли підійшли до гуртожитку, то зрозуміли, що двері замкнені, і ніхто їх нам не відчинить.

– Ідея, – сказала я. – Точніше, дві! Перша – викрасти пару ліфтів з академії. Звісно, якщо це можливо.

– А друга? – з легкодухою надією на диво запитав Альгін.

– Заночувати на стайні. Там є сарай із сіном. Місця вистачить на всіх.

– Друга ідея мені подобається більше, – ледь вимовив Гера, бо язик заплітався.

– Ліфти, на жаль, викрасти не можна, – шумно зітхнув Гріс. – Але ідея – шикарна!

І ми розвернулися в бік академії. Уся наша компанія без зусиль зайшла на сінник і вмостилася спати. Як добре, що ми взяли плащі, яких вистачило на всіх, щоб вкритися! Я миттєво вирубилася під боком у Германа. Кхибра примостилася біля ельфа. Прокинулися ми від жахливого жіночого крику:

– Холера!.. Епідемія!.. В академії епідемія холери!..

І почули тупіт ніг. Жіночка щодуху тікала від сінника. Ми схопилися: де холера, яка епідемія?! Невже цілителі з- за Зорекрилих гір привезли сюди якусь заразу?! Але заклякли від подиву.

– Вашу мамашу!.. – озвучив ельф думки всіх.

Я переводила погляд з одного на іншого, потім подивилася на свої руки.

– Кхибро, скажи, моє обличчя... – почала я.