Читати книгу - "Том 10"

що може» (от зопсували хороше речення добрі люди!), але й більше, ніж може, треба пам’ятати, що він тепер погано мається, відколи його вчепився той кашель. Коли б Ви знали, яка се тяжка річ і для нього, і для всіх, оті приступи кашлю. Тепер мовби трошечки легше, а то днів два тому назад був такий напад, що сливе ділу годину тривав. Звісно, це його мучить дуже, і яка ж тут уже сила до роботи? А тут люди шарпають з усіх боків, і французи, і лондонці, і німці, і Ви — треба ж на всіх поспіти. Фольклорні болгарські праці сьогодні посилаю Вам * — читайте. Постараюсь познаходити і російські праці і пришлю Вам їх заголовки, а як буде можна, то й самі книжки.

Дуже б хотіла я написати якскоріше свою брошурку, але не можу обіцяти дужо скоро, бо треба ще прочитати дві товстющі німецькі книги та одну англійську — со ж не жарти! Не хотілось би, щоб на моїй книжці стояв невидимкою епіграф: «Бігла через місточок, вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку, вхопила водиці крапельку, тільки ж я пила й їла»...

Ох, галицькі справи, галицькі справи! Que le diable m’emporte, si j’y comprends quelque chose! 71 Далебі, інший раз думаєш: «Ей, взяти б віника, замахнути разів два-три, вимести всю барвінщипу, романчуччину і багато іншого в придачу, то принаймні чисто було б!» Показував мені дядько лист Ок[уневського], хоч убийте, нічого не розумію. Але навіщо я вам пишу про се, як воно і так Вам обридло?

Що б Вам про наших написати? Ліда і Рада оце недавно скінчили бальовий сезон, а то таки чимало танцювали, раз навіть у свого князя на вечорі, з Радою і дядина їздила. Тягли вони й мене, але я зоставалась дома, бо одно, що не випадало кидати дядька самого, а друго, що я нічого не розумію в таких розривках, як і взагалі не люблю великого товариства. Раз тільки була я з Радою у її знайомих швейцарців на маленькій вечірці (Рада страх любить танцювати, як і слід в 17 літ), та й то потім вимкнулась і пролежала піввечора в темній хаті. Видно, для сього треба іншої натури.

Стараюсь, щоб Рада ходила в концерти і взагалі не дуже засиджувалась дома, бо воно ще таке молоде, а кругом так багато сумного, то нехай би собі погуляло, коли може. Ліді було трапилась прикрість, хлопчик її було прибив собі руку і лежав три дні слабий, тепор вже поправивсь. При Лідиній експансивній і нервовій натурі такі випадки їй дорого коштують, вона занадто піддасться кожному враженню. Для неї, по-моєму, велика шкода, що вона не пішла на ширшу дорогу, а зачинилась у сім’ї сливе виключно,— на дрібницях розтратить свою вдачу. Врешті, се, може, розумування старої дівчини in spe 2, краще тих родинних справ не чіпати. Тільки не знаю, мені чогось шкода тих жінок, що приносять такі великі (і хто знає, наскільки потрібні) жертви. Я, здається, не могла б так офірувати себе, мого альтруїзму на се не стало б.

Здається, годі філософствувать, бо вже нема часу. Сподіваюсь, що Ваше здоров’я поправиться і що з ним не так вже погано, як Вам здається, може, то так, часове погіршення. Мені якби не анемія, то зовсім добре було б, ну, та, врешті, і так нічого собі — як не може бути зовсім добре, то нехай буде хоч не погано. Бувайте здорові!

Л. R.

154. ДО А. G. МАКАРОВОЇ

Друга половина лютого 1895 р. Софія

Дорога Антоиіна Семеновна!

Спасибі за Ваш лист, що так хутко і подробно Ви написали все, що я Вас питала. Дуже прошу, коли що почуєте про подобні справи, пишіть мені. Я хотіла б, щоб люди про се знали, хоч воно і сумно. Сумна правда не стане веселішою від того, коли її сховаєш. З гірким жалем читала я про Вашу журбу, і за що, справді, Вам отаке лихо? Не одважуюсь нав’язувати Вам мої радщ щоб потім не жалували на мене, тільки скажу Вам, що коли я була у Харківщині, в Сумському уїзді, у тієї баби, що то лічить людей гарячими ваннами, то у неї було немало слабих, таких, як Ваш брат, і вони дуже добре піддавались ліченню. Там навіть були люди з мокрим лишаєм (lupus 1) або з чимсь подібним до нього, і вилічувались так, що сливе сліду не зоставалось від тих страшних ран, що перше покривали все лице, немов якою маскою. У неї лічитись не дорого, бо вона ціни не назначає, а всякий дає їй, скільки може. Живуть хворі на хуторах у сільських хатах, без великих вигод, се правда, але все ж при догляді. Я платила хазяйці своїй рубля в день (за хату і все «содержаиіє», т[о] є[сть] їду, вапни і пр.), але, здається, можна й дешевше. Лічить вона тільки літом, починаючи з мая. Врешті, Ви, коли інтересуєтесь, то розпитайтесь у старої Рудчспчихи про сю бабу (я забула бабине ім’я!), її племінпик їздив лічиться, але в нього була чахотка, то, звісно, тут уже ніхто не поможе. Одно, за що можу ручатись, що ся баба не мошенниця, вона не вірить ні в які шептання, виливання і т. п., а лічення її дуже схоже до лічення грязевими ваннами в Криму, тільки що там ванни гріються на сонці, а в неї піч служить сонцем. Скука у неї диявольська, але чого чоловік не витерпить, як знає, що се треба! Ви все-таки розпитайтесь про неї і попросіть бабушку запитать дядю Сашу, що він чув у Харкові про її лічення від тамошніх лікарів, я знаю, що над нею була комісія і врешті їй позволено лікарювати.

Мені хочеться вірити, що 'Ваші діла ще поправляться, так воно часом здається, що вже нема виходу, а воно, дивись, і знайдеться зовсім несподівано.

Спасибі Вам, дорога моя, за прихильність до дядька, якби я Вас зовсім не знала, то вже за одно се любила б. Шкода тільки, що Ваші милі бажання, певне, даремні, бо нема надії, щоб дядько міг вернутись у свій край, принаймні поки діла йдуть так, як тепер, а йдуть вони далеко не ідеально.

Напишіть мені, чому іменно не до сподоби Вам Франко? Се мене інтересує.

Прошу, не ідеалізуйте мене так дуже, бо ще, може, колись прийдеться лаяти, то вже- буде ніяково.

Бувайте