Читати книгу - "Вибрані твори"

тодішньої плаксивості й розгубленості української еміграції голос нового середовища був голосом відродження і голосом незламних, не поборених, а загартованих у вогні змагань борців.

Не була це глупо-оптимістична трамтадрація, що переочує дійсність. Ні! Чорні фарби сучасності бачила Олена Теліга. Вона чула «зловіщий брязкіт днів, що б’ються на кавалки», бачила «жах ночей, що затискають плач». Але в цій дійсності запевняла всіх: «Повір: незнане щось у невідому пору тебе зустріне радісним — живи!»

Жити, ставити чоло життю, жити повно — ось засада Олени Теліги.

Усе — лише не це! Не ці спокійні дні, Де всі слова — у барвах однакових. Думки, мов нероздмухані вогні, Бажання в запорошених оковах.

«У мене дні, — каже вона, — бунтують і кричать, підвладні власним, не чужим законам». Вона не зносить сірості, невиразності. Її дні «значать все не сірим, а червоним» — тобто виразним. Тому вона інших кличе:

Не бійся днів заплутаних вузлом, Ночей безсонних, очманілихранків. Хай ріже час лице — добром і злом! Хай палять серце — найдрібніші ранки!

Не будь тупим і байдужим. Будь активним.

Ти в тінь не йди. Тривай в пекучій грі, В сліпуче сяйво не лякайсь дивиться.

Тоді ти будеш борцем і переможцем.

В її поезії — молодість та радість. І то повна, розгониста. Бо ж сама вона була молода, повна життя та сонця. Її день «жовто-червоний» і дзвінкий, мов «веселий рій». Життя «іскристе і багате». «Сміх рветься джерелом на волю», а «гостра радість — стрілою вгору»...

Та вона знає, що щастя сполучене з болем. І біль її не ломить. Знає, що в житті як сум і пристрасть — сплелися біль і радість. І її сила не слабне ніколи.

Моя душа й по темнім трунку Не хоче слухати порад, І знову радісно і струнко — Біжить під вітер і під град.

Успіхи належать до життя так само, як невдачі. Але їх треба перемагати. «Тільки тим дана перемога — хто й у болі сміятись міг». Завжди треба

Крізь біль розлук і радість стріч Йти крізь січні в теплі квітні.

Певно, життя скомпліковане. Не завжди й не все ясне — «ще не всьому зватися дано». Але треба без медитації його сприймати таким, яким воно є: «Пий же бризки, свіжі та іскристі, безіменних, радісних джерел».

Однак Олена Теліга зовсім не проповідувала пасивного сприймання життя, самого радіння чим-будь, без розбору або покірного приймання упокорень. Вона є поет-кою твердості, честі й гордості.

Я руці, що била — не пробачу, Не для мене переможний бич.

І без розбору вона життям не насолоджується. Вона любить його повноту. Вона любить всі його радості. «Не лічу слів. Даю без міри ніжність», — каже вона, але зараз же додає: «Та там, де треба — я тверда й сувора». А зокрема сувора вона й безкомпромісова, коли йде про ворогів її краю. Вона дає всім свої привітні усміхи, але зазначує: