Читати книгу - "Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Заспокойся.
— А навіщо? Я приїхав сюди заради вас — тебе та Тамари. Мріяв, щоб хоч мої діти мали нормальне життя. Вивчив тебе, допомагав із роботою, сам працював, як проклятий. І що я отримав натомість? Заради якогось дівчиська ти готовий пожертвувати всім!
— Через це ти в такому стані?
— Ти про що?
Батько раптом припинив кричати й витріщився на сина, переводячи подих.
— Тож ти відчув себе гірше, бо боявся, що я… А власне, чого ти боявся? Що Яна приїде сюди, чи що я залишусь там?
Батько раптом знітився, опустив голову та деякий час дивився на свої руки. Очікуючи відповіді, Остап не наважувався порушити мовчання. Тато й так розхвилювався понад будь-яку міру. Але проблема вимагала розв’язання, і іншого виходу Остап не бачив. Нарешті старший Дорош заговорив.
— Чесно сказати, я не думав, що ти вирішиш там залишитися. Це ж смішно! Невже вона так сильно задурила тобі голову?
— Я кохаю її.
— Ось знову ти про це. Кохання не існує.
— Але ж ти любиш мене, Тому.
— Це не те. Діти — зовсім інше. Коли у вас з Хеленою з'являться діти…
— Не з Хеленою. З нею — нізащо.
— Не хочеш із Родзинською, зустрінеш іншу жінку. Ти ж бачився тут із кимось?
Остап не хотів відволікатися на нісенітниці.
— Тату, поясни, чому ти постійно згадуєш Хелену?
— Вона обрала тебе.
— Мама теж тебе обрала.
— Так, але, на відміну від мене, ти Хелену не кохаєш. Значить, не скований почуттями, не обмежений у діях, не відволікатимешся від роботи.
— Я не одружуся з жінкою, що плете за моєю спиною інтриги. Це — щастя, що план, який вона вигадала, провалився.
— Це я його вигадав.
— Що?! — Остап скочив на ноги, ще не вірячи у почуте, буравив батька поглядом, потім забігав по кімнаті. — Тату, ти не міг!
— Мій обов'язок — утримати тебе від спокуси.
Остап зупинився перед батьком і вимучив фразу, яка далася йому непросто:
— Ти кажеш, що вся ця витівка з нападом, вимушеною госпіталізацією, — йому довелося перевести подих, щоб продовжити, — вигадка?
Батько кивнув, і на його обличчі не було каяття.
— Так планувалося. Коли я зрозумів, що ти загруз по вуха, то попросив Хелену прийти до нас у гості й поділився спостереженнями. Вона вирушила до тебе так швидко, як змогла, а потім зателефонувала мені й повідомила, що мої припущення вірні. Довелося щось вигадувати, щоб відірвати тебе від цієї… — батько замовк, підбираючи потрібне слово, а потім махнув рукою. — Але я так сильно перенервував, що мені справді стало погано. Так що фактично я та Хелена тебе не обманювали. Ми хотіли тебе врятувати, уберегти.
— Від мене самого?
— Від помилки. Від жадібної жінки.
— Але вона і я — єдина істота.
— Остап, але ж це безглуздо!
— Можливо, але це моя особиста дурість.
— Я цього не допущу.
— Ще один напад? І як довго це триватиме? Поки мені не доведеться кинути роботу, щоб доглядати тебе?
Остапові не вірилося, що він розмовляє зі своїм батьком. Що одна з найближчих йому людей готова піти на обман, аби змусити його поступитися, відмовитися від жінки, яку він вже вважає рідною. При цьому батько навіть не намагається його почути й зрозуміти, дотримуючись власних переконань про те, що краще для дитини.
Раніше у них ніколи не виникало розбіжностей. Чому ж це сталося тепер? Можливо, раніше їхні уявлення та цілі збігалися, а зараз — ні?
Що станеться, якщо він все ж полетить? Батько знову потрапить до лікарні? Цілком можливо. Що ж тоді робити йому? Відмовитися від коханої заради спокою батька?
— Тату, а якщо інша жінка тебе теж чимось не влаштує?
— Мені сподобається будь-яка, якщо вона матиме громадянство Канади.
— Зрозуміло. А якщо я вирішу залишити роботу й почну шукати іншу, і вона видасться тобі неприйнятною, менш оплачуваною, не такою престижною, чи ще щось? Наприклад, я захочу жити окремо? Ти теж почнеш імітувати серцеві напади, аби змусити мене виконати те, чого ти хочеш? — Батько раптом покрився плямами. Остап узяв його за руку, перевіряючи пульс. — Виміряти тиск? Дати ліки?
— Ні. Ти не можеш так думати. Все що я роблю — вам на благо.
— А я думаю, що вже достатньо дорослий, щоб вирішити, що мені на благо. А якщо, на твою думку, це не так — то я маю право зробити помилку. Свою особисту помилку, які властиві усім звичайним людям.
— Що ти збираєшся робити?
— Одружитися. Якщо Яна погодиться вийти за мене заміж.
— Я не дозволю їй жити у моєму домі.
— Тоді ми винайматимемо квартиру. А якщо вона не захоче переїхати...
— Захоче. Остапе, заради цього все задумано. Вона сяде тобі на шию, зв'яже дітьми та вимагатиме гроші.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка», після закриття браузера.