Читати книгу - "Артар. Вигнанка Полярної пустки, Вікторія Ковзун"

Зате яким видовищем були поєдинки Стефи Кривавої! Вона оцінювала потвору блискавично, знала її сильні та слабкі місця, застосовувала десятки тактик і закляття різних стихій. Але найчастіше використовувала вміння, яке я не могла зрозуміти. Стефа змахувала Книгою, і до нечисті тягнувся червоний мерехтливий промінь: потвора завмирала, намагалася рипнутись, але наче втрачала краплі життя і падала нежива.

Особливо мене обурив її поєдинок з Крижаною змією. Пам’ятаючи, з якими пораненнями з нього вийшла я, було немислимим дивитись, якою всесильною, несправедливо могутньою виявилась Стефа Кривава. Змія метнулася до неї з убивчою швидкістю, та їх поєднала багряна нитка, і враз небезпечна рептилія перетворилась на звичайну змійку, навіть не отруйну, а книжницю покрив льодяний шар. Вона скидалась на крижану скульптуру, але цілком рухливу й живу. Стефа торкнулась розгубленої змії, і та згинула від обмороження.

– Браво, студентко Кривава! – вигукував тоді Лука Сизий.

Виходить, вона здатна перебирати на себе чужу силу. Її насмішкуватий зверхній погляд торкався мене, наче висловлював співчуття, що я лише вмію пускати крижинки. Одначе якою кам’яною маскою ставало її обличчя, коли я перемагала її!

Адже ми не тільки знищували проєкції нечисті, а й змагалися між собою. Лука Сизий ставив нас у пари й примовляв:

– Нема чого розказувати, що у вас небойові закляття, і тому ви слабкі. Навіть якщо ви пускаєте мильні бульбашки, ними можна засліпити супротивника, і навіть якщо ваша Книга – такий собі музичний програвач, пустіть музичну хвилю такої гучності, щоб ворог оглух. Тим паче вам цілком вистачить базових заклять – лиш проявляйте краплю фантазії!

Видно, сама доля ставила мене в пару зі Стефою. Та перед тим я мала змогу придивитись до попередніх її поєдинків. Ось вона стоїть навпроти Тараса Підводного – чудового прикладу могутності водяної стихії. Він змітав супротивника хвилями, подібними до смерчів, та часто-густо пускався до наскрізь нечесного й непрактичного прийому – заповнював усю арену водою, а собі робив бульбашку, щоб мати чим дихати.

А проте, коли хтось ставав до Стефи Кривавої, то не встигав навіть рипнутись. Він тільки готував закляття, а книжниця уже чіплялася у нього червонястим променем. Тоді він завмирав, розгублений, наляканий, наче опирався щосили, та нічого не міг вдіяти. Проминало декілька хвилин, і вона його відпускала, та він знав, що вже не здатний на жодне закляття. Елегантна вогняна куля – і його переможено.

Але зовсім інший сценарій розігрався, коли у поєдинку зі Стефою стала я. Звичайно, я сподівалась на свою блискавичність, та й тут моя супротивниця встигла першою: її дивний червоний потік полонив і мене. Тільки зараз я зрозуміла. Клятий вампіризм! Стефа витягувала мій резерв, як будь-чий інший, перебирала його собі. Всі інші опирались, як могли: дико й нажахано, але даремно.

Спершу я теж розгубилась, навіть злякалась, бо не знала, що протиставити: доки моя сила витікала до неї, я не могла чаклувати. Та хвилини збігали, а я не відчувала жодного спустошення. Тоді я й зрозуміла: мій резерв значно більший, ніж Стефин, вона не вмістить його. Замість опиратися, як всі, я раптом спустила клапан, і магічний потік – розбурханий, нестримний! – збив супротивницю з ніг. Елегантний крижаний різець – і я перемогла її.

Тоді в очах її спалахувала лють, обличчя кам’яніло. Як та гаргулья, вона дивилася холодним зором, але залишалась незрушна, мовчки визнавала поразку. Тоді я ловила й інший погляд – подекуди насмішкуватий, а подекуди такий, що визнавав мене за рівну. З тіні свого каптура всміхалась Сара Булька.

Окреме видовище – її поєдинки. Несподівана, ні з чим не зрівнювана тактика вразила всю групу. До прикладу, та сама Крижана змія. Температура її тіла така, що вогонь згасає, коли торкається її, і лише справжнє пекельне полум’я здатне заподіяти їй шкоду. Істота метнулась в атаку. Що ж зробила Сара Булька? Вдарила її Книгою! Ось так просто, наче це звичайна ударна рукавиця, натягнута на руку. Сара продовжувала товкти змію Книгою, доки не роздавила.

– Варварство! – вискнули дівчата.

Така ж доля очікувала Стефу Криваву. Незаперечна істина: щоб прочитати закляття, потрібен час. А щоб спрямувати вперед предмет, який кориться найменшому твоєму руху? Словом, Стефа отримала Книгою в лице та вибула з гри.

Доки дівчата ахали й охали, я дивувалась безмовно: маючи таку рідкісну стихію світла, користуватись такими грубими прийомами? За цим безперечно стояла якась таємниця. Так, час від часу Сара відходила від своїх «варварських методів» і читала закляття, але жодного разу не виказала стихії світла.

«Тільки не здумай знову провалюватися з нею в потаємні ходи! – рикнула Книга. – Вона не подобається мені».

Та що б не казала моя Книга, Сарі відоме було благородство. Поразки траплялись їй рідко, та вона приймала їх. Так само й Стефа виборола частку моєї поваги: хоч в очах їй спалахувала лють, та вона не вчиняла мені жодного негідного кроку, не вдаряла у спину. Інша річ – Валерія.

Подібно до мене більшість дівчат обрали за зброю кинджали, тому я мала багацько супротивниць на парах Криштофа Довбня. Часом я гралася з ними, як хижак із невтомною жертвою, яка щиро вірить у шанс на перемогу. Але таких мені неприємних персон я клала з кількох ударів: ще не стихло відлуння гонга, а Валерія вже була переможена.

Я обернулась, щоб зустріти презирливий погляд Криштофа Довбня, який завжди грів мені душу… Але трапилась дивна річ. Наче незрима рука відштовхнула мене, і, не знаючи про удар, спрямований мені у спину, я останньої миті ухилилась від нього. Ця підлість так образила мене, що я перемогла Валерію вдруге, не чекаючи вказівки викладача.