Читати книгу - "Вники, Міхал Шьмеляк"

років. Кожна мить життя, кожен вдих і видих, ранок і сутінки, кожна сльоза і сміх були присвячені цьому

одному.

Він підвівся і випростував кістки, о так, дорого йому коштував цей день. Смерть Рубенса прийшла до

нього несподівано. Він вважав, що вона непотрібна, і збирався сказати це, голосно й чітко. Не поліції, звичайно ж, вони нічого не знали про реальний світ, про провину і покарання. Сьогоднішній світ пішов на

пси, відійшов від Бога, а Бог же наказував карати. За вбивство саджали за решітку, і чи хтось убив одну

людину, чи сотню – неважливо. Людство стало занадто поблажливим.

Ну і цей Косма Ейхерст. Він прийшов сюди і нишпорив. Він не здавався. Парох був упевнений, що

поліцейський піде з Вників з порожніми руками, але несподівано той дійшов далі, ніж будь-хто до нього, незважаючи на призначену йому опіку. Так воно і буває, якщо довірити важливу справу жінці, і впоратися з

нею доведеться самому.

У двері постукали. Він глянув на годинник, була майже північ. Все по плану. Треба було обговорити

поточну ситуацію.

Особливо після того, що сталося сьогодні.

Особливо перед тим, що станеться завтра.

ДЕНЬ ШОСТИЙ

Погода стояла насправді відпускна, як на замовлення. Кожен день був як елемент у великій

укладанці прекрасного і сонячного травня. Косма встав рано, нічна розмова з Майєю дуже покращила йому

настрій.

Кухня виявилася порожньою, на столі стояли миска, глечик молока і баночка кукурудзяних

пластівців. Що там казати, бідненько. Їв він швидко, хоч молока не любив, але сьогодні був його останній

робочий день у Вниках і не було часу перебирати. Так він і вирішив — якщо він сьогодні нічого не дізнається, якщо на вечірній забаві з ним ніхто не заговорить і не наведе на правильний шлях, то завтра він збере речі та

поїде. Працюватиме віддалено, шукатиме інформацію про Пьотра Дембіцького та стежитиме за

повідомленнями місцевої преси.

Але що робити, якщо знайде зниклого священика живим і здоровим? Звісно, він його заарештує і

здасть відповідним службам, але з дядьком Мар’яном образа на все життя буде. Ну, про це будемо

хвилюватися в майбутньому.

Сьогодні він думав про інше, а саме про роман, який відновився вчора ввечері. Наступного тижня

Майя приїде відвідати його у Варшаву, і це, очевидно, буде крок вперед, але що далі? Якщо вугілля його

почуттів не згасне, чи був він готовий переїхати до Єлєньої Гури? Враховуючи нинішній дефіцит бажаючих

працювати в поліції, проблем із переведеннями у нього виникнути не повинно. Якщо тільки вона не поїде за

ним до Варшави. Так, через тиждень знайомства ти вже думаєш про переїзд, ідіот, відразу дорікнув він собі.

Валясякової Косма ніде не зустрів. Вона не залишила жодної записки про те, коли повернеться. Він

замкнув будинок, стрибнув у машину і поїхав до костелу.

Невідомий чоловік, як і зазвичай, стояв там. Може, він чекав його? Косма припаркувався і спокійно

підійшов до незнайомця. Травневий ранок не був адекватним фоном для цієї зустрічі; мабуть, куди кращим

був би похмурий листопадовий вечір, повний коричневого листя, що кружляло в повітрі. Страшний настрій

був чимось, що пасувало цьому загадковому чоловікові, а не ранок, повний сонця, пташиного співу та

сонячного тепла.

– День добрий, – привітався Косма.

103

Незнайомець кивнув у відповідь. Ну, все ще незнайомий, незважаючи на кілька зустрічей і розмов.

Що завадило йому представитися, хоча б іменем ім'ям?

– Якщо я зустріну вас завтра, то подумаю, що ви приходите на ранкові меси, – сказав Косма.

– Ранкові меси? – Як завжди, чоловік трохи відбився від стіни, що оточувала цвинтар.

– Так. – Косма показав головою на кам’яний костел.

– Тут немає ранкових мес, – усміхнувся незнайомець.

– Немає?

– Пан не читав щотижневого розкладу богослужінь?

–Ні. – Косма не ходив до костелу, тому його не цікавили точні години богослужінь. Він був

переконаний, що, як і практично в усіх церквах, меси відбуваються щоранку.

– Будь ласка, ознайомтеся. Тут меси ввечері. А точніше, одна меса, бо вона лише одна, у неділю.

– Трохи дивно. Меса в костелі має бути щодня.

– Так було роками, і так залишається. Крихітне село, навколишні села підпорядковуються парафії в

Старій Камєниці, люди воліють їздити туди. Тут лише жителі Вників. Чи священик повинен проводити всю

містерію заради однієї людини?

– Мені здається, повинен, — сказав Косма.

– Єдине, що він повинен зробити, — це померти, — сухо сказав чоловік і знову притулився до стіни.

– Особливо після того, що сталося вчора.

Поліцейський завмер. Невже у незнайомця була якась інформація?

- Пан має на увазі…

– Так, саме це я маю на увазі.

– Чи мав до цього відношення парох?

Чоловік знову відірвався від огорожі, обтер руки й витер їх об дуже поношену, але чисту сорочку.

– Кожне