Читати книгу - "Снігопад, Ніл Стівенсон"

Вочевидь, не один тут Хіро не любить Ґурова, і тепер тому доведеться спускатися вниз і сідати у човен.

Хол «Спектру-2000» — справжній військовий табір, заповнений озброєними бороданями. Вони лаштують оборону: нові й нові вояки вилазять зі своїх кабінок, одягають куртки, хапають зброю. Смаглявий чоловік, судячи з усього, якийсь сержант-татарин із колишньої Червоної Армії, бігає по холу в перешитому однострої радянської морської піхоти, на всіх горлає і розганяє по місцях.

Ґуров, може, і святий, але по воді ходити не вміє — йому доведеться вийти на набережну, пройти два квартали до КПП закритого причалу і піднятися на борт «Королеви Кодьяка», яка вже чекає на нього: труби кашляють чорним димом, загорається світло. На тому-таки пірсі, трохи нижче «Королеви», стоїть «Цзюлун», велике судно «Великого Гонконґу містера Лі».

Хіро повертається спиною до готелю і кидається бігати прибережними вулицями, розглядаючи лого, аж поки знаходить потрібне — «Великий Гонконґ містера Лі».

Його не хочуть впускати, він показує паспорт — і двері відчиняються. Вартовий тут китаєць, але трохи говорить англійською. Це ознака того, наскільки все дивно в Порт-Шермані: вартовий на вході. Переважно «Великий Гонконґ містера Лі» — відкрита країна, яка завжди потребує нових громадян, навіть якщо це найзлиденніші біженці.

— Пробачте, — пронизливо і нещиро каже вартовий, — я не знав... — показує на паспорт Хіро.

Цей заклад — буквально ковток свіжого повітря. Тут немає передчуття Третьої Світової, не смердить сечею, взагалі не смердить. Тобто це локальний штаб чи принаймні щось на нього схоже, бо власність Гонконґу в Порт-Шермані складається переважно з охоронця і стаціонарного телефонного апарата в передпокої. Але тут просторо, чисто і гарно, кількасот біженців дивляться на нього крізь вікна, стримувані не скляними шибами, а трьома дверцятами Щуратів, вмонтованими в одну зі стін. Судячи з усього, двоє дверцят нещодавно відчинялися. Де пропливає Пліт — на безпеці не економлять.

Хіро підходить до стійки. Чоловік розмовляє по телефону кантонським діалектом, по суті, кричить. Хіро впізнає в ньому проконсула Порт-Шермана. Проконсул цілком захоплений розмовою, але він точно помітив мечі Хіро, і зараз пильно за ним стежить.

— У нас дуже багато роботи, — повідомляє чоловік, поклавши слухавку.

— Я додам вам роботи. Хочу замовити чартер на вашому кораблі, на «Цзюлуні».

— Це дуже дорого.

— Я щойно залишив новенький байк останньої моделі посеред вулиці просто тому, що не схотів прокотити його пів кварталу до вашого гаража. Ви охуїєте з моєї купівельної спроможности.

— Корабель зламаний.

— Ціную вашу ввічливість, адже ви не хочете просто сказати «ні». Але так сталося, що я точно знаю — він на ходу, тому вашу відмову я вважаю еквівалентом звичайному «ні».

— Він зайнятий, — відбивається проконсул. — Ним уже користується інший.

— Корабель іще не відчалив, — відкидає заперечення Хіро. — Ви можете скасувати попередню домовленість, скориставшись тими ж відмовками, які я щойно вислухав, — я заплачу більше.

— Це неможливо.

— Тоді я вийду на вулицю і повідомлю біженцям, що «Цзюлун» вирушає до Л. А. рівно за годину і що там вистачає місця для двадцятьох біженців, котрі зголосяться першими в порядку живої черги.

— Ні, — відповідає чоловік.

— І пораджу звернутися до вас особисто.

— Куди ви хочете плисти на «Цзюлуні»?

— На Пліт.

— То чого ж було одразу не сказати? — дивується. — Туди пливе і другий наш пасажир.

— У вас іще хтось хоче на Пліт?

— Саме це я щойно сказав. Ваш паспорт, будь ласка.

Хіро подає паспорт. Чоловік вставляє його в роз’єм. Ім’я Хіро, персональні дані та відбитки пальців у цифровому вигляді передаються в БІОС закладу, а кілька натискань на клавіші змушують машину виплюнути заламінований фотодокумент.

— Із цим вас пустять на причал, перепустка дійсна шість годин. З другим пасажиром розбирайтеся самі — після цього я більше не хочу вас бачити.

— А якщо мені знову знадобляться консульські послуги?

— Тоді я можу вийти на вулицю і сказати, — пояснює чоловік, — що тут якийсь ніґер з мечами ґвалтує китайських біженців.

— Гмм. Не найкращий сервіс, який мені траплявся у Великому Гонконгу містера Лі.

— Це надзвичайна ситуація. Поглянь у вікно, мудило. — Вочевидь, за час їхньої бесіди на узбережжі мало що змінилося.

Православці організували оборону в холі: перекинули меблі, спорудили барикади. Хіро припускає, що всередині самого готелю зараз страшенна метушня.

Досі не зрозуміло, від кого саме Православці збираються захищатися. Пробираючись прибережною зоною, Хіро бачить небагато: купа китайських біженців у мішкуватому одязі — просто деякі з них виглядають особливо насторожено і справляють геть інше враження. Більшість китайців дивляться хіба на багно під ногами і думають про щось стороннє, але деякі вештаються вулицею туди-сюди, напружено роззираються, в основному це молодики в мішкуватих куртках. Та й стрижки їхні родом із цілком іншого всесвіту, нічого спільного з рештою. Можна помітити навіть сліди гелю для волосся.

Вхід на причал для багатіїв забарикадований мішками з піском, заплетений колючим дротом, під суворою охороною. Хіро поволі підходить, руки на виду, подає вартовому перепустку; цей вартовий — єдиний білий, якого Хіро зустрів у Порт-Шермані.

І проходить на причал. Просто проходить. Як і в Гонконгу, тут порожньо, чисто, нічим не смердить. Причал м’яко похитується на хвилях, і це похитування заспокоює Хіро. Насправді причал — просто зв’язка плотів, помости на брилах пінопласту, і якби не охорона, ці платформи вже давно розтягли б і примостили до Плоту.

На відміну від звичайних гаваней, тут не надто тихо та ізольовано. Зазвичай люди швартують свої кораблики, замикають і йдуть геть, а тут на борту кожного судна стоїть принаймні одна людина, вартові п’ють каву, тримають зброю напоготові, пильно стежать за Хіро, який іде повз них. Щокілька секунд причал починає гудіти від кроків, і повз Хіро в напрямку «Королеви Кодьяка» пробігають кілька росіян. Усі молоді, з виду нагадують матросів чи військових, вони кидаються в нутро «Королеви», ніби це останній рейс із Пекла; на них горлають офіцери, і під акомпанемент цих криків усі розбігаються по місцях, пильно слухаючи команди. На «Цзюлуні» все