Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Фантастика Всесвіту. Випуск 3 📚 - Українською

Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 3"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Фантастика Всесвіту. Випуск 3" автора Павло Вежинов. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 92 93 94 ... 232
Перейти на сторінку:

Він повернувся до Гермеса спиною, зневажливо зареготав і потяг Балавуана до виходу. Занепокоєний торговець підвівся з крісла й кинув їм услід:

— Слухайте, я дам п’ятсот тисяч!

Балавуан затремтів усім тілом. Він хотів був вернутися, та Модрю рішуче стримав його й штовхнув перед собою. Гермес кинувся за ними й, наздогнавши їх у переповненій крамниці, прошепотів:

— Мільйон.

Модрю й голови не повернув. Коли вони опинилися знов на вулиці Боесі, Балавуан дивився на товариша з повагою. Він захоплювався тим, що Модрю відмовився від мільйона, і відчував, що й сам виріс у власних очах.

— Хотів би я, щоб мій кузен Ернест побачив оці наші торги. Він хоч і помічник префекта, а від подиву й рота роззявив би.

— Мільйон для мене — тьху! — відказав Модрю. — Мільйони — ось що мені треба. Я хочу, щоб не минуло й року, а кожен із нас мав по десять мільйонів! Ти тільки постривай.

Повертаючись тією самою дорогою додому, вони зайшли на бульварі до дешевенького ресторанчика, розорення якого передрікав хазяїнові витурений гарсон. Похмурий, заклопотаний власник зустрів їх не надто запопадливо, але пропозиція Модрю його відразу зацікавила. Тут-таки й ударили по руках. Третина прибутків мала належати хазяїнові, решту ділитимуть між собою два власники картини. Другого дня заклад зачинили на переобладнання. А через кілька днів він уже став рестораном «Поживний живопис» і був готовий прийняти відвідувачів. На дверях величезними літерами було зазначене меню: «Пейзаж «Вулиця Верб» пензля видатного художника Лецвіта». В залі замість столиків обабіч вузького проходу стояло двісті стільців. Відвідувачі сідали, як у кінотеатрі, й дивилися на Лецвітову картину. Вона висіла на стіні в глибині зали й була знизу підсвічена. А в цей час крізь віконце для брудного посуду від радіоли на кухні линули звуки джазу. За двадцять хвилин відвідувачі наїдались, а що робити їм у залі було більше нічого, то вони відразу звільняли місця. Тільки надто вже великі ласуни сиділи хвилин по сорок чи сорок п’ять. Місце коштувало сорок п’ять франків. Модрю з хазяїном ресторану продавали вхідні квитки, а Балавуан — він не хотів потрапляти зайвий раз людям на очі — сидів на кухні біля радіоли. З перших же днів справи пішли блискуче. Кілька тисяч проспектів, розповсюджених у кварталі, привернули до ресторану «Поживний живопис» велику увагу публіки. Від десятої ранку до півночі відвідувачів не бракувало. Виручка за день становила в середньому близько двохсот тисяч франків. Модрю з Балавуаном носили вишукані костюми, масивні золоті персні й голлівудські вусики, які їм дуже личили.

Відкриття цього ресторану ще дужче схвилювало парижан. Людям, які постійно недоїдали і вже втратили надію, що в місті колись налагодять постачання, не давали спокою оті невичерпні харчові запаси у творах Лецвіта. В розмовах тільки й чути було ім’я художника. Газети, дізнавшись, що він подарував свої картини багатьом монмартрським школам, послали туди своїх репортерів. Так громадськість довідалася, що діти в тих привілейованих школах двічі на день харчуються живописом і аж пашать здоров’ям. «У тих школах, — писав «Вільний день», — усе дише силою і добрим гумором. Вгодовані вчителі, пишногруді вчительки — всі в розквіті творчих сил. А що вже казати про хлопчиків та дівчаток! Їхні повненькі рожеві щічки світяться радістю життя. Міцні, здорові, веселі, вони ніби кидають виклик смутку й недугам». Такі статті мали широкий розголос. З усіх куточків Парижа батьки хворих, рахітичних, сухотних дітей сходилися на Монмартр подивитись, як ітимуть учні з «Лецвітових шкіл». Зі слізьми на очах, із серцем, сповненим заздрощів і жалю, дивилися батьки на тих справді здорових і веселих дітлахів. У місті наростала тривога й невдоволення. В багатьох районах виникали стихійні демонстрації. Люди скандували: «Лецвіта! Лецвіта!» Але то не був заклик до бунту; в ці слова не вкладали якогось певного значення й самі демонстранти. Ніхто не закликав художника взяти в свої руки владу. До нього зверталися з благаннями, мов до провидіння, не замислюючись над тим, як він зможе допомогти. Урядові кола були дуже стурбовані.

Першою питання про націоналізацію Лецвітових творів порушила газета «Вічна Франція». Цю думку підхопили й інші друковані органи. Спалахнуло кілька коротких дискусій, але не знайшлося жодної людини, яка б цю ідею категорично заперечила. Праві діячі легко погодилися на таку націоналізацію, бо вона не суперечила інтересам великого капіталу. Рада міністрів розробила докладний проект і подала його на розгляд парламенту. Тим часом Лецвіт спокійно працював собі в своїй майстерні на вулиці Святого Вінсента. Друзі розповіли йому про всі ці наміри, але художник лише посміявся. Через тиждень парламент ухвалив проект, за нього проголосувала переважна більшість депутатів. На вулицю Святого Вінсента вирушила комісія з двадцяти чотирьох членів, щоб ознайомитися з творчістю художника на місці. Лецвіт подумав, що то нова навала журналістів, і був не надто люб’язний. Голова комісії чітко пояснив мету їхнього візиту й назвав своїх співробітників.

— Знаєте, я утримаюсь, — мовив Лецвіт. — Тобто я хочу, щоб мені дали спокій. Отож чемненько прошу вас негайно звідси піти.

— Ви поводитесь, як хлопчисько, — відказав голова. — Ми прийшли сюди за державною ухвалою. Ми тут на законних підставах!

Цього разу Лецвіт не на жарт розгнівався й заявив, що втече до Бельгії.

— Не вдасться, — зауважив голова. — Для цього потрібен паспорт, а ви ж самі розумієте, що своїх виробничих потужностей держава за кордон не випустить! І взагалі, тепер про вашу безпеку дбатиме пожежна команда і взвод моторизованої охорони. В разі пожежі чи спроби пограбування вам треба буде тільки гукнути їх. Вони постійно чергуватимуть у дворі й на сходах.

— Виходить, я в’язень?! — заволав Лецвіт.

— Ні в якому разі. Крім обов’язкових робочих годин, ви зможете ходити куди й коли вам заманеться. Та навіть коли ви вийдете в місто, про вашу безпеку дбатиме моторизована охорона. А тепер — до роботи! Насамперед віддайте мені всі свої звіти.

— Які звіти? Ви просто глузуєте з мене! Тут звітів ніколи й не водилося.

— Як?! У вас немає звітів? Дивно. Дуже дивно. Ну гаразд, там побачимо. А зараз попрошу у вас найнеобхідніші відомості, по-перше, про персонал, а по-друге, про стан та продуктивність машин.

— Охоче, — погодився Лецвіт. — Персонал

1 ... 92 93 94 ... 232
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фантастика Всесвіту. Випуск 3», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фантастика Всесвіту. Випуск 3"