Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Фантастика Всесвіту. Випуск 3 📚 - Українською

Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 3"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Фантастика Всесвіту. Випуск 3" автора Павло Вежинов. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 93 94 95 ... 232
Перейти на сторінку:
— це я. Що ж до машин, то, крім оцього мольберта, нічого іншого я не маю.

— Що далі, то гірше, — промовив голова і, обернувшись до своїх співробітників, додав: — Державі давно треба було втрутитись.

— Це правда, — підтримав голову комісії його заступник. — Доводиться констатувати, що тут нічого не зроблено.

— Отже, — докинув один із членів комісії, — почнемо з нуля.

Зробивши висновок, що підприємство в поганому стані, комісія пішла. Наступні два тижні вона складала звіт, до якого ретельно занесла всі свої зауваження. Через місяць звіт схвалило міністерство постачання. Спочатку Лецвіт думав, що та націоналізація в його житті нічого не змінить. Він і далі працював спокійно, вільно. Тільки коли йшов у кафе чи до друзів у гості, за ним вирушали чотири пожежники й чотири охоронці. Лецвіт легко з цим примирився і навіть намалював картину, на якій він підіймався вулицею Верб на чолі своєї охорони. Та його спокій тривав не довго. Міністерство постачання почало з того, що реквізувало з десяток прилеглих до вулиці Верб будинків і розмістило в них відомство ВРПЛ (виготовлення й розподілу полотен Лецвіта). Серед інших служб там була художня дирекція, транспортний відділ, бухгалтерія, рекламне бюро, технічна служба, управління верстатами, відділ кадрів. Ця адміністративна машина мала генерального директора, його заступника, відповідального секретаря, одинадцять директорів усіляких служб та їхніх заступників, багато начальників бюро із заступниками та дві тисячі сімсот двадцять чотири службовці. Лецвітову майстерню обладнали телефонним зв’язком з усіма службами ВРПЛ. Посадили в майстерні й молоденьку телефоністку. Ціла аварійна команда — шістнадцять робітників із майстром на чолі — розмістилась у сусідній квартирі, мешканців якої відселили. Одного чудового дня перед будинком на вулиці Святого Вінсента зупинився закритий автомобіль і дві новісінькі п’ятитонки. З автомобіля вийшли четверо чоловіків в орденах, а з кожного ваговоза вискочило по двоє здоровил із широченними, як шафи, плечима. Вони приїхали по Лецвітову картину «Гармоніст». Художник поставив свій підпис не менш як на двадцятьох формулярах та бланках, і здоровила забрали картину. Полотно повантажили на одну п’ятитонку, раму на другу, і вся процесія рушила на вулицю Гленкур, до художньої дирекції. Звідти «Гармоніст» перебрався до інших служб, а тоді потрапив на склад, чекаючи остаточного вирішення своєї долі.

Так минув майже рік, і парижани, які покладали великі надії на націоналізацію Лецвіта, зрозуміли свою прикру помилку. Вулицями знову пройшли демонстрації з криком «Лецвіта!» То вже було не благання, як під час перших демонстрацій, а сповнена люті та обурення вимога. Уряд постановив, що в наступному місяці на одну картку «У» можна буде отримати один раз на обід живопис. Відомство ВРПЛ розгорнуло гарячкову діяльність. Залу кінотеатру «Гомон» реквізували й виставили там «Гармоніста», щоб його могли скуштувати парижани. На жаль, задовольнити на картки вдавалося далеко не всіх. За місяць біля картини пообідали тільки чотириста тисяч відвідувачів. Та ще й чимало прослизнуло з фальшивими картками. Цей мізерний результат, одначе, не на жарт стривожив верховод чорного ринку. Вони підкупили керівництво ВРПЛ, десятки мільйонів викинули на службовців різних рівнів і служб. І ось одного дня виявилося, що сімнадцять картин Лецвіта — все, що він написав за рік, — зникли зі складу. Замість них стояли грубі копії. Зам’яти скандал не вдалося. В різних кінцях столиці спалахували заколоти. На Монмартрі приміщення головного управління ВРПЛ на вулиці Голенкур захопили бунтівники. Загинуло багато службовців — до речі, зовсім не причетних до викрадення картин. Під тиском громадськості парламент змушений був проголосувати за денаціоналізацію Лецвіта, який таким чином звільнився від військової охорони, адміністративної опіки й телефону. Поталанило йому і ще в одному. Щоб заспокоїти громадськість, а більше дбаючи про власну вигоду, уряд вирішив реквізувати усі поживні картини Лецвіта, недоступні для широкого огляду. Насамперед цей захід торкнувся Гермеса. За один день у нього вилучили всі Лецвітові картини — як періоду розквіту, так і проміжного періоду, причому відшкодували йому лише ту вартість, яку він заплатив, з сорокапроцентною надбавкою. Так за один-однісінький день він утратив багато сотень мільйонів франків і від цієї невдачі тяжко захворів. Решті торговців теж довелося відступити державі Лецвітові картини на таких самих умовах. Простим любителям живопису поталанило більше. Комісія про них здебільшого не знала. Модрю та Балавуану не важко було врятувати свою «Вулицю Верб», яка мешканцям їхнього кварталу була, звичайно, у великій пригоді. Але поліція, розпитуючи про походження картини, довідалася, хто такий Балавуан, і заарештувала його. Через кілька місяців бідолаху засудили до двадцяти років примусових робіт. Модрю вірно підтримував Балавуана у скруті, цілий рік посилав йому передачі й навідував його у в’язниці. Та життя змусило і його забути про колишнього товариша.

У такий спосіб уряд вилучив близько тридцяти картин, від яких парижани сподіваного зиску не дістали. Депутати від провінцій зажадали картин для своїх виборчих округів, і Лецвітові полотна були розподілені між великими містами. У Парижі лишилося всього шість картин — стільки, щоб ледве-ледве забезпечити раз на місяць обідом половину жителів міста. Водночас менше стали видавати хліба, м’ясо з’являлося дедалі рідше, консерви на складах погнили, вина вже не привозили.

Позбувшись адміністративного нагляду, Лецвіт працював з великим натхненням. Він знов почав дарувати свої картини громадським школам на Монмартрі, і його ім’я було там дуже популярне. З Пуар’є він більше не сварився. Вони майже примирилися з творчою манерою один одного й охоче гуляли разом, коли самі, коли з друзями. Так сталося, що раптово помер Жирафин «дядечко». Поховали його на маленькому цвинтарі святого Вінсента, і всі монмартрські художники йшли за труною. Жирафа так побивалася, що ніхто не зважився покинути її на самоті. Пиятика почалась о четвертій годині дня. Пом’янути «дядечка» вирішили в усіх пивничках, де він бував. Цілу ніч ватага переходила з одного монмартрського закладу до іншого.

— Дядечку, де ти? — голосила Жирафа. — Дядечку, відгукнися!

Друзі, не менш п’яні, ніж Жирафа, й роздратовані відсутністю «дядечка», хором волали вслід за нею:

— Що, знов нажлуктився? Ану покажися, стара мармизо!

Час від часу вони спинялися, прислухались, але «дядечко» не озивався. Тоді ватага знов рушила до пивнички чи до якогось іншого нічного закладу. На початку сьомої ранку Жирафа з друзями позасинали на лавках в одному з кафе на площі Тертр. Попрокидалися вони десь опівдні. З’ясували, що «дядечко» зовсім не збирався вмирати, і шукали

1 ... 93 94 95 ... 232
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фантастика Всесвіту. Випуск 3», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фантастика Всесвіту. Випуск 3"