Книги Українською Мовою » 💛 Романтична еротика » Хочу тебе кохати, Олена Тодорова 📚 - Українською

Читати книгу - "Хочу тебе кохати, Олена Тодорова"

469
0
14.10.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хочу тебе кохати" автора Олена Тодорова. Жанр книги: 💛 Романтична еротика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 92 93 94 ... 151
Перейти на сторінку:

Це стає останнім, що я запам'ятовую. Слідом довга, довга темрява.

 

***

- Ну й запах від нього... Фу-у-у-у... Несе, як із бочки з брагою!

Перші кілька секунд після того, як свідомість вмикається, від звуків жіночого голосу жахаюся. Я ж нікого не трахав? Я ж не міг? На хрін мені це треба!

- Ти цю бочку де нюхала? Усе тобі "фу". Чого прискакала?

Впізнаючи голос Чари, подумки з полегшенням видихаю. Загальмовано наздоганяю, що вдома в нього, а розмова з кимось із сестер. Молодша - найогидніша. Точно вона.

- Хотіла подивитися, кого ти вночі притягнув... Цікаво...

Щось кілька разів роздувається і лопається, немов бульбашка жувальної гумки. Очі не розплющую, але здається, що бачу. Пам'ять спрацьовує.

- Подивилася? Все, дріб’язок, сховайся.

- Ховаюся, - гундосить дівчисько співуче. - Там, до речі, мама на сніданок кликала.

- За кілька хвилин спустимося.

Двері грюкають, дрібна зараза зовсім не щадить мій казанок. Морщюся і стогну від болю, який розриває голову на частини.

- На тумбочці вода і дві таблетки, - реагує Чара. - Пий, у душ, і снідати. У цьому будинку пропускати трапези не можна.

- Знаю, - хриплю.

Обережно сідаю. Відкриваючи повіки, згрібаю пігулки. Закидаю в рот і жадібно заливаю їх водою. Чарушин під руку не лізе, тупих коментарів не відпускає і вчорашнього не згадує. Але навіть після душу я почуваюся так, ніби помер і воскрес якимось недосконалим організмом. З непропорційно великою головою - її не тримає ослаблене тіло. Із надто довгими важкими руками - їх невблаганно тягне до землі, ледь не завалююся від цієї ваги. Із напівсліпими запаленими зіницями - вони болять і сльозяться безперервно. Із надто тонкою шкірою - її все дратує.

- Доброго ранку, - вітаю батьків Чари і трьох сестер-тріскачок, які не замовкають, навіть щоб відповісти мені. Кивають і далі гудуть, як бджоли, блядь. Намагаюся не дихати, поки тисну Артему Володимировичу руку. Соромно, але дивлюся в очі. Не вперше, на жаль, у такому стані в їхньому домі з'являюся. - Як воно?

- Порядок. А ти як? Ожив? - "батя" сміється, але без підйобу. По-батьківськи журить, тільки тут і бачив таке ставлення. - Більше не будеш? Ну, тиждень точно.

- Тиждень точно, - сміюся у відповідь, хоч і болем усе на цю буденну дію відгукується.

- Займайте місця, - підключається Тетяна Миколаївна. - Зараз я вас усіх вилікую.

Сідаю на своє звичайне місце. Інстинктивно затримую дихання, коли переді мною виникає тарілка незрозумілої паруючої рідини. Потім згадую, де перебуваю, і вдихаю. Пахне солодко, але нудоти не викликає.

- Їж, їж, - сміється Тетяна Миколаївна. - Першу ложку через силу, а потім відчуєш, одразу легше стане.

- Спасибі, - все, що я придумую відповісти.

У цьому будинку хочеться дякувати. І я завжди їм усім заздрю. Трохи. Ні, звісно ж, багато. Але так... По-доброму, чи що. Перебування тут глушить у мені всі мати. Відчуваю себе зовсім іншою людиною. Іноді страшно від цього, тому й приходжу рідко. Боязно, що потім важче буде сприймати свою власну реальність. Але сьогодні я дозволяю собі розслабитися і не думати. Просто не думати.

Після сніданку Чара, щоправда, знову, щойно ми йдемо в його кімнату, насідає на мене зі своїми розпитуваннями.

- Що думаєш робити далі? Коли в тебе це лайно зійде?

- Не знаю. Не вирішив ще, - видихаю, і перші плани дозрівають, ніби самі собою. - Для початку мені потрібен ноут, щоб продовжити роботу. Потім... Потрібні гроші. Багато грошей.

- У Філі точно знайдеться зайве "залізо". Позичить без проблем, сто пудів.

Не звик до такого. Щось у когось позичати? Повний зашквар. Але зараз виходу немає. Відкозиряв, походу, своє.

- Крім того, Варині двісті п'ятдесят штук...

Не даю договорити.

- Збожеволів? Ще я її гроші не тягав!

Щоки пече різкий викид крові.

- Ну, чому її? Нібито вона тобі борг повертала...

- Все одно. Віддай їй назад!

- Це ти таки дибнувся! Як я їй віддам?

- Не знаю. Не парить.

- Задовбали ви, - беззлобно видихає Чарушин. І, нарешті, ставить найголовніше запитання: - Невже серйозно? Не підеш до неї?

- Навіщо?

- Пояснитись.

- Уже пояснив.

Знаю, що тупо все вийшло. Як уже вийшло. Що ще я міг їй сказати? Вибач, я не можу зараз взяти за тебе відповідальність? Як би це виглядало? Який я мужик взагалі?

Зітхаю від безсилля. Подихаю без неї. Просто подихаю.

Мачуха, судячи з усього, побажала вийти чистенькою, тому батько і поставив таку вимогу, що розрулити все повинен я, не домішуючи родаків. Були б гроші, послав би обох! Інакше як жити спокійно, після того, як усе це почув, вивчив історію хвороби, статистику, сам покопався в інеті? Були б гроші... Будуть! Повинен дістати. Повинен.

1 ... 92 93 94 ... 151
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хочу тебе кохати, Олена Тодорова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хочу тебе кохати, Олена Тодорова"