Читати книгу - "Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу"

один, за двома дивним чином зсунутими столами зі світлої деревини. Столи, які виглядали так, ніби їх цим ранком доставили із ІКЕА й зібрали на місці, були єдиними меблями в кімнаті в кремових кольорах з високими стелями — за винятком хіба що встановленого на довгій металевій ніжці телевізійного монітора. За монітором була жменька «придворних» фотографів, запрошених увіковічнити оказію. На маленькому екрані демонструвалися зображення з того боку відеозв’язку, пряма трансляція з вершини величезної бурильної установки в російській Арктиці, так далеко на півночі, де ще жодна комерційна нафтова вишка не встановлювалася. Ось де все відбувалося по-справжньому — за понад дві тисячі миль від цієї вилизаної кімнати в путінському маєтку.

Той день, 9 серпня 2014 року, знаменував собою буріння важливої нової свердловини в російській Арктиці, свердловини, чий успіх зрештою може похитнути баланс світових поставок енергії на кілька поколінь. Буріння в Арктиці, звісно, також наблизило світ на один крок до неминучої катастрофи. Тут містилася понад одна п’ята світових запасів нафти, і якщо ви переймалися питанням кліматичних перспектив й ризиків, то найбільш гострим могло б бути, чи Арктиці вдасться зберегти свій величезний запас викопного пального чи його видобудуть і спалять? Геополітичні та економічні переваги, яких прагнули ці хлопці, були справою найближчого майбутнього, а не якихось там віддалених горизонтів.

Путін був радий мати спільника, який поділяв його думки. Серпневий відеозв’язок був святкуванням нового рівня партнерства (можливо, ми можемо навіть назвати це довірою) між двома великими міжнародними енергетичними силами — Російською Федерацією і «ЕкксонМобіл корпорейшн». Путін зроду білим і пухнастим не був, але того дня докладав зусиль. Російський президент високо оцінив, що керівництво «ЕкксонМобіл» не відцуралося «Роснєфті», партнера в цьому арктичному проєкті, навіть після того, як він перелякав решту вільного світу крадіжкою Криму, і навіть після того, як найбільшу російську нафтову компанію додали до американського постійно розширюваного санкційного переліку. «Незважаючи на складну нинішню політичну ситуацію, прагматизм і здоровий глузд все ще беруть гору, і це дуже тішить, — сказав Путін. — Ще раз наголошую, «ЕкксонМобіл» — наш давній, надійний партнер, і ми дуже цінуємо наші відносини».

Боси «ЕкксонМобіл» того дня були менш балакучими. Рекс Тіллерсон не був присутній особисто на урочистостях з нагоди запуску арктичної бурової установки. Навіть через віддалений відеозв’язок. Що було зрозуміло. Можливо, для бізнесу і мало сенс відкинути побажання й інтереси американського уряду і у партнерстві з Путіним бурити російську Арктику, але, певно, «Екксон» не хотілося привертати до цього увагу. Натомість Тіллерсон відправив представляти керівництво «Екксон» на буровій платформі в Карському морі свого виконавчого директора в Росії, Гленна Воллера. Того дня Воллер тинявся палубою бурової установки разом з вождем «Роснєфті», Іґорем Сєчіним, але ухилився від пропозиції виголосити велику промову. Воллер лише сказав кілька слів притаманною йому розмовною російською, але з непритаманною йому обережністю. Він стисло розповів про довготермінові перспективи майбутньої співпраці («Ми вбачаємо в ній значні вигоди»), але основний посил стосувався екології («Ми вважаємо, що дуже важливо захищати природну красу російської Арктики»).

Прррррравильно.

«Роснєфть» (відома як Російська Федерація) і «Екксон» (відомий як керівництво «Екксон» і акціонери) якраз тоді потребували одне одного. Бум гідравлічного розриву пласту в Америці перезавантажив світове енергетичне поле, а ці дві корпоративні істоти пнулися, щоб відновити панування. США почало здаватися, що вони спроможні обійти Росію, щоб стати світовим лідером з видобутку нафти. Хай славляться гідравлічні бурильники (і хай пробачають корови, сусіди і майбутнє тамтешньої питної води). Але найбільша американська компанія «ЕкксонМобіл» спізнилася на гру на найбільших родовищах Техасу, Північної Дакоти і Пенсільванії, а надзвичайно низькі ціни на природний газ перетворили 30-мільярдне (також запізніле) придбання газовидобувної гідророзривної компанії «ІксТіОу енерджі» на валізу без ручки. Тим не менше, доходи й прибуток «ЕкксонМобіл» не дуже постраждали. Найбільші нафтогазові родовища «Екксон» були за межами Північної Америки. Ціни на сиру нафту марки «Брент» все ще трималися на міжнародному ринку на позначці 100 доларів за барель, а в останні три роки постійно її перевищували. Прибутки не становили проблему. Але мірило успіху «Екксон» не обмежувалося щорічним прибутком; його довготермінове виживання залежало від нарощування запасів. Простими словами, потрібно було видобувати нафти й газу більше, ніж продавалося щороку. Корпорація поводилася як акула: ні хвилини на місці, постійно у полюванні на засоби для існування. До літа 2014 року акула трохи світила ребрами. Щорічний видобуток «Екксон» вуглеводнів падав, і щорічні темпи накопичення запасів були почасти мізерними, аби почуватися комфортно.

Владімір Путін і Іґор Сєчін відчули Рексів біль. Сєчін перетворив підконтрольну Кремлю «Роснєфть» на одну з найбільших і найцінніших нафтових компаній у світі, але зробив це, великою мірою, шляхом розгрому і захоплення усіх менших компаній, що звело нанівець конкуренцію в галузі і справжню професійну майстерність. На таких бандитських оборудках далеко не заїдеш. Коли винагорода за досягнення — вимагання, а за технологічний прогрес — крадіжки й погрози, за деякий час великого бізнесу в цій сфері у вас більше не буде.

Такий результат був уже не за горами, бо Путін, обираючи економічне майбутнє для своєї країни, яке б якнайкраще слугувало його особистим потребам, вирішив, що Росія буде нафтовидобувною державою. Нафтою й газом можна було б скористатися як міжнародним дрючком, аби присилувати інші країни поважати Росію і вести з нею справи, незалежно від того, що вона робить. Промисловість також (бонус!) торувала стежку досить легким грошам, щоб створити практично миттєво і практично безмежну корупцію там, де це було потрібно. І коли у тебе в голові для єдиної своєї незамінної промисловості мисляться цілі на кшталт цієї, але ти керуєш нею, як гаражем з розбору крадених тачок, який існує за кодексом честі мафії, зрештою справжній бізнесовий складник твоєї темної маленької авторитарної схеми почне страждати. І у фінансовому плані, і в основних технічних навичках. І справді: до 2014 року яскрава червона зірка російської енергетики потьмяніла, «Роснєфть» бігла на останньому диханні. Видобувала компанія дуже мало, і Сєчін не так давно мусив йти до Путіна з простягнутою рукою і просити 42 мільярди доларів з державної скарбниці, щоб звести кінці з кінцями. Уже лише це одне говорить про майстерність і можливості російського бізнесу за Путіна: коли одна з найбільших нафтових компаній на землі в одній з найбільш багатих на нафту країн світу з ціною за барель нафти, що сягає вражаючих максимумів, не заробляє гроші.

І Путін, і Сєчін жили у передчутті великих проблем попереду. Була короткотермінова проблема — принаймні вони сподівалися, що це