Читати книгу - "Стів Джобс"

— Він — абсолютний щасливчик, що зупинився на Лорін. Вона розумна й може зацікавити його інтелектуально, а також може витримати його злети й падіння, разом із його бурхливою особистістю, — сказала Джоана Гофман. — Оскільки вона не невротичка, Стів може думати, начебто вона не така загадкова, як Тіна, чи щось таке. Але це дурниці.

Енді Герцфельд погодився:

— Лорін зовнішністю дуже нагадує Тіну, але абсолютно інша, тому що вона витриваліша й наче вкрита бронею. Ось чому їхній шлюб удалий.

Джобс усе це чудово розумів. Незважаючи на його емоційну турбулентність і підлість, яка інколи проявлялася, їхній шлюб став міцним, підкріпленим вірністю та відданістю; вони навчилися долати злети й падіння, а також емоційні складнощі, які стояли в них на шляху.

* * *

Аві Теванян вирішив, що потрібно влаштувати Джобсові холостяцьку вечірку. Сказати було легко, а от виконати це — не дуже. Джобс не любив вечірок, а ще в нього не було юрби хлопців-товаришів. У нього навіть не було найкращого друга. Тож на вечірку прийшли лише сам Теванян і Річард Крендал, професор інформатики з Ріда, який пішов звідтіля, щоби працювати над проектом NeXT. Теванян найняв лімузин — і коли вони приїхали до будинку Джобса, Пауел відчинила двері, одягнена в чоловічий костюм і маючи на обличчі причіпні вуса, й сказала, що хоче поїхати на вечірку як пацан. Це був лише жарт — тож троє холостяків, жоден із яких не захоплювався алкоголем, їхали до Сан-Франциско, щоби подивитися, наскільки добре їм удасться влаштувати бляклу версію холостяцької вечірки.

Теванян не зміг зарезервувати місця у Greens — вегетаріанському ресторані у Форт-Мейсоні, який подобався Джобсу, тож він замовив дуже крутий ресторан у готелі.

— Я не хочу тут їсти, — оголосив Джобс, щойно на стіл поклали хліб.

Він змусив їх підвестися і вийти — до жаху Теваняна, який ще не дуже звик до ресторанних манер Джобса.

Стів повів їх до кафе Jacqueline на Норт-Біч, де робили суфле, яке йому дуже смакувало. Це місце й справді було кращим вибором. Після того вони сіли в лімузин і поїхали через міст Ґолден-Ґейт до бару в Саусаліто, де всі троє замовили по чарці текіли, але лише пригубили їх.

— Це не було настільки прекрасно, як то переважно минають холостяцькі вечірки, але це було найкраще з того, що ми могли вигадати для такої людини, як Стів, та й ніхто інший не зголосився зробити це, — згадує Теванян.

Стів почувався вдячним. Він вирішив, що хотів би, щоби Теванян одружився із його сестрою — Моною Сімпсон. Хоча з того нічого не вийшло, він вважав, що це — такий вияв прихильності.

Пауел добре знала, на що йде. Займаючись підготовкою до весілля, наречена запросила людину, яка мала робити каліграфічні надписи на запрошеннях, щоби вона показала можливі варіанти розпису. У будинку не було меблів, де б запрошена могла сісти, тож вона змушена була примоститися на підлозі й розкласти там свої зразки. Джобс заглянув на декілька хвилин, а тоді встав і мовчки вийшов із кімнати. Жінки чекали, що він повернеться, але його й слід простиг. За якийсь час Пауел вийшла за ним — і знайшла нареченого в своїй кімнаті.

— Спровадь її, — сказав він. — Не можу дивитися на її крам. Якесь лайно.

18 березня 1991 року Стівен Пол Джобс у віці тридцяти шести років одружився із Лорін Пауел, двадцяти семи років, у готелі «Авані», що в національному парку Йосеміті. Збудований у 1920-х роках, «Авані» — це довга глиба, викладена із каменю, бетону й лісоматеріалів. Тут стилі арт-деко і руху мистецтв і ремесел переплелися із любов’ю Служби національних парків США до великих камінів. Найважливіші особливості цього місця — види, які відкриваються звідти. Вікна від підлоги до стелі виходять на Хаф-Доум і водоспади Йосеміті.

Прийшло близько п’ятдесяти людей — разом із батьком Стіва, Полом Джобсом, і сестрою Моною Сімпсон. Вона привела свого нареченого, Річарда Еппеля, юриста, який згодом став автором сценаріїв телевізійних комедій. (Будучи автором мультфільму «Сімпсони», він назвав маму Гомера на честь своєї дружини.) Джобс наполягав, щоби кожен із них приїхав у найнятому автобусі; він хотів контролювати всі аспекти події.

Церемонія проходила в сонячній кімнаті — сніг сипав і сипав, а Льодовикову точку Йосеміті було ледь видно. Дійство проводив учитель буддизму зі школи Сото-дзену, Кобун Чіно, який потряс паличкою, вдарив у гонг, запалив фіміам і проспівав, чи то пак пробурмотів, щось, що більшість гостей не змогла розібрати.

— Я думав, що він п’яний, — зізнався Теванян.

Але п’яним він не був. Весільний торт випекли у формі Хаф-Доума, гранітної вершини в кінці долини Йосеміті, але, оскільки він був зроблений за правилами суворої веґанської дієти — без яєць, молока чи будь-яких інших рафінованих продуктів, — більшість гостей дійшли висновку, що їсти його неможливо. Після церемонії всі відправилися в пішохідну екскурсію — і три рослих брати Пауел улаштували гру в сніжки — з боротьбою і шумними бійками.

— Бачиш, Мона, — сказав Джобс сестрі, — Лорін походить від Джо Намата (відомий квотербек в американському футболі. — Прим, пер.), а ми з тобою походимо від Джона М’юра (один із перших захисників природних ресурсів. — Прим. пер.).

Родинне гніздечко

Пауел розділяла захоплення чоловіка природною їжею. Навчаючись у бізнес-школі, вона підробляла в Odwalla — компанії, яка займалася виготовленням соків. Лорін допомогла керівництву розробити перший маркетинговий план. Вийшовши заміж за Джобса, жінка вважала, що для неї важливо побудувати власну кар’єру, оскільки сумний досвід дитинства навчив її, що потрібно бути фінансово незалежною. Тож вона започаткувала свою компанію, Terravera, яка випускала готові до вживання органічні страви й доставляла їх до магазинів по всій Північній Каліфорнії.

Замість того щоби жити в ізольованому й дещо моторошному необставленому особняку у Вудсайді, пара переїхала до чарівного й непоказного будиночка на розі в місцині, сприятливій для життя з родиною, у старому Пало-Альто. То був привілейований район — серед сусідів траплялися такі люди, як далекоглядний венчурний капіталіст Джон Дерр, засновник Google Ларі Пейдж, засновник Facebook Марк Цукерберг, а також Енді Герцфельд і Джоана Гофман. Проте доми не виглядали якимось помпезними, а ще там не було високих огорож чи довгих проїздів — що би ховало оселі від людських очей. Натомість будинки, як правило, юрмилися один коло одного на рівних, тихих вулицях, обнесених тротуарами.

— Ми хотіли жити