Читати книгу - "Стів Джобс"

Дім не був зведений у мінімалістичному чи модерновому стилі, як би його спроектував Джобс, будуючись самостійно. То також не був великий чи показний особняк, який би змушував людей зупинитися й звернути на нього увагу, проїжджаючи по вулиці в Пало-Альто. Його збудував у 1930 році місцевий дизайнер Карр Джоунс, який спеціалізувався на ретельно продуманих будинках у «казковому стилі», що нагадували британські чи французькі заміські котеджі.

Двоповерховий дім був збудований із червоної цегли, з відкритими дерев’яними балками і дахом, покритим дранкою; він був схожим на кучерявий котедж у Котсволдсі або ж на будиночок, у якому міг би жити заможний гобіт. Єдине, що там було від Каліфорнії, — то внутрішній двір у стилі каліфорнійських місій, обрамлений флігелями будинку. Двоповерхова вітальня із склепінчастою стелею була неформальною — її підлога була вимощена плиткою і теракотою. З одного боку розташувалося величезне трикутне вікно до самої стелі; коли Джобс купив будинок, воно мало вітражне скло, неначе кімната мала би слугувати молитовнею, але він замінив його звичайним прозорим склом. Вони з Пауел зробили ще одну зміну — розширили кухню так, щоби там поміщалася дров’яна піч для випікання піци і довгий дерев’яний стіл, який згодом став основним місцем збору родини. Ремонт мав тривати чотири місяці, натомість тривав шістнадцять, оскільки Джобс постійно змінював дизайн. Вони також купили малесенький будиночок, розташований за їхнім, і знесли його, щоби облаштувати задній двір, який Пауел перетворила на прекрасний природній сад, наповнений велетенською кількістю сезонних квітів разом із овочами й травами.

Джобс захоплювався тим, як Карр Джоунс використовував старий матеріал, включаючи стару цеглу й деревину з телефонних стовпів, щоби збудувати просту й міцну конструкцію. Балки в кухні колись слугували для того, щоби надати форми бетонному фундаменту мосту Ґолден-Ґейт, якого якраз зводили в той момент, коли будувався цей будинок.

— Він був обережним майстром-самоучкою, — сказав Джобс, показуючи на кожну з деталей. — Він більше думав про те, щоби стати винахідником, ніж про те, щоби заробити грошей, тож так ніколи й не розбагатів. Він ніколи не виїжджав за межі Каліфорнії. Ідеї приходили до нього, коли він читав книжки в бібліотеці й дивився «Архітектурний дайджест».

Джобс так і не обставив свого дому у Вудсайді, не рахуючи декількох основних предметів: комоду й матраца в його спальні, карточного столу й кількох складаних стільців у приміщенні, що мало би бути їдальнею. Стів хотів, щоби його оточували речі, якими би він захоплювався, тож йому складно було просто вийти й накупити багато меблів. Тепер же він жив у нормальному домі, у хорошій місцині, з дружиною, яка от-от мала народити їхню дитину, і йому доводилося йти на певні поступки необхідності. Але це було складно. Вони купили ліжка, шафи і музичну систему для вітальні, однак на те, щоби обжитися такими предметами інтер’єру, як дивани, потрібно було більше часу.

— Ми говорили про меблі в теорії протягом восьми років, — пригадувала Пауел. — Ми проводили чимало часу, запитуючи себе: «Яка мета дивану?».

Покупка техніки була також завданням філософським, а не просто імпульсивним рішенням. Через декілька років Джобс описав журналу Wired процес вибору нової пральної машинки:

Як виявилося, всі американські компанії роблять пралки й сушки абсолютно неправильно. Європейці роблять їх значно краще — але їхні машинки вдвічі довше перуть і сушать одяг! Виявляється, що для прання європейці використовують четвертину води від тієї кількості, яку «споживають» американські машинки, і на вашому одязі залишається значно менше миючого засобу. Що найважливіше, вони не псують ваш одяг. Вони застосовують значно менше мила, значно менше води, але одяг виходить набагато чистішим, набагато м’якшим і довше служить. Ми провели якийсь час із сім’єю, обговорюючи, на який компроміс згодні піти. Зрештою, ми почали багато говорити про дизайн, але також про цінності нашої родини. Що нас найбільше цікавило — випрати одяг за годину замість півтори? Чи для нас найбільше важило те, щоб одяг був насправді м’який і довше нам служив? Чи переймалися ми про витрату четвертини води? Ми провели зо два тижні, розмовляючи про це щовечора за столом у їдальні.

Врешті-решт вони купили пральну машинку разом із сушкою фірми Міеіе, зроблену в Німеччині.

— Мене вони потішили більше, ніж будь-який інший високотехнологічний вибір за останні декілька років, — сказав Джобс.

Єдиний витвір мистецтва, який Джобс купив для своєї вітальні зі склепінчастою стелею, була світлина Анселя Адамса із зображенням зимового світанку в Сьєрра-Неваді, зроблена в містечку Лоун-Пейн, що в Каліфорнії. Адамс надрукував велетенський настінний знімок для своєї доньки, яка згодом продала його. Якось домогосподарка Джобсів протерла його вологою ганчіркою, тож Стів відшукав людину, яка працювала з Адамсом, щоби та прийшла до будинку, зняла один шар знімка й відновила твір.

Будинок виглядав настільки скромно, що Білл Ґейтс був дещо ошелешений, коли приїхав зі своєю дружиною в гості до Джобсів.

— Ви що, всі тут живете? — запитав Ґейтс, який саме будував особняк на 5940 квадратних метрів у Сіетлі.

Навіть коли Джобс удруге повернувся в Apple й став другим у списку мільярдерів, відомих на весь світ, у нього не було охоронців чи прислуги, яка би жила в домі; він навіть залишав двері, які виходили на задній двір, відчиненими протягом дня.

Єдина проблема з безпекою, з якою йому довелося зіткнутися, виникла від товариша Енді Герцфельда — Барела Сміта, чубатого, пухкенького програміста проекту Macintosh. Покинувши Apple, Сміт був підкошений шизофренією. Він жив у будинку неподалік Герцфельдового, і коли його хвороба стала прогресувати, почав блукати вулицями голим, інколи розбиваючи вікна машин і церков. Йому приписали дуже сильні ліки, але, як виявилося, важко було визначити дозу. У якийсь момент, коли його демони повернулися, він почав ходити до будинку Джобса вечорами, кидати камінці у вікна, залишати незв’язні листи, а якось навіть закинув петарду в будинок. Його арештували, але справу не відкрили, коли він продовжив лікування.

— Барел був таким кумедним і наївним, і тоді одного квітневого дня його раптово перемкнуло, — пригадував Джобс. — Це було дуже незрозуміло й надзвичайно сумно.

Джобс співчував хлопцеві й часто запитував Герцфельда, що б іще він міг зробити, щоби допомогти йому. У якийсь момент Сміта посадовили до в’язниці, а він відмовлявся називатися. Коли Герцфельд дізнався про це через три дні, він зателефонував Джобсові й попросив його підтримки, щоби витягти приятеля з тюрми. Джобс допоміг, але шокував Герцфельда питанням:

— Якби щось схоже трапилося