Читати книгу - "Не укладай угоду з демоном! , Вікторія Фед"

Не пройшло і хвилини, як скелет покинув кімнату, як почувся знову делікатний стук в двері.

— Ну, кого знову, нечистий, приніс? — розізлилася я.

На порозі знову стояв сер Анджелус, своєю кістяною персоною.

— А я взагалі чого приходив, — сказав він. — Завтра на світанку лорд-ректор НоʼКсаріс чекає вас в ректораті Академії, так як ви відправляєтесь на практику в Підземний світ.

— ЩО?! — вирвався «радісний» крик у Амелії.

О, Вищі, врятуйте нас і пожалійте!

— Радий бачити юнацький ентузіазм і бойовий дух, — кивнув скелет.

Клянусь Вищими, цей кістяк зловтішався!

— Знущаєшся? — хижо посміхнулася я.

— Ну, що ви, міс Селесто, як можна, — таким тоном протягнув він, ніби образився.

— Угу, так я тобі і повірила.

Він підняв руку, ніби давав останні настанови перед смертельною місією:

— Тож до світанку, нехай буде з вами хоробрість Безодні. Прокиньтеся, поснідайте… і вперед — в прокляття й незабутні пригоди!

— А якщо ми не повернемося? — спитала Амелія.

— Я буду вас згадувати і плакати кістяною сльозою.

— В тебе ж немає сліз! — скрикнула я.

— Це буде символічний плач.

Він вклонився, клацнув пальцями — і зник, залишивши по собі аромат… чогось старого та книжного.

Ми з Амелією кілька секунд мовчали.

— Я вже казала, що з цього кістяка хріновий мотиватор?

— Вважай, що вже сказала, — швидко знайшлася Амелія. — Слухай, а ця практика вона офіційна?

— Угу, офіційніше тільки коронація. І ще вона з печаткою самого лорда-ректора.

— Блін, толку від того, що ти зустрічаєшся з ректором, якщо нас від практики не змогла відпросити, — тяжко зітхнула подруга.

— Нагадаю, що це твій коханий дуже хотів пригод, — посміхнулася я.

— Колишній коханий! — гордо заявила вона, з такою гідністю, ніби щойно отримала медаль за мужність.

Я стримала посмішку. Бо знаючи Амелію, вона через два дні буде знову сидіти в нього на колінах.

****

— Грім його побий, цього Алека! — пробурчала Амелія, ледве вилізаючи з-під ковдри, як нежить з могили. — Хто нормальний добровільно хоче у Безодню?!

— Наш друг, — солоденько нагадала я, розгрібаючи свої речі. — Герой, шукач пригод, любитель демонічних пасток…

— Я його прокляну, княнусь Вищими прокляну! — прошипіла Амелія направляючись в сторону виходу, так як треба було швидко збиратися, а душова кімната була на коридорі.

Я тільки важко зітхнула, не було вже ні бажання, ні сил нарікати, бо це не скасує нашої практики і в Безодню йти все рівно доведеться.

Я одягалась однією рукою, іншою намагаючись зачесатися, не вбиваючи при цьому гребінцем жоден нерв. Форма злегка м’ялася, зачіска категорично відмовлялась набирати бодай трохи пристойного вигляду, а я вже починала розуміти, що цей день приречений. І ми — разом із ним.

Амелія повернулась з душової з виглядом, який можна було описати, як: «Я змирилась. Але ніхто не виживе».

— Готова? — спитала я, засовуючи останній гребінець в торбинку з магічним мінімумом для виживання.

— Я готова морально померти, якщо це рахується, — зітхнула вона.

Ми вискочили з кімнати і майже влетіли у стіну навпроти.

— Пішли! Якщо ми не встигнемо перехопити щось у пані Крус — все! Будемо жерти демонів!

— Якщо демони будуть з карамельною скоринкою — я перша, — просичала Амелія і рвонула вперед.

Ми бігли коридорами, минаючи ще сонних студентів.

У столовій Академії ,пані Крус якраз ставила нову партію булочок в піч, коли ми ввалилися в приміщення.

Хоч було ще дуже рано, пані Крус працювала вже повним ходом. Неймовірно працьовита жінка.

— Ми… Їсти… Безодня… — видихнула Амелія, опершись об стіл, ніби пройшла марафон.

Фея куні нашої Академії лише вивалила на Амелію очі.

— Вищі, дитино, що з тобою? — прошепотіла жінка.

— Це так страх залишитися голодною впливає на інтелектуальні здібності, — посміхнулася я . — Пані Крус, ми б хотіли швидко щось перекусити, поки нас не відправили в обійми смерті, тобто на практику до Підземного світу?

— До Підземного світу?! — ахнула жінка, витерши руки об фартух, а потім направилась до спечених булочок. — Ви ж мої дорогенькі, звісно, що я вас нагодую! Зараз дам вам пиріжків, та ще й з собою спакую. Це ж хто ж вам таку страшну практику організував?

— РЕКТОР! — синхронно промовили ми з Амелією.

— Ну так, він такий!

Мені здається, чи я побачила у погляді пані Крус захоплення?

Ой, біда, і ця туди ж…

— Так от що в мене для вас є, — сказала пані Крус, обираючи зі стелажів старовинну магічну чашу, що самостійно підтримувала температуру рідини, — холодні пиріжки з сиром, чай з бергамотом, який я налию вам у спеціальну магічну чашу, що не дає напою втратити ані грама смаку, та й яблука, які зберігають свою свіжість за допомогою магії вересневого вітру.

— Вау, це наче зі справжньої казки, — захоплено вимовила Амелія, отримуючи пакет з пиріжками.

— Ой, це ще не все! — додала пані Крус, забираючи свій чарівний пристрій, котрий вона називала “підсмажувачем”. — Знаєте, я думаю, що для вашого випробування , вірніше, практики потрібно щось особливе. Тому даю вам маленьку баночку меду, який був зібраний у лісах Золотого Лева. Саме той, що здатний додати сил навіть у найскладніші моменти!

— Не знаю, як ви це робите, але ви — чудо! — вигукнула я, отримуючи чай у чарівній чаші, що сама переміщувалася на стіл.

Пані Крус засміялася й почала збирати нам все необхідне для нашого дорослого випробування. Нехай прибудуть з нами всі сили!

****

У ректораті стояв справжній гомін. Тут вже всі зібралися, вірніше ті адепти, які по своєму власному нещастю приймали безпосередню участь у цій «пекельній» практиці.

Алек і з тими самим бойовиками, яких нам так і не представив, бо не було можливості у тому стресі, а також Ліана і Ада, на обличчях яких було просто написано: «Чому ми не обрали Академію Музичних Чар?».