Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Незнайомка з Вілдфел-Холу 📚 - Українською

Читати книгу - "Незнайомка з Вілдфел-Холу"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Незнайомка з Вілдфел-Холу" автора Енн Бронте. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 93 94 95 ... 117
Перейти на сторінку:
ладна була провалитись крізь землю на одну тільки згадку про вас, щоб вона ненавиділа сам звук вашого голосу і здригалася, коли ви наближаєтеся до неї?

– Вона ніколи такого не почуватиме: хоч що я робив би, та все одно подобаюсь їй.

– Неможливо, містере Гатерслі! Її покірність ви приймаєте за прихильність.

– Тисяча чортів…

– Не треба гніватися. Я не кажу, що вона не кохає вас – кохає, я точно знаю, і набагато більше, ніж ви на те заслуговуєте; але я переконана, що якби ви краще поводилися, вона кохала б вас ще дужче, а якщо будете гірше поводитися, то вона кохатиме вас менше і менше, аж почуватиме до вас тільки страх та огиду, якщо не почне зневажати й ненавидіти. І невже ви хотіли б позбавити її життя радості і зробити її нещасною?

– Звичайно, ні; і я не є таким, і не збираюсь бути.

– Ви вже зробили для цього більше, ніж гадаєте.

– Тьху, тьху! вона не така вразлива істота, якою ви її собі уявляєте: це маленька покірна і мирна жіночка, часом вона гнівається, та загалом сприймає все, яким воно є.

– Подумайте про те, якою вона була п’ять років тому, коли ви одружились із нею, і якою вона є зараз.

– Я знаю, що вона була тоді маленькою дівчинкою із гарнюнім рожево-білим личком, а зараз це бідолашне дівча марніє й тане на очах. Але нехай йому дідько – я не винен у цьому!

– Що ж тоді є причиною цього? Не роки, бо їй лише двадцять п’ять.

– Її власне делікатне здоров’я, і… – прокляття, пані! кого ви намагаєтесь із мене зробити? – і діти, яких вона глядить. Певне, це й замордувало її.

– Ні, містере Гатерслі, діти приносять їй більше втіхи, ніж болю: це гарні малята…

– Я знаю, що вони хороші, благослови їх, Боже!

– Тоді чому ви перекинули вину на них? А я скажу вам, чому вона марніє – від постійної тривоги за вас, а також від страху за себе. Коли ви поводитеся добре, вона радіє, та не перестає тривожитися, бо не почувається у безпеці і боїться, що це незабаром скінчиться; коли ж ви поводитеся погано, то в неї більше причин для того, щоб почуватися нещасною, ніж вам здається. Вона терпить зло, забуваючи, що наш обов’язок – вказувати ближнім на їх переступи. Оскільки ви й надалі приймаєте її мовчання із байдужістю, то я покажу вам кілька її листів.

Ми увійшли до бібліотеки. Я дала йому два листи Мілісент: один із Лондона, написаний під час найшаленішого періоду його розпусного життя, а другий був написаний під час спокійної перерви. Перший був повний тривоги і болю; у ньому вона не звинувачувала свого чоловіка, а глибоко шкодувала, що він зв’язався з розпусним товариством, сварила містера Гримзбі, натякала на поведінку містера Гантингтона, провину ж за чоловікове пияцтво вправно перекладала на його друзів. Останній лист було повний надії й утіхи, та все ж написаний із трепетом від усвідомлення, що це щастя не триватиме довго: вона розхвалювала його доброту, та розуміла, що це недовго триватиме, тож боялася, що незабаром усьому настане край – власне, так воно і сталося.

Взявшись до першого листа. Гатерслі зашарівся, але відразу ж обернувся до мене спиною і скінчив своє уважне читання біля вік на. Коли він проглядав другого листа, я побачила, як він кілька разів піднімав руку і поспішно проводив нею по обличчю. Може, для того, аби втерти сльозу? Скінчивши, він відкашлявся, глянув у вікно, а потім, просвистівши кілька тактів улюбленої мелодії, віддав мені листи і мовчки потиснув руку.

– Я був негідником, – сказав він, – але я спокутую це, нехай я буду проклятий!

– Не проклинайте себе, містере Гатерслі – ви не можете спокутувати минуле, виконуючи свій обов’язок у майбутньому, оскільки вашим обов’язком є лише те, що винні своєму Творцеві, і ви мусите лише це виконувати. Якщо ви маєте намір виправитися, попросіть Божого благословення, а не прокляття.

– Тоді нехай Господь допоможе мені, бо я потребую цього. Де Мілісент?

– Вона он там зі своєю сестрою.

Він вийшов через скляні двері і пішов їм назустріч. Я йшла слідом. Гатерслі обняв і поцілував Мілісент, що вельми її здивувало, а потім поклав їй долоні на плечі й щось довго казав. Вона раптом обняла його і розплакалася, вигукуючи:

– Зроби так, зроби, Ральфе, – ми будемо такими щасливими! Який же ти добрий, дуже добрий!

– Ні, не я, – зауважив він, повертаючи її і підштовхуючи у напрямку до мене. – Подякуй їй; це вона зробила.

Я відмовилася від усіх подяк, сказавши, що її чоловік сам хотів змінитись на краще, а я лише зробила те, що вона могла зробити сама.

– О ні, – вигукнула вона, – я певна, що не змогла б уплинути на нього словами, а лише набридала б йому!

– Ти ніколи не випробовувала мене, Міллі, – сказав він.

Незабаром після того вони поїхали. Зараз вони гостюють у батька Гатерслі. Сподіваюся, містер Гатерслі таки звернув на добру стежину і бідолашна Мілісент не буде розчарована. Її останній лист був переповнений надіями, і, гадаю, надалі вона буде не такою боязкою і стриманою, а він стане добрішим і розсудливішим. Що ж, тоді її надії мають під собою ґрунт, а для мене все це стало розрадою.

Розділ XLIII

10-е жовтня. – Містер Гантингтон повернувся тижнів зо три тому. За день після свого прибуття він здивував мене, оголосивши про намір найняти гувернантку для маленького Артура. Я сказала йому, що це і смішно, й непотрібно, бо поки що сама зможу впоратися: освіта дитини була єдиною втіхою мого життя, а оскільки малювати він мені заборонив, то бодай це міг би залишити мені.

Він сказав, що я вже й так зробила з хлопчика ледь не автомат; я зламала його чудовий дух своєю жорсткою суворістю; і витісню всі веселощі з його серця, і перетворю його на такого ж похмурого аскета, як і сама, побудь він у моєму розпорядженні ще трохи. І бідолашній Рейчел також дісталась своя порція лайки, як завжди; він не може терпіти Рейчел, тому що знає, що вона оцінює його так, як він того заслуговує.

Я опиралася, та він сказав, що уже найняв гувернантку, яка приїжджає наступного тижня. Це була вельми приголомшлива новина. Я наважилась запитати її ім’я та адресу, хто її рекомендував і що його спонукало вибрати її.

– Це панна з порядної родини, – сказав він, – тобі немає чого боятися. Її

1 ... 93 94 95 ... 117
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Незнайомка з Вілдфел-Холу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Незнайомка з Вілдфел-Холу"